Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

Вранці я зібралася, залишила ключі від будинку на полиці та пішла, зачинивши двері. Ця частина мого життя закінчилася, але я не відчувала полегшення. Мені до болю хотілося просто поплакати, у домі я не могла, не хотіла, щоб сестриця зловтішалася. Зараз це теж не має сенсу, тільки обличчя на морозі розпухне. Я вернулась в те місце, яке й було мені домом в останній час – на роботу. Трохи нервова розмова з Василем, і він дозволив мені взяти всі нічні зміни на тиждень, щоб мені було де ночувати, поки не найду собі нове житло. Частина мене трималась на волосні від бажання плюнути на все і просто вернутись додому, та я розуміла, що нічим добрим це не закінчиться. Вовки від мене відстануть, тим паче там. А думка про втечу, розбивалась під тягарем відповідальності за свої вчинки. Як тільки но мамі стане легше, батько забере її та привезе сюди, де і як ми будимо жити я не знаю ще, але точно не разом. Він явно дав зрозуміти, що мам і Іван тепер тільки мій тягар, моя ноша. Наче так не було раніше?!

« Я теж хочу бути щасливим, мені не так багато лишилося часу для цього, — сказав він мені телефоном, коли спитала, що буде далі, — а Емма робить мене щасливим.»

Як хороша донька, я б мала за нього порадуватись і відпустити. Але хто сказав, що я хороша? Я ніколи не була нею. Зручною? Можливо. Улюбленою донькою? Колись давно. Я перебрала надто багато  рис його характеру, щоб просто взяти та підтримати його. У мене б ніколи не вийшло зробити це щиро, хоча б тому, що він ніколи не підтримував мене. Особливо зараз, коли мій душевний стан весь час на грані істерики. Я одна, мені одиноко. Всі, кого я знаю в цьому місті удають, наче мене не існує, або не рахуються з моїми почуттями. А єдина, що підтримувала мене, нехай нічого при цьому не розуміючи – в лікарні, її особистому пеклі, і новини звідти все гірші. Проблеми з високим тиском загострились на фоні приймання ліків. Маму завжди було тяжко затягнути до лікаря, а в останні роки вона майже не виходила з дому, навіть якщо ми намагалися вивести її з дому силою. Вона згасала, і ми нічого не могли з цим зробити. Я не могла. Єдине, що залишалось, це надіятись на краще.

***

Навчання більше не здавалось мені таким бажаним, навпаки я заставляла себе туди йти. Та, якщо чесно, більше й не було куди. Весна ще не близько, а в бібліотеці я уже всім  мозолила очі. Я безбожно прогулювала вищу математику другий тиждень поспіль, і мені було плювати що таким чином я не складу екзамен і мене відрахують. Зустрічатись з Левом Вікторовичем було надто лячно, я уникала його, як могла. Та й він не шукав зі мною зустрічей. Можливо, я з'явлюсь прямо на перездачу, складати комісії, де його не буде, мені здавалось більш вірогідним варіантом, ніж просто знову зустрітись з ним поглядом. Та не одного його я уникала.

Кай явно хотів зі мною поговорити, та не наважувався. Кожен день навчання, він як раніше, наче чекав, коли я появлюся на території університету. Проводжував поглядом до самого моменту, коли я заходила всередину кампусу, та ніколи не наближався, навіть не намагався. Настав мій час вдавати, що його не існує, і це було легко. Я не думала про нього, надто боляче було взагалі згадувати, що він зі мною зробив. Просто відпустила ситуацію і в якийсь момент, наче звільнилась від зв'язування. Та все це було брехнею, показухою. Тому, що в кожен вільний момент, коли не треба було вчитись, чи працювати, я або спала без сил, або маринувалась у власних думках про примарне майбутнє, якого не бачила. Єдине, що я розуміла точно, це що довго так все продовжуватись не може.

Після другої пари я вирішила зайти перекусити в буфет, та, як на зло, там помітила викладача математики, який про щось розмовляв з іншим учителем. Апетит якось одразу пропав, увімкнула задню і майже одразу зіткнулася з кимось.

— Куди преш? — зовсім нелюб'язно відгукнулася дівчина.

— Виб... Аліса? — нам якось не доводилося зустрічатися з часу випадку в клубі. Побачивши, що це я її штовхнула, дівчина майже відразу приховала своє невдоволення.

— Даша! Давно не бачилися! Ходімо, посидимо, поговоримо, — вона підхопила мене під руку і потягла за собою до лавки, хоч явно до цього не збиралася цього робити. Ми присіли разом, дівчина гидливо витерла сидіння під собою хусточкою.

— Ну, як ти, як справи? — запитала вона, усміхаючись і вивчаючи мене поглядом.

— Добре, — спершу я вирішила було відмовчатися, але потім згадала деяку обставину. Я ж хотіла дізнатися, що пов'язує Ніну Новікову і Кая, а хто ж іще, крім головної пліткарки всього університету, може мені це розповісти? Ось тільки сумніваюся, що вона скаже, якщо я не дам їй якусь новину як приманку. — Від сестри з'їхала недавно.

Мені довелося посміхнутися, але посмішка вийшла натягнутою. Аліса немов учула здобич, тож на всі очі втупилася на мене з відкритим ротом.

— А, що ж сталося? — з великими очима поцікавилася вона.

— Та ти уявляєш, вона мені жити спокійно не дає зі своїм коханцем! — картинно закочую очі й тихо зітхаю. Мені подобається таким чином мстити сестрі та Юрі. Взагалі й мстити їм нема за що, я сама винна. Хоча б тому, що не вірю в так зване кохання Говерли. На цій думці я здригнулася всім тілом так, що Аліса ще більше витріщила на мене очі.

— А що в Руслани новий хлопець? Так скоро? Хто? — ось-ось із рота в неї піна піде.

— Та знайшла собі якогось безхатченка, — а, що, це ж правда, Юрко ж зі зграї пішов, а зграя мало не родина. От і залишився він без домівки. — Весь час тусується в нас. Так вони ще скандалять, а Руслана після цього ще й п'є, не просихає. Недавно він притягнув її п'яну, вночі, і я вирішила, що все, вистачить з мене цього. Зібрала речі й пішла, на роботі поки кантуюся, шукаю поки інше житло.