Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Сага про Форсайтів, Джон Голсуорсі 📚 - Українською

Читати книгу - "Сага про Форсайтів, Джон Голсуорсі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сага про Форсайтів" автора Джон Голсуорсі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 282 283 284 ... 330
Перейти на сторінку:
що безглуздих заходів на зразок анулювання державних боргів чи запровадження податку на капітал. Якщо Сомс у що-небудь вірив, то тільки в те, що він називав «англійським здоровим глуздом», тобто в уміння тим чи іншим способом здобути те, чого бажаєш. За прикладом свого батька Джеймса він міг би сказати, що не знає, до чого ми йдемо, але в душі не вірив, що ми до чогось ідемо. Якби це залежало від нього, то хай би взагалі ніхто нікуди не йшов — зрештою, він звичайний англієць, такий, як і всі, що міцно тримається за свій набуток і знає, що ніколи не віддасть його, а якщо й віддасть, то хіба тільки в тому разі, коли одержить натомість що-небудь більш-менш рівноцінне. Його розум виявляв неабиякі еквілібристичні здібності, коли йшлося про матеріальні справи, а його думку про економічне становище Англії важко було заперечити простому смертному. Взяти, наприклад, хоч би його самого! Він людина заможна. А кому від цього яка шкода? Він не сідає за стіл десять разів на день; він їсть не більше, а може, навіть менше за якого-небудь бідняка. Він не витрачає грошей на розпусту; вдихає не більше повітря, вживає лиш трохи більше води, ніж який-небудь механік чи двірник. Щоправда, він живе серед гарних речей, але, створюючи їх, люди мали змогу заробляти гроші, а хтось же повинен користуватися цими речами. Він купує картини, але треба ж заохочувати мистецтво. По суті, він являє собою випадкову протоку, якою плинуть гроші, оплачуючи людську працю. Що в цьому поганого? В його руках гроші обертаються швидше і дають більшу користь, аніж коли б ними порядкувала держава і ціла юрба недбайливих зажерливих урядовців. Що ж до грошей, які він відкладає щороку, то вони йдуть так само в обіг, як і ті, що він витрачає, стаючи акціями тресту водопостачання, чи муніципалітету, чи ще якоїсь потрібної й корисної організації. Держава не дає йому ніякої платні за те, що він відає фінансовими справами — своїми, а також інших людей,— і він робить усе це задарма. Оце і є найпереконливіший аргумент проти націоналізації: приватний власник не одержує ніякої платні і все ж таки кровно зацікавлений у тому, щоб пришвидшити обіг грошей. При націоналізації — якраз навпаки. В країні, що знемагала від бюрократизму, Сомс відчував, що його аргументи звучать дуже переконливо.

Коли він заходив у тиху заводь, його особливо дратувала думка про те, що різні безсоромні трести й монополії скуповують товари і, заволодівши ринком, штучно роздувають ціни. Ці мерзотники компрометують індивідуалістичну систему, це справжні лиходії, і йому навіть втішно бачити, як вони трусяться від страху, що весь цей лад полетить шкереберть і їм увірветься нитка.

Контора «Каткот, Кінгсон і Форсайт» займала перший і другий поверх будинку на правому боці вулиці. Піднімаючися сходами, Сомс думав: «Час уже пофарбувати приміщення».

Його старий клерк Гредмен сидів, як завжди, за величезною конторкою з численними шухлядами. Другий клерк чи, вірніше, півклерка стояв біля нього, тримаючи звіт маклера про інвестування грошей, одержаних від продажу будинку на Браянстон-сквер, що належав Роджерові Форсайту. Сомс узяв звіт і сказав:

— Акції «Ванкувер-Сіті». Гм. Вони сьогодні впали.

Старий Гредмен запобігливо прокректав у відповідь:

— Еге-е ж, але всі акції упали, містере Сомсе. Півклерка вийшов.

Сомс підколов документ до інших паперів і повісив капелюха.

— Я хочу подивитися на свій заповіт і шлюбний контракт, Гредмене.

Старий Гредмен повернувся, наскільки дозволяв його канцелярський стілець, і витяг два документи з лівої нижньої шухляди. Випроставшися, він підвів сиву голову, весь червоний від цього зусилля.

— Копії, сер.

Сомс узяв папери. Його раптом вразила думка, що Гредмен дуже схожий на гладкого рябого собаку, якого вони тримали на ланцюзі в «Притулку», аж поки одного дня Флер наполягла, щоб його пустили на волю, після чого він одразу покусав куховарку, і його застрелили. Якщо спустити з ланцюга Гредмена, чи він теж покусає куховарку?

Стримавши свою легковажну фантазію, Сомс розгорнув шлюбний контракт. Він не переглядав його ось уже вісімнадцять років, відколи змінив заповіт після смерті батька й народження Флер. Він хотів подивитися, чи є в ньому слова «поки перебуває під опікою свого чоловіка». Так, слова ці були. Проценти з п'ятнадцяти тисяч фунтів (які він сплачує їй, не вираховуючи прибуткового податку), поки вона перебуває з ним у шлюбі, і потім, якщо вона залишиться вдовою, «dum casta» [79] — стародавні й досить гострі слова, вставлені, щоб забезпечити пристойну поведінку матері Флер. Крім того, заповіт закріплював за Аннет тисячу фунтів щорічно з тією самою умовою. Гаразд! Він повернув документи Гредменові який узяв їх, не підводячи голови, крутнувся разом із стільцем, поклав на місце і провадив свої підрахунки.

— Гредмене! Мені не подобається становище в країні. У нас з'явилося забагато людей, позбавлених здорового глузду. Я хочу знайти спосіб, який забезпечить міс Флер від усіх неприємностей, що можуть постати в майбутньому.

Гредмен написав на промокальному папері цифру «2».

— Еге-е ж,— сказав він,— дух у нас неприємний.

— Звичайні запобіжні засоби проти можливих ексцесів не можна вважати достатніми.

— Та ні,— сказав Гредмен.

— Припустімо, що лейбористи прийдуть до влади або станеться щось навіть гірше! Найнебезпечніші люди — це фанатики. Візьміть, наприклад, Ірландію!

— Авжеж,— сказав Гредмен.

— Припустімо, я тепер відпишу їй усе з умовою, що діставатиму прибуток з капіталу, тоді з мене не зможуть узяти нічого, крім процентів, якщо вони, звичайно, не змінять закону.

Гредмен похитав головою й усміхнувся.

— О, вони цього не зроблять,— сказав він.

— Не знаю,— буркнув Сомс— Я їм не довіряю.

— Треба, щоб минуло два роки, сер; лише тоді капітал не обкладається податком на спадок.

Сомс пирхнув. Два

1 ... 282 283 284 ... 330
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сага про Форсайтів, Джон Голсуорсі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сага про Форсайтів, Джон Голсуорсі"