Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ходіння по муках 📚 - Українською

Читати книгу - "Ходіння по муках"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ходіння по муках" автора Олексій Миколайович Толстой. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 284 285 286 ... 323
Перейти на сторінку:
спраги розпухали і тріскались губи. Запаленими очима, мружачись проти східного вітру, шукали на горизонті обрисів залізничної водокачки. З широких степових ярів не повівало навіть вогкістю, а ще недавно тут переправлялись по пояс у холоднючій воді, — хоч би краплею тієї вологи змочити чорні роти!

В одному з таких ярів наткнулись на засідку: коли вози спустились по трав’яному косогору, близько залунали постріли. Обоз змішався. Піднявши коней чорт їх знає з-за якої схованки, на нього налетіли козаки, сподіваючись на легку поживу. З півсотні снохачів-мародерів мчало по косогорах, виставивши бороди. Але вони так само легко й відскочили, коли з-за кожного воза почали стріляти по них, — гвинтівки були у кожного пораненого; навіть Даша стріляла, заплющивши очі з усієї сили.

Козаки повернули коней, тільки один покотився разом з конем. До нього підбігли, сподіваючись узяти на ньому флягу з водою. Виявилось, що він був у срібних погонах. Його витягли з-під убитого коня. «Здаюсь, здаюсь… — повторював він злякано, — дам відомості, ведіть до командира…»

З нього зірвали флягу з водою та ще дві фляги знайшли в тороках.

— Давай його сюди живого! — кричав комрот Мошкін, що сидів з перебитою рукою і забинтованою головою на возі.

Полонений офіцер виструнчився перед ним. Такої паскудної фізіономії мало доводилось зустрічати: дрябла, з розквашеним ротом, з мертвими очима. І тхнуло від нього важко, гостро.

— Ви хто — регулярні чи партизани?

— Іррегулярної допоміжної частини, так точно.

— Повстання в тилу у нас піднімаєте?

— Згідно з наказом генерала Улагая, провадимо мобілізацію надстрокових…

Обоз знову рушив, і офіцер пішов поруч з возом. Відповідав він з великою готовністю, запобігливо, чітко. Знав, як купувати собі життя, видно, був запеклий контррозвідник. Деякі з червоноармійців, щоб слухати його, пішли коло воза. Люди почали перезиратися, коли він, відповідаючи на запитання, розказав про відступ з Дінця Дев’ятої червоної армії і про те, як у розрив між Дев’ятою і Восьмою врізався кінний корпус генерала Секретєва і пішов гуляти рейдом по червоних тилах.

— Брешеш, брешеш, цього не було, — невпевнено сказав комрот Мошкін, не дивлячись на нього.

— Нікак нєт, це єсть, — дозвольте: при мені зведення верховного командування…

Онися Назарова злізла з воза і теж пішла з купкою червоноармійців біля полоненого. Мошкін читав аркуші зведення, що тріпотіли на вітрі. Всі ждали, що він скаже. Онися кволою рукою все одпихала товаришів, щоб підійти ближче до полоненого, — їй говорили: «Ну, чого ти, чого не бачила…» Ноги її були налиті тягарем, голова боліла, очі немов запорошило сухим піском. Не пробившись, вона випередила товаришів, спіткнувшись, вхопилась за віжки і спинила воза. Ніхто зразу не збагнув, що вона хоче робити. Витягнувши шию, великими — на все потемніле, схудле обличчя — блідими очима дивилась на полоненого.

— Я знаю цього чоловіка! — сказала Онися. — Товариші, цей чоловік живцем спалив моїх дітей… Мене бив до смерті… В нашому селі двадцять дев’ять чоловік засік на смерть…

Офіцер тільки усміхнувся, здвигнув плечем. Червоноармійці, зразу підступивши, дивились то на нього, то на Онисю. Мошкін сказав:

— Добре, добре, ми розберемось, — піди ляж на віз, голубонько, піди приляж…

Онися повторювала, ніби в нестямі:

— Товариші, товариші, його не можна залишити живого, краще вирвіть мені серце… Обшукайте його… Звуть його Немєшаєв, він мене пам’ятає… Дивіться, впізнав мене! — радісно крикнула вона, показуючи на нього пальцем.

Десятки рук потяглися, розірвали на офіцерові пропотілий козачий бешмет, розірвали сорочку, вивернули кишені, і правильно — знайшли військовий квиток на ім’я ротмістра Миколи Івановича Немєшаєва…

— Нічого не знаю, не розумію, — похмуро повторював він, — жінка бреше, марить, у неї сипняк…

Червоноармійці знали історію Онисі і мовчки розступились, коли вона, взявши у когось гвинтівку, підійшла до Немєшаєва, торкнула рукою його за плече, сказала:

— Ходімо.

Він дико оглянувся на серйозні обличчя червоноармійців, задихнувшись, хотів сказати щось Мошкіну, який одвернувся від нього, далі читаючи аркуші зведення; вчепився за полудрабок воза, ніби в цьому був порятунок. Але його віддерли, пхнули в спину:

— Іди, іди…

Тоді він здивовано пішов у степ, втягаючи голову в плечі, ступаючи, як сліпий. Онися, ідучи — за десять кроків — слідом, підняла важку гвинтівку, притиснула ложе до плеча:

— Обернись до мене.

Немєшаєв швидко обернувся, готовий стрибнути. Онися вистрілила йому в обличчя і, більше не дивлячись, не обертаючись, вернулась до товаришів, що дивились непорушно й суворо, як здійснюється справедлива кара.

— Чия гвинтівка, візьміть, — сказала Онися і пішла до заднього воза, вилізла на нього, лягла і потягнула на себе попону.


XVII

Катя виправляла диктант у шкільних зошитах. Ці зошити, нарізані і зшиті з різних сортів шпалерів (писали на них тільки з одного боку), були великим досягненням у її бідному житті. За ними вона самостійно їздила в Київ. До народного комісара дійти було легко. Нарком освіти, дізнавшись, хто вона і чого приїхала, взяв її за лікті й посадив у крісло; з закопченого чайника, що стояв на прекрасному столі, налив морквяного чаю і подав їй з половиною цукерки; походжаючи в накинутому на плечі хутряному пальті і в валянках по килиму, він розвивав грандіозну програму народної освіти.

— За десять-п’ятнадцять років ми будемо освіченою країною. Скарби світової культури ми зробимо здобутком народних мас, — говорив він з фанатичною усмішкою, скубучи борідку. — Треба проробити гігантську роботу по ліквідації неписьменності. Ця ганьба має бути змита, — це справа честі кожної інтелігентної людини… Все молоде покоління повинно бути охоплене вихованням від ясел і дитячих садків до університету… Ніхто й ніщо не перешкодить нам, більшовикам, здійснити на ділі те, про що могли тільки мріяти найкращі

1 ... 284 285 286 ... 323
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ходіння по муках», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ходіння по муках"