Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Але душу ж можна відновити. – згадала що одного разу я вже відновлювала її.

– Так, – погодився він – але коли вона тільки отримала ці пошкодження. І на жаль, якщо вже пройшло занадто багато часу душу відновити вже не можливо. 

Хоч сама думка що мені зараз треба буде тренуватися на “дефектних справжніх душах” мені й не сподобалася. Але якщо виходити з гуманності яку мені зараз пояснив Грейсон, можливо це й на краще. Адже так, вони просто будь тинятися повсюди не в змозі переродитися або знайти спокій.

– Тож почнемо – заметушившись мовив привид, сприймаючі моє мовчання за згоду що й дійсно було так – Щоб стерти душу, тобі потрібно випустити свою внутрішню темряву яка буде знищувати душу. Все що тобі треба, це керувати цією силою.

– Тобто магією – уточнюю.

– М-м, не зовсім – похитав він головою – це не зовсім магія. Як це ж тобі правильно пояснити? – потираючи задумливо свою бороду – Пам’ятаєш я тобі розповідав що магія темних це фактично і є сама смерть.

Я невпевнено кивнула.

– От, а темрява яка знаходиться у кожному з темних і є цією силою що спроможна знищити життя. Не сама магія якою ми володіємо, хоча вона теж є нашою силою, але нею ми таке зробити неспроможні. Тільки хіба що керувати душами.

– Тобто темрява йде як окрема сила – роблю висновок.

– Можна й так сказати. Тож, почнемо! Спершу ти повинна сховати власну магію в середині, а їй на заміну випустити темряву.

– Не розумію, як можна випустити темряву? – а й дійсно як? Щодо магії я трохи в курсі як це робиться. Адже я її відчуваю, а от темряву… не знаю. Мені навіть немає з чим її охарактеризувати окрім чорного кольору.

– Темрява більше проявляється завдяки сильним емоціям – пояснює – і ти один раз темряву хоч і з домішками драконячої магії, але ти її випускала. Пам’ятаєш коли ти казала що ненароком змінила свою зовнішність.

Я шоковано вилупила свої очі.

– Стоп. То виходить, щоб користуватися темрявою мені треба почувати себе кепсько! – бо по іншому я не можу пояснити це, особливо коли пригадую свій розбитий стан тоді.

– Не завжди. Ось, спробуй на щось розізлитися. Просто уяви те, що тебе дратує або що ти ненавидиш, щоб викликати в собі ці емоції. Тоді твоя магія сама собою сховається, а на зміну їй з'явиться темрява. То що тебе гніва найбільше? – запитує з повною серйозністю.

Замислилася що саме я ненавиділа найбільше і що мене дратувало ледве не до сказу, й на диво в мене виникло просто купа всього! 

Похід до тієї стервози що ніяк від мене не відчепиться! Несправедливість цього світу, який постійно намагається мене вбити! Той мерзотник через якого мені довелося буквально з того світу діставати Ноксора що в результаті втратив пам’ять! Мене дратувала власна слабкість і страх! Дратувало що я все й досі не можу знайти дракона! Мене вже до печенок дістала ця вся ситуація! З цими дурнуватими правилами цієї чортової книги, яка ніяк не бажа скінчитися нормальним гарним кінцем!

– Чудово – мовив Грейсон перебиваючи мій потік гнівних думок що і справді вивели мене – Ти змогла випустити темряву, тільки тепер скеруй її.

Я озирнулася навколо і помітила що в кімнаті стало темно. Ну тут і до того не було достатньо світло, але зараз… все навколо обгорнула чорна липка смоль, а температура повітря знизилася ще більше що я бачила власну пару коли дихала. Та що там температура, тут і самого повітря стало значно менше що я дивувалася як взагалі дихаю! А чи дихаю я зараз взагалі? Бо маленьку хмаринку власного подиху я вже перестала бачити.

І мені ненароком стало знайоме це відчуття… Начебто це колись зі мною вже ставалося, але не тоді коли я отримала листи, ні. То було зовсім інше. 

– Маріє – суворо звернувся до мене привид, знову виводячи мене з мого сну – зберися і контролюй темряву, інакше вона почне поглинати навколишні душі в тому числі і мене. Направ її на он ту душу і змусь власну темряву її стерти. – Грейсон говорив незвично наказовим тоном від якого хотілося сховатися, але моя власна темрява підбурювала мене ж саму! Викликаючи невдоволення і роздратованість що нам наказують.

І хоч я розуміла що насправді ці емоції викликала не я, а темрява, все одно не могла їх позбутися.

– Не дай їй тобою керувати! Відгородися від неї, щоб вона не мала над тобою контролю, а ти керувала нею! Накажи їй зробити те що ти хочеш!

Я відчула як липка смоль заворушилася в мене в шлунку, по венах в серці, в мозку, повсюди! Вона не давала мені спокою поки я не розслабилася і не видихнула… Враз по моєму тілу прокотилося тремтіння, а замість смолі відчула холод що йшов із самої моєї середини. Він огорнув мене всю.

– Молодець, а тепер направ її – підказав привид.

Мій мозок знаходився у дивному холодному спокою, як і мої думки. Мов у мені охололо все, почуття, емоції, тіло і саме життя. Я лише відчувала холодну сталеву рішучість що підбурювалася спокійним як удав гнівом.

До мене знову повернулося те дивне відчуття дежавю і я пригадала де саме це зі мною вже траплялося. І саме ця згадка додала в мені ще більше рішучості це зробити!

Я дотяглася темрявою до мерехтливої, крихітної душі що почала вириватися, перелякано тремтіти і здригатися. Вона то втрачала колір, то знову спалахувала поки й зовсім не згасла ставши потускнілою, згаслою оболонкою що вмить розсипалася в моїй смолі що пожирала її.

В цей момент я мала відчувати невимовний жаль що позбавила життя і існування. Але… мені було байдуже і це ні на міліметр не зворушило моє крижане серце, що здавалося перестало битися у моїх грудях. І в деякі моменти в мене у голові все ж проскакувало одне відчуття і це... божевільна насолода що темрява давила цей бідний промінчик. Я просто незворушно дивилася на це все.

Хоч глибоко всередині я розуміла що це не правильно і коли я знову повернуся в нормальний стан, знову сховавши темряву я це все відчуватиму. Але прямо зараз, це все мені здавалося таким не значним, що ненароком я почала боятися самої себе за таку не очікувану жорстоку холоднокровність.