Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

Але, попри їхню вигадливість і всі викрутаси охочих стати коханцями, серу Гаррі якось таки вдавалося день і ніч не спускати з них очей. Коли він у заїзді, вони там найчастіше разом з ним, прислуговують відвідувачам; а коли він на млині, то вони там допомагають йому молоти зерно. Вони навіть сплять в одній кімнаті, і шаблюка сера Гаррі висить у головах напоготові. Лише одного разу за всі ці роки ця парочка змогла вирватися з-під його опіки — і їй-бо, про ті два тижні люди й досі згадують!

Коли до млина, який, судячи з вигляду, правив їм і за дім, залишалося ще футів сто, Гаррі Рассекс вийшов на поріг і, узявшись під боки, став за ними пильнувати. Тим часом нагорі у вікні вони побачили дві жіночі постаті, що зацікавлено їх розглядали. Мері Манґамморі, вітаючись, помахала їм у відповідь, а Ебенезер затремтів.

— То ви кажете, що він боїться цих уповноважених, що перевіряють млини, як чуми? — замислено спитав Макевой. Раптом він узяв Мері за руку. — Я так бачу, ви славна жінка, Мері, то чи не могли б ви мені допомогти утнути один невеличкий жарт? І ти також, Ебене? Я й так уже завдячую тобі життям; то чи не міг би ти ще збільшити мій кредит?

Усе, чого він хоче, пояснив він своїм товаришам, що із сумнівом поставилися до його слів, так це тільки дати цьому грубому селюку-мірошнику скуштувати ліків, приготованих за його власним рецептом; якщо в нього нічого не вийде, то й шкоди від того нікому не буде, але якщо йому вдасться…

— Ну, то з Богом, ходімо тепер спробуємо! — сказав він поспішно, бо вони були вже досить близько, щоб мірошник міг їх почути. — Про свої справи, Мері, ти доповідай, як завжди, а про нас скажи тільки те, що ти підібрала нас на дорозі після шторму. Ні, дещо більше: ти підозрюєш, що ми не такі вже й прості хлопи, як то може видатися на перший погляд, позаяк ми від самого початку крилися і поводилися дуже обережно, не виказуючи своїх імен і своїх справ.

— Та нічого з цього не вийде, хлопче, — застерегла Мері, але в її очах вже загорілися бісики в очікуванні доброї витівки.

— Послухай, Джоне, — прошепотів Ебенезер, — у нас немає часу для таких легковажних і не зовсім пристойних пригод! Подумай лишень про Бертрана і капітана Керна…

Але він більше не міг заперечувати, бо його вже могли почути, і Макевой не поміняв рішучого виразу на своєму обличчі. Раптовий інтерес Макевоя до доньки мірошника не тільки здався йому непристойним порушенням правил світської поведінки і урочистої домовленості, що існувала між ними, але й чимось скидався на зраду Джоан Тоуст, попри те що сама Джоан ясно дала зрозуміти, що покинула Макевоя заради нього, і що він сам, хоч і не в тілесному, але від того ще більш безчесному сенсі, був їй невірний. Він не став сперечатися і з сумом чекав, що з того вийде.

— Добридень, сер Гаррі! — гукнула Мері й вилізла з візка. — Я оце проїжджала повз містечко і вирішила привітати Роксі.

Мірошник не звертав на неї уваги.

— Хто вони такі?

— Вони? — Мері здивовано зиркнула назад, немов тільки зараз помітила своїх пасажирів. — А, то ти про них? Та це якісь хлопи, котрих я здибала після бурі біля протоки Лімб. — І тихим голосом, так що поет ледь почув, додала: — Сказали, вони мають якісь справи в Черч-Кріку, але не хочуть казати які. Роксі вдома?

— Авжеж, але ти її не побачиш, — вирік мірошник, досі пильно роздивляючись обох чоловіків. — Ти негодяща компанія для дами, хоч вона ще та сучка. Давай, забирайся геть!

— Як скажеш. — Вона зачекала, поки зліз Макевой, а за ним Ебенезер. — Якщо ви маєте якісь справи на півночі, — сказала вона, підморгуючи їм, — то мені буде неважко підвезти вас далі. Я зупинюся оно в тому заїзді до завтра чи до післязавтра.

— Це дуже люб'язно з вашого боку, мадам, — сказав Макевой, коротко вклонившись. — І я дякую вам за послугу, яку ви надали нам і Його Величності. І обіцяю, що довго чекати, аби отримати більш відчутну винагороду, вам не доведеться.

— Хто ви? — зажадав відповіді Рассекс. — Які ви маєте справи в Черч-Кріку?

Макевой повернувся і, анітрохи цим не наляканий, дуже підозріливо огледів мірошника з голови до п'ят.

— Дідько, чого мовчите?!

Ебенезер помітив, як чорна борода почала смикатись у гніві, і йому закортіло покласти край цьому жарту, перш ніж він встиг зайти надто далеко, але поки він збирався на мужності, Макевой заговорив:

— Я чув, що пані звернулася до вас «сер Гаррі»?

— Так і є, хіба що ви ще й глухий, а не тільки бундючний, як павич.

Макевой подивився на Мері, немов звинувачуючи її в чомусь.

— Це що, у вас такий гумор, мадам, чи то ви так жартуєте між собою, вдаючи, що цей сердитий телепень і є сер Гаррі Рассекс?

Згори, де панночки відчинили віконниці, щоб послухати, долинули приглушений вигук подиву і хихотіння; навіть бувала Мері була захоплена зненацька зухвальством ірландця.

— Як? — заволав мірошник. — Він сказав, що я не сер Гаррі? — Його рука метнулася до ефеса шаблі.

— Ні, Бене, не витягуй! — Макевой крикнув до Ебенезера, який тремтів поруч. — Що, ти залишив свого меча у візку? — він відкинув назад голову і зареготав; усі, включно з мірошником і його жінками, стояли спантеличені.

— Ну що ж, тобі пощастило, мій мірошничку, — грізно сказав Макевой і зайшов так далеко, що зважився смикнути того за бороду. — Мій друг сер Бенджамін у млі ока випустив би тобі кишки, як уже випустив двом сотням таких, як ти, на службі Його Величності. А тепер припровадь нас до сера Гаррі, й годі вже морочити нам голови, бо інакше я накажу напитлювати тобі таких батогів, що з тебе борошно посиплеться.