Читати книгу - "Вибрані листи"

Книга VI

Лист 1

Пліній Тіронові[139] — вітання

Поки я був за Падом[140], а ти в Піцені, я менше тужив за тобою; відколи ж я в Римі, а ти й далі в Піцені, — тужу набагато більше. Чи тому, що ті місця, де ми разом бували, живіше про тебе нагадують[141], а чи тому, що близькість загострює тугу: що ближчим є жадане, то болючіша його відсутність. Хай там як воно, а ти звільни мене від тієї муки — приїжджай, або я повернусь туди, звідки я так по-дурному поривався; повернусь хоча б задля того, щоб пересвідчитись, чи й ти, залишившись у Римі, посилатимеш мені такі листи. Бувай здоровий!

Лист 4

Пліній Кальпурнії[142] — вітання

Ніколи ще так не нарікав я на свої заняття, через які не зміг ані відпровадити тебе в Кампанію, куди ти поїхала поправити своє здоров’я, ані собі ж податися туди одразу за тобою. А ось тепер особливо захотілось побути разом, щоб на власні очі побачити, чи ти скріпла на силах і бодай трішки поповніла, врешті, чи на користь тобі й те усамітнення, й усі ті принадні розкоші того краю.

Втім, я хвилювався б, навіть якби ти була здоровою: всяк же перебуває у постійній непевності й остраху, не маючи час од часу звісток від людини, яку так палко любить. Нині ж і твоя відсутність, і твоє недомагання вселяють у мене всілякі неспокої й страхи. Чого лишень не боюсь, чого лиш не вимальовую у своїй уяві! Як кожен (так уже поводяться стривожені), так і я: чого найбільше боюсь, те найчастіше й уявляю собі. Отож, велике до тебе прохання: відганяй од мене той мій страх одним або й двома листами щоденно. Читаючи, я спокійніший; прочитавши — одразу й боюсь. Бувай здорова!

Лист 7

Пліній Кальпурнії — вітання

Пишеш мені, що моя відсутність тебе неабияк засмучує і що єдиною твоєю розрадою є те, що можеш, якщо вже не мене, то бодай моїх книжечок торкатися — вони в тебе замість мене. Приємно, що тужиш за мною, приємно, що ті книжечки мої, мовби то були якісь теплі лікарські оклади, заспокоюють тебе. Так і я — з твоїми листами: читаю їх знову й знову, і щоразу — наче вперше. Тим іще більше розпалюю тугу за тобою. Бо якщо у твоїх листах стільки милого для мене, то скільки ж то солодощів — у розмовах! Тож пиши мені якомога частіше, дарма що твої листи для мене — не тільки розкіш, а й біль. Бувай здорова!

Лист 10

Пліній Альбінові[143] — вітання

Якось я заїхав до альсійської садиби[144] моєї тещі (колись та садиба належала Руфові Вергінію[145]). Саме те місце пробудило в мені якусь болісну тугу за тією прекрасною, великою людиною, місце, яке він так любив, називав гніздечком своєї старості. Куди лиш не ступив — усюди тут виглядали його і душа моя, й очі. Захотів глянути бодай на його пам’ятник — і ще сумніше стало мені від того, що побачив. Він і досі не закінчений, і не тому, що якісь труднощі справляє робота над ним, — її там лишилось до смішного мало: байдужість того, хто мав зайнятися тією роботою, — ось причина. Обурення, а водночас і жалість охопили мене: над непошанованими останками — ні напису, ні імені; слава ж покійного обійшла ледь не увесь світ. Сам же він завбачливо розпорядився, щоб ось такий вірш засвідчував його гідний подиву й безсмертя вчинок:

Тут, під плитою, — Руф; колись, як прогнали Віндекса,

Владу він взяв не собі, а батьківщині віддав

Така-то вже рідкісна між друзями вірність! Так уже скоро забуваємо померлих, що самим уже випадає споруджувати собі гробівці й на себе перебирати обов’язки спадкоємців! Хто ж бо не боятиметься й за себе, побачивши, що трапилося з Вергінієм? А та кривда, яка його спіткала, стає ще чорнішою, ще голоснішою — на тлі його слави. Бувай здоровий!

Лист 11

Пліній Максімові[146] — вітання

Який же чудовий день! Міський префект[147] запросив мене бути у раді, де я мав нагоду слухати двох надзвичайно обдарованих юнаків, що могли б оправдати найсміливіші надії, — Фуска Салінатора й Умідія Квадрата (виступали захисниками обох сторін). Прекрасна, й не тільки для наших часів, пара: у майбутньому й літературу б могли прикрасити! В обох — гідна подиву порядність, розумна сталість у висловах, бездоганна постава, зразкова латина, мужній голос, цупка пам’ять, непересічний хист, справедливий суд. Я насолоджувався кожною з тих їхніх якостей, а ще й тим, що вони дивились на мене як на їхнього керівника, як на вчителя, тож слухачам видавалося, що вони змагаються зі мною[148], ступають у мої сліди.

Який же, скажу ще раз, чудовий день! Мушу позначити його щонайбілішим камінчиком![149] Чи буває більша радість для суспільства, аніж такі-от світлі голови, що в пильних заняттях шукають собі слави й гучного імені? Чи можу й собі чогось більшого бажати, аніж бачити тих, які, ступаючи прямою дорогою, мене беруть за зразок? Молю богів, щоб такої радості я не втрачав ніколи, й при тобі, свідкові, прошу їх, щоб усі ті, хто вважає за таку честь наслідувати мене, — намагався й кращим стати од мене. Бувай здоровий!

Лист 16

Пліній Тацітові — вітання

Просиш описати, як загинув мій дядько, щоб ти міг якомога правдивіше передати це наступним поколінням. Дякую. Знаю ж бо: його смерть, якщо ти її звеличиш, набуде безсмертної слави. І хоча він загинув водночас із потрясінням прекрасного краю, руйнацією міст і загибеллю люду, — тож сама ця подія[150] мала б увічнити його ім’я, — хоча сам створив багато такого, що належатиме майбутнім вікам, усе ж його триванню чимало додасть безсмертність твоїх писань. Щасливими-бо вважаю людей, яким боги вділили дару або звершити діла, гідні того, щоби про них писали, або написати