Читати книгу - "Донька темряви, або Я Вам не дружина, Пане Синя Бородо, Камі Мир"

Нехай думка про безпеку юної красуні і промайнула тоді в голові, але встань вибір між її життям і моїм, вибір однозначно випав би на благо свого майбутнього. Так, це егоїстично, бридко, огидно, брудно, але... не має сенсу брехати про добросердечність і схильність до самопожертви на благо інших. Не хочу ідеалізувати чи якось виправдовувати свої почуття та емоції. Було те, що було. Я не якась героїня доброї казки. Скоріше лиходійка зі своєю передісторією, антигероїня, але… чи робила я щось погане? Хіба страх – це злодіяння?

– Ізумі… Ти потрібна мені… – прошепотіла, коли все ж таки не вдалося стримати сльози.

А хтось каже, що сильні люди не плачуть. Чи просто я надто слабка? Навіть якщо так, на будь-кого знайдеться той, хто буде кращим за нього самого. Такий закон життя.

– Навіщо я взагалі попросила тебе піти? Дурепа! – розлютилася на себе і вдарила кулаком у підлогу, при цьому стиснувши руку настільки, що залишилися не просто сліди від нігтів – з ран потекла кров.

Червона субстанція не кваплячись стікала по шкірі, щоб у результаті впасти на підлогу і стати темрявою, що повертається до мене. Між джерелом і силою діє механізм, аналогічний магнітному полю і часткам: іон, що виходить з одного полюса, іде до протилежного полюсу, щоб у результаті знову повернуться у свій «будинок» і знову розпочати цикл. Ось така фізика: темрява, що виходить з мене, щоразу повертається, щоб в один день знову вирватися.

Продовжуючи спостерігати за краплями, несподівано помітила «відступника». Крапля крові, що звернулася в пітьму, попрямувала не до мене, як це трапляється зазвичай, а за двері. Явище це аномальне, тож цікавість взяла своє і я швидко розкрила перешкоду і побігла за дезертиром.

Частка темряви заворожувала. Навіть за всього бажання в мене не вийшло б від неї відірватися. Виникло почуття, ніби крихітна крапелька змогла одягнути на мене повідець і вести не відпускаючи, доки не досягне місця прибуття.

Нові фокуси джерела?

– Ізумі, де ти, чорт-візьми! – вилаялася, коли почала усвідомлювати, що справи в мене погані.

Докотилася! Мною маніпулює крапля власної крові. І я не про гормони!

Темрява прослизнула під дверима, тому в результаті мій ніс познайомився з деревиною занадто близько. Натомість чари спали і здатність рухатися самостійно повернулася, що вже не може не тішити.

Як не дивно, за товщею осики знаходився кабінет Хайдена. Звичайно, ця ситуація породила питання: «Він викачує мою темряву?» Ні, мені не шкода, але... Дідько, це злить. Рознести йому тут усе до мороку? Звучить цікаво, тільки ймовірні наслідки не дуже подобаються. Якщо майно горе-коханця не шкода, то за людські жертви моєї імпульсивності докоряти себе я буду доволі довго.

І як бути? Увірватися до кімнати зі звинуваченнями про крадіжку сили? У мене немає доказів, та й обсяг краденого надто малий.

Гаразд, все одно немає сенсу. Краще піду спати, може завтра що слушне придумаю.

– Я можу позбутися її?

– Можеш, – не стала брехати наставниця, – але будь готова до наслідків.

– А… знесилити чуже джерело?

– Будь-чиєий, крім мого.

Для того, щоб увібрати чужу силу, потрібно або завдати смертельної рани, або…

– Хайден кровний родич Ізумі? – ледве чутно прошепотіла, притискаючи до рота долоню, щоб не скрикнути.

Сподіваюся, що я просто помиляюся, бо у Темряви немає ні батьків, ні біологічних дітей, якщо вірити словам самої Ізумі.

А якщо вона сама не знає про те, що вона має сина? Або знає, але вдає, ніби в неї його немає... Адже в цьому випадку пазл складається. Стає зрозуміло, чому вона хотіла нас зблизити! Але тоді чому вона це мені не розповіла? Соромилася того, що не була поряд зі своєю дитиною? Навряд… Тут щось інше…

– Потрібно знайти її, але відколи вона пішла, я її не відчуваю, – прошепотіла сама собі.

Гаразд, ще встигну. Краще поквапитися та піти звідси. Вбережи темрява, щоб Хайден дізнався про те, що мені відома його таємниця. Сутінок один знає, що він зробить, щоб позбутися небажаного свідка… А як так сталося, що він знає про все, що діється в його замку, але так і не зрозумів, що я дізналася про його здатність до поглинання чужої темряви?

Отже ... У кабінеті перебуває не киріос Байс? Хто тоді має настільки сильне джерело? У лігві звіра завівся ще небезпечніший супротивник і це навіть не я.

Говорила ж їй,  що нам треба було нести ноги звідси, поки не пізно, так ні! «Довірся йому, довірся!» До мороку взаємини з іншими, якщо вони можуть призвести до чогось поганого. Краще вже безпечна самотність.

Нескладно здогадатися, що б зробив адекватна людина, але! Хто сказав, що я є адекватною? Отож-бо!

– Хайдене, це я, – тихенько промовила, постукав в осинові двері. – Хайдене!

Що й вимагалося довести, господаря кабінету там немає, але є хтось інший. Хтось, чиє джерело настільки сильне, що моя темрява завирувала при наближенні. Можливо навіть, що цей анонім навіть сильніший за князя.

– Заходжу! – попередила потенційно небезпечну особину та повільно відчинила двері.

Порожнеча. У кімнаті нікого, але сила не дасть сховатися.

– Виходь. Я знаю, що ти тут. Твоє джерело реагує на мене так само, як і моє на тебе. Це звичайна справа, бо ніхто з нас двох не є первородним. Всі ми лише жалюгідні породження темряви споконвічної. Не більше й не менше.

Все ж дурною виявилася тільки я. Троянський Кінь на рожен лізти не став, навпаки ніби почав віддалятися, та ось тільки як, якщо він десь сховався… Темрява мені в печінку! Тут можуть бути таємні ходи. Якщо є ніші, то й приховані шляхи відступу є.

Ось тільки наш ніндзя особисто для мене друг, ворог чи нейтральна істота? Навряд чи вдасться дізнатися про це доти, доки він не почне діяти.

– Сутінки тебе потягніть!