Читати книгу - "Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях"

Лорік Вайн подарував їй у відповідь осліплюючу і найширшу посмішку за останні кілька тижнів її похмурого життя. Рудий хлопчина оббіг стіл, зняв рукавиці і взяв до рук револьвер, наче крихку реліквію. Це змусило Кору розслабити плечі, видихнути та на мить забути, що поруч стоїть найсерйозніша людина у світі – Чейз.

І він цокнув. Доволі голосно, щоб зіпсувати їй настрій.

«Просто ігноруй його», - вирішила для себе вона.

- Кардинально нічого не змінилось. З нього все ще можна стріляти. І заряджати так само. Я трохи зменшив вагу і загартував метал, - Лорік розповідав радісно, з дитячою наївністю.

- Загартував? Для чого?

- Для особливих куль, - всміхнувся під боком Чейз. Лорік швидко закивав.

- Спробуй вагу, - Корі протягнули револьвер. Вона прискіпливо оглянула його. Не знайшовши помітних змін, взяла свою зброю і…

- Неймовірно! – дівчина перевірила, щоб всередині не було набоїв. Покрутила зап’ясток. Націлилась в підлогу і підійняла здивовані очі на рудого хлопця. – Це справді щось! Він ніби пір’їнка!

- Я подумав, що для тендітної дівчини буде зручніше, якщо полегшити вагу револьвера. Щоб не перенавантажувати зап’ястя. Віддача також трохи зменшилась, - хлопчина сором’язливо викручував руки. - Але не хвилюйся, на якість стрільби це не вплинуло! – поспіхом додав він.

- Лорік – майстер своє справи. Він знає, що робить, - ствердно кивнув Себастьян.

«Ніби тебе хтось питав!» - відгукнулось в голові Кори.

- Що за «особливі кулі»?

- О! В мене десь тут були, - Лорік пірнув під стіл. Потім під інший. – Зараз. Зачекай! – він проповз під кількома стелажами і зник серед численних пристроїв. – Я сходжу в комору. Там точно є! Себастьян розкажи що до чого! – долинуло з темряви.

- Не думаю, що їй знадобиться інформація про те, як вбити перевертня, - пирхнув Чейз і сперся на стіл. Зверхньо подивився на Кору. Ігнорувати його не вийшло.

- Якщо у вас, пане Чейз, трохи затуманився розум, то спішу нагадати, що на мене напали. Звір. Двадцять чотири години тому, - парирувала дівчина. Себастьян всміхнувся кутиком вуст.

- Ну, коли ви так наполягаєте, панночко Вего, - передражнив він. – Є всього чотири види куль. Срібні – проти перевертнів та підвидів, дерев’яні, точніше осикові – проти вампірів, а нефритові – для магів. А, попереджаю – магів нефритовими кулями не вбити, лише послабити, сповільнити. Їхня регенерація дуже швидка. Щоб вбити їх потрібен вогонь і дуже серйозні рани від чистої загартованої сталі.

- Такі кулі існують? – очі Кори округлювались пропорційно новій отримуваній інформації. - Тобто… Осикові? Ними взагалі можна стріляти?

- Ще й як! Лорік не просто так отримав свій дар. Він творець. Він знає, якою зброєю здивувати наших ворогів.

- Але… Ну, наприклад це можливо. А щодо четвертого типу куль?

- А, вони звичайні, - легко стиснув плечима Чейз.

- Тобто звичайні? Де тут каверза?

- Немає ніякої каверзи, - пирхнув Себастьян.

- Хочеш сказати, що і звичайні кулі підійдуть для знищення монстрів і представників Темного світу? Якби це було правдою, я б вбила того звіра! – обурилась Кора.

- Ти майже його вбила. Потрібно було ще кілька куль, - Кора дивилась на нього виряченими очима. В їхній блакиті хаотично плескались хвилі все нових і нових запитань. – Слухай, - зітхнув Чейз - якщо ти думаєш, що тіньовим детективам загрожує тільки Темний світ – ти дуже сильно помиляєшся. Частіше нас намагаються позбутись люди, яких затягнули на іншу сторону. Яким показали безмежні сили з їхніх мрій і які готові на все, аби їх отримати. А іноді – навіть серед своїх є зрадники і відступники Клятви, - останнє речення прозвучало з особливою гіркотою, як в голосі, так і в погляді. – Звичайні кулі для них.

Повисла пауза. І вона затягнулась. Себастьян Чейз стиснув щелепи. Кора бачила, як на його вилицях рухаються жовни. Щось незрозуміле було в зелених очах, які нахабно вп’ялись в її обличчя. Ці дивоглядки явно виходили за межі дозволеного правилами етикету погляду в очі. Кора міцно стиснула кулак за спиною. Щоб це не була за гра, вона не збиралась програвати.

- Я знайшов! – роздався життєрадісний голос Лоріка Вайна. За ним поспішне шарудіння робою та дзвін металу.

Кора та Себастьян різко відвернулись одне від одного. Чейз прочистив горло, заклав руки за спину. Кудрявий хлопчина поставив на стіл перед ними коробку з набоями. Двадцять сім штук – по дев’ять на кожні три види куль, обережно розставлені в лунки.

– Срібні, - вказав Лорік на блискучий метал, – осикові, - дерев’яна куля в металевій гільзі, – та нефритові, - зелені були  найяскравішими в цій композиції. Кора взяла до рук останню і покрутила в пальцях.

- Для кожної потрібна своя зброя?

- Ні-ні. Вони всі підходять до наших револьверів. І до твого тепер підійдуть. Зазвичай детективи просто носять їх в різних кишеньках на поясах. Це найбільш розхідний матеріал! Мало не кожних вихідних доводиться робити нові! – сплеснув в долоні Лорік. Кора перевела шокований погляд на Чейза.

- Що? Набоїв ніколи не буває замало, - стиснув він плечима в своїй байдужій манері. – До речі, піду візьму кілька, - Себастьян провів рукою по чорному волоссю, сильніше розтріпавши його. Озирнувся, ніби забув де лежать патрони і з задумливим виразом обличчя зник за стелажами.