Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Коханці Юстиції 📚 - Українською

Читати книгу - "Коханці Юстиції"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коханці Юстиції" автора Юрій Ігорович Андрухович. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 54
Перейти на сторінку:
божевільним.)

8

Уже на середину 1870-х років деякі знайомі з оточення Понґраців щоразу частіше відгукуються про Марію як про «молоду дружину пана Маріо». Той факт, що насправді вони перебувають у шлюбі вже протягом двох десятиліть, якось начебто стирається зі свідомості й дедалі рідше береться до уваги. Причиною може бути те, що на тлі не такого вже й зістарілого, хоч і виразно потертого чоловіка пані Марія справді виглядає дуже молодо. В аматорській трупі фон Кохановскі, що послідовно й методично грається в Шекспіра, їй і далі дістаються коли не Дездемона, то Офелія.

Ще одна причина, мабуть, у тому, що Понґраци доволі регулярно оновлюють своє оточення, але ні з ким і ніколи не встановлюють якихось глибших і триваліших приятельських стосунків. Поруч із ними вже давно не видно нікого, хто пам’ятав би ті дні, коли вони починали свій спільний життєвий шлях.

Жити для себе й бути фактично удвох — наче на світі справді немає нікого гідного зближення з ними. Ось що було й залишалось їхньою визначальною засадою.

Вона мала не тільки світоглядні, але і прагматично-конкретні підстави, була, сказати б, і стратегією, й тактикою водночас. Річ у тім, що в багатьох своїх епізодах їхнє співжиття переходило в ризиковані й заборонені простори. Вони й далі охоче експериментували зі своїми тілами, вживали абсент, гашиш і за першої-ліпшої нагоди влаштовували ризиковані рольові ігри. Навряд чи варто було когось у це посвячувати. В цьому вони були більше ніж одностайні.

Маріо Понґрацові, який саме досяг абсолютного розквіту сатира, страшенно подобалося «розбещувати» цю «дівчину». Пані Марія відповідала взаємністю так, як уміла й могла лиш вона (в чому Маріо Понґрац упевнювався щоразу, коли намагався випробовувати аналогічні підходи на принагідних суттєво молодших партнерках).

Назовні ж усе й далі точилося так само привабливо. Ба ні — ще привабливіше. З роками вони лише кращали, набуваючи дедалі особливішого флеру: він — великий, поораний зморшками, сивуватий і артистично розпатланий, схильний до циліндрів і довгих шаликів, вона — гнучка і заклична. У базарні дні вони демонстративно виходили накупити будзу, ялівцю й черешень. У цукернях замовляли хто подвійного шварцера, а хто меланж. У клубах дискутували про «Ілюмінації» Рембо та ініціювали збори коштів на відкриття народних читалень. Навідували все ще єдиного міського фотографа, де час від часу увічнювали себе в масках і чуттєвих позах.

1878 року Маріо Понґрац прочитав у газеті, що якийсь Істман Ґудвін винайшов діафільм і в такий спосіб додав можливостей удосконаленому целулоїду, що його кількома роками раніше, 1872-го, запатентував якийсь Джон В. Гаят. Маріо Понґрац зрозумів, для чого сам він роком раніше замовив передплатою т. зв. чарівний ліхтар — проектор Генрі Р. Гейла. Пристрій довго очікував своєї миті, напіврозпакований і призабутий до кращого часу на одній з полиць. Але от усе щасливо з’єдналося в новий технологічний ланцюжок: чарівний ліхтар, удосконалений целулоїд і діафільм.

Відтоді Понґраци передивилися кілометри картинок на плівках, скуповуваних де лише вдавалося. Вони проектували їх то на лляний екран у вітальні, то просто на стіну, а то на фіранки. Зображення розпадалися на шматочки, виникали дивні колажі. Часом вони влаштовували перегляди для грона приємних і, як завжди, тимчасових друзів. На гостей найбільше враження справляли «Хижаки Африки» та «Оприскування виноградників у швейцарському кантоні Невшатель». Одного разу Маріо Понґрац ледь утримався від спокуси прокрутити шановному товариству найновіший, щойно довезений контрабандою з Британських островів збірник вікторіанської порнографії «Жриці розпусти-6». Бракувало півкроку — і він запропонував би товариству всі ті несподівані ракурси.

Наслідки були цілком непередбачувані.

9

У вересні 1880 року найясніший цісар Франц-Йосиф здійснює свою третю інспекційну подорож до Галичини й Буковини. Попередню, як ви пригадуєте, він відбув ще 25 років тому.

Тепер цісареві 50, і він на своєму життєвому піку. Ще трохи — й він упритул наблизиться до екватора у своєму катастрофічно тривалому правлінні, а також заведе собі нарешті коханку в середовищі віденських актрис.

Дорогою зі Львова до Черновіц Франц-Йосиф, на заздрість місту Станиславову, робить не просто символічну, а таки справжню зупинку в Коломиї. Тут уже давно готуються до його відвідин. Від станції й до павільйонів Першої етнографічної виставки на Курцвайлівці, яку заради нього відкриватимуть саме сьогодні, цісар пересувається маєстатичним фаетоном, супроводжуваний ескортом із трьохсот кінних гуцулів у праз-никовій екзотичній одежі. Трембіти сповіщають радісну новину игЬі еі огЬі. Хронікери ще довго доповідатимуть про дві весільні процесії, з Косова і Криворівні, які вітають найяснішо-го короваями і просять благословення для молодих пар. Цісар обсипає щасливців золотими дукатами й висловлює бажання, щоб вони станцювали. Молоді пари танцюють гуцулку, а відтак голубку.

Так само хронікери напишуть про кахляну піч роботи вже згадуваного Бахматюка-Бахмінського, що її Франц-Йосиф наказує придбати за найвищою ціною й доставити до палацу в Шенбрунні. Згадають хронікери і про інші вироби, передусім, звичайно, глиняні. Цісаря вже повідомлено про високі здобутки і всесвітню славу коломийського гончарського цеху.

Але хронікери випустять вельми важливий для цієї історії момент.

Річ у тому, що на тій виставці не могло не бути подружньої пари Понґраців. Ще місяць тому вони отримали спеціальне запрошення від одного з кураторів — здається, Вайґеля. Той саме на недовгий час потрапив до кола їхніх найближчих приятелів.

Й от вони стоять перед цісарем, цим «потужним і сумним деміургом», як про нього напише багато років по тому невизнаний геній з Дрогобича. Маріо Понґрац поштиво знімає капелюха, а пані Марія вклоняється в реверансі. «Вузькі й тупі, мов ґудзички, очі, посаджені у трикутні дельти зморщок», зупиняються на їхніх обличчях. Дуже важко зрозуміти, що в цих очах. З’єднані з вусами бакенбарди родом ще з першої половини сторіччя, коли на них справді була мода, ще не «молочно-білі», ще не нагадують «крила зі снігу». (Останнє порівняння належить іншому генієві, цього разу з Бродів.)

«Ваша Величносте, Маріо та Марія Понґрац, коломийські міщани», — називає себе і дружину герой цієї історії. Цісар мовчить, але коротким кивком дає зрозуміти, що інформацію сприйнято. «Ваша Величносте, — продовжує Маріо Понґрац, — ми також хочемо благати про ваше ласкаве благословення». На цісаревому лиці з’являється тінь чогось, що може означати запитання. «Сьогодні двадцять п’ята річниця нашого шлюбу», — пояснює Маріо Понґрац. Цісар придивляється до них уважніше, й аж тепер вони чують його вогкуватий голос. «Вашого шлюбу? — запитує він дещо здивовано. — Так, пане, вам я можу повірити. Але пані ще цілком молода. На вигляд вам якраз двадцять п’ять і є». «Дякую за комплімент,

1 ... 28 29 30 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коханці Юстиції», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коханці Юстиції"