Читати книгу - "Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової"

1947 року Паулюса залучили до зйомок фільму «Сталінградська битва» як консультанта. В ролі Сталіна знімався артист Малого театру Олексій Дикий. Вождю сподобалася його робота, хоча сам Дикий казав: «Я граю не людину, а гранітний пам’ятник». Цікаво, що й Паулюс схвалив свій кінообраз, створений ленінградським актором Володимиром Гайдаровим. Завдяки зйомкам фельдмаршал знову побував у Сталінграді. На відновленому універмазі висіла бронзова дошка, яка сповіщала, що в підвалі цього будинку він і його штаб здалися в полон...

Паулюса й далі оточували піклуванням і навіть влаштували йому двомісячний відпочинок у кримському санаторії Міноборони. Але до Східної Німеччини його відпустили лише після смерті Сталіна, наприкінці 1953 року. Наостанок «попросили» заявити в газеті «Правда», що він, сліпо підкоряючись Гітлеру, прибув до Радянського Союзу як ворог, а залишає його як друг.

Він оселився у Дрездені. Йому дали віллу, автомобіль та ад’ютанта, дозволили носити пістолет і запрошували читати лекції про воєнне мистецтво. Помер Паулюс 1 лютого 1957 року, напередодні 14-ліття капітуляції своєї армії.

Зовсім інакше склалася доля Вальтера фон Зейдліца. У 1950 році сталінська Феміда раптом звинуватила його у воєнних злочинах. Його засудили до 25 років позбавлення волі й перші чотири роки тримали в одиночній камері, де цілодобово горіло яскраве електричне світло. Через п’ять років Хрущов звільнив його за наполегливим проханням канцлера ФРН Аденауера разом з кількома іншими німецькими ув’язненими. Зейдліц повернувся до своєї сім’ї в місто Бремен. Суд ФРН визнав, що у своїй діяльності на боці СРСР він керувався «переважно ворожим ставленням до націонал-соціалізму» і скасував винесений йому в гітлерівській Німеччині смертний вирок. А втім, багато знайомих не віталися з ним. До кінця життя Зейдліц носив на батьківщині тавро зрадника, і це можна зрозуміти. Але чому Сталін обійшовся з «німецьким Власовим» так невдячно?

Я марно шукав звинувачення, висунуте Зейдліцу через п’ять років після війни радянською прокуратурою. Схоже, його було засекречено. Адже в чому б не звинуватили Зейдліца, те ж саме — і навіть більшою мірою — стосувалося Паулюса. Але Паулюс був «особистим бранцем» кремлівського вождя, про суд над ним не могло бути й мови. Справа навіть не в тому, що за півтора року після здачі в полон він почав надавати цінні послуги (на такі речі Сталін, як відомо, мав коротку пам’ять). Головне — він був фельдмаршалом, переможеним у Сталінграді, живим доказом того, що товариш Сталін недарма носить мундир генералісімуса...

А генерал Зейдліц чим дужче старався, тим більше асоціювався в очах вождя з генералом Власовим. Завдяки ж приставці «фон» — із бароном фон Врангелем, який вибив Червону армію із Сталінграда (тоді ще Царицина) влітку 1919 року. Вважаю, що це й є розгадка надзвичайно дивного вироку.

В Росії Зейдліца офіційно реабілітували в 1996 році — майже через півстоліття після арешту і через двадцять років після смерті. Справедливість — дама вельми некваплива.

Персидська казка для союзників

Що загрожувало Великій Трійці в Тегерані

28 листопада 1943 року розпочалася Тегеранська конференція лідерів антигітлерівської коаліції. Нацистські спецслужби хотіли скористатися цим для вбивства Великої Трійки: Сталіна, Рузвельта і Черчілля. Але радянські чекісти розкрили й зірвали їхній задум. Так стверджують у своїх спогадах двоє колишніх високопосадовців НКВС та особистий перекладач Сталіна Валентин Бережков. На цій основі 1980 року було знято гостросюжетний фільм «Тегеран-43».

Що й казати, захоплююча історія. Однак насправді все було набагато складніше і цікавіше.

Місце зустрічі змінити можна

Після Сталінграда і Курської битви стало ясно, що поразка гітлерівської Німеччини є неминучою. Але як її прискорити? І яким мас стати світ після війни? Обговорити ці питання глави трьох великих держав могли тільки під час особистої зустрічі. Черчілль і Рузвельт завели мову про неї вже влітку 1943 року.

Сталін був повністю згоден — зустрітися конче потрібно! Але де саме? Він відкидав усі варіанти, які пропонували союзники: Шотландію, Аляску, Кіпр, Судан, Єгипет. Свою відмову пояснював необхідністю «частіше, ніж зазвичай, виїжджати у війська на ті чи інші ділянки фронту» (прошу запам’ятати цей загадковий аргумент — ми до нього повернемося!). Сталін пропонував свої місця зустрічі: Архангельськ або Астрахань. Урешті-решт зійшлися на Тегерані.

Гітлер мав величезний інтерес до Ірану: ця країна багата нафтою сама по собі, але, головне, від її північно-східного кордону до бакинських нафтопромислів лише 200 кілометрів. Одним ударом можна позбавити Червону армію пального! Фюрер готував у Ірані переворот, але Сталін із Черчіллем його випередили. Як сповістила 26 серпня 1941 року газета «Правда», СРСР і Великобританія «ввели тимчасово з метою самооборони на територію Ірану свої війська». Німецькі агенти, пояснювала газета, «пробралися на важливі офіційні пости більш як у 50 іранських установ і намагаються втягнути Іран у війну із СРСР». Англійці арештували Реза-шаха й вивезли його на острів Маврикій в Індійському океані, а уряд «добровільно» пішов у відставку. Ця спільна англо-радянська операція називалася «Згода».

За два роки радянські та британські спецслужби очистили країну від німецької агентури. Це було необхідно хоча б тому, що через Іран надходила до СРСР велика частка поставок по ленд-лізу. Тегеран став достатньо безпечним місцем. Аж раптом у день початку конференції Молотов ошелешив союзників звісткою: радянська розвідка розкрила змову проти Великої Трійки! Їздити містом украй небезпечно. Він, Молотов, відчуває глибоку тривогу і просить містера Рузвельта переїхати до радянського посольства: там багато місця, і воно знаходиться поруч з англійським представництвом.

Рузвельт, поміркувавши, погодився.

Згадує його син Елліот: «Сталін обрав для себе один з менших будинків, надавши батькові головну будівлю... Я вийшов із дому, щоб оглянути територію посольства. Скрізь було розставлено російську охорону, яка складалася переважно з офіцерів. Усі вони відзначалися дуже високим зростом, не нижче 6 футів 2 дюймів (188 см. — Авт.). Я виявив, що внаслідок відповідного розташування охорони і встановлення спеціальних щитів радянське й англійське посольства були фактично перетворені на одну велику садибу, оточену з усіх боків пильною вартою».

Для Черчілля те, що відбулося, стало шоком. Британська SIS (Secret Intelligence Service) тримала ситуацію під контролем, але геть нічого не знала про змову. Очевидно, це вигадка росіян: Сталін і Рузвельт хочуть спілкуватися напряму, а його зробити «третім зайвим»!.. Черчілль був уражений і розгніваний, але стримався —