Читати книгу - "Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням, Анна Лембке"

Ось що відбувалося далі, під час наступних ударів електричним струмом: «Поведінка собаки поступово змінилася. Під впливом електрошоку ознаки жаху зникли. Натомість він мав такий вигляд, ніби йому було боляче й він був роздратований або стривожений, але не нажаханий. Зокрема, він підвивав, а не скавчав, у нього вже не було сечовипускання й дефекації, він більше не метався. Крім того, коли в кінці сеансу собаку раптом відпустили, він почав гасати, стрибати на людей і махати хвостом у нападі радості, як ми це тоді називали».

Під впливом наступних ударів струмом частота пульсу собаки збільшилася трохи вище за базовий рівень у стані спокою, до того ж лише на кілька секунд. Коли шок минув, пульс уповільнився аж до 60 ударів за хвилину нижче за базовий рівень – удвічі більше, ніж першого разу. Знадобилося цілих 5 хвилин, щоб частота пульсу повернулася до базового рівня у стані спокою.

Неодноразовий вплив больового стимулу призвів до відповідної адаптації настрою й частоти пульсу собаки. Первинна реакція (біль) стала коротшою й слабшою. Подальша реакція (задоволення) стала довшою й сильнішою. Біль перетворився на гіпернастороженість, а далі на «напад радості». Підвищення пульсу, що узгоджувалося з реакцією «бий або тікай», переросло у мінімальне підвищення пульсу, після чого настала тривала брадикардія – зменшення частоти серцевих скорочень, яке спостерігається у стані глибокого розслаблення.

Неможливо читати про цей експеримент, не відчуваючи жалю до тварин, що зазнали таких катувань. Попри це, так званий «напад радості» відкриває спокусливу перспективу: можливо, є шанс отримати більш стійке джерело задоволення, натискаючи на ті шальки терезів, де розташований біль? Ця ідея не нова. Стародавні філософи також спостерігали подібне явище. Сократ (як записав Платон у розділі «Причини не боятися смерті. За Сократом») розмірковував про взаємозв’язок між болем і задоволенням понад 2 тисячі років тому:

Яким дивним видається те, що люди називають задоволенням! І як цікаво воно пов’язане з тим, що вважають його протилежністю – з болем! Ці двоє ніколи не бувають у людини одночасно, але прагнучи й отримавши одне, ви майже змушені завжди отримувати й інше, немов вони прикріплені до однієї голови... Хоч би де знайшлось одне, інше йде за ним слідом. Тож у моєму випадку, оскільки через кайдани я відчув біль у нозі, мабуть, за ним має прийти задоволення.[105]

У 1969 році американська кардіологиня Гелен Тауссіґ опублікувала у журналі American Scientist статтю, де описала досвід людей, котрі пережили удар блискавкою й розповіли їй про це. «Сина мого сусіда вдарила блискавка, коли він повертався додому з поля для гольфу. Його кинуло на землю. Шорти порвалися на шматки, а на стегнах були опіки. Коли товариш посадив його, він закричав: „Я помер, я помер“. У нього заніміли й посиніли ноги, і він не міг рухатися. Коли він дібрався до найближчої лікарні, то вже перебував у стані ейфорії. Пульс у нього був дуже повільним».[106] Ця розповідь нагадує «напад радості» собаки, в тому числі й сповільнений пульс.

Усі ми відчували певну форму болю, що поступався місцем задоволенню. Можливо, як і Сократ, ви помічали покращення настрою після хвороби, або відчували ейфорію бігуна після тренування, чи отримували незрозуміле задоволення від фільму жахів. Біль є тією ціною, яку ми сплачуємо за задоволення, як і задоволення є нашою винагородою за біль.

Наука про гормезис

Гормезис – це розділ науки, що вивчає благотворний вплив від невеликих до помірних доз шкідливих та (або) болісних стимулів на зразок холоду, спеки, гравітаційних змін, радіації, обмеження їжі та фізичних вправ. Слово «гормезис» походить від давньогрецького hormáein, що означає «приводити в рух», «спонукати», «квапити». Американський токсиколог і провідний фахівець у галузі гормезису Едуард Калабрезе описує це явище як «адаптивну реакцію біологічних систем на помірні зовнішні або навмисні виклики, завдяки яким система покращує функціонування та (або) посилює толерантність до серйозніших викликів».[107]

Черв’яки, котрі зазнали впливу температури, вищої за оптимальну для них температуру 20 градусів за Цельсієм (2 години за температури 35 градусів), жили на 25 % довше.[108] Крім того, у них була на 25% більша ймовірність вижити у подальшому за ще вищої температури порівняно з черв’яками, що не зазнавали подібного впливу. Проте надмірний вплив високої температури не приносив їм користі. Вплив високої температури протягом 4 годин замість 2 зменшив стійкість черв’яків до спеки та їхню тривалість життя на чверть.

Плодові мушки, яких крутили у центрифузі протягом 2–4 тижнів, жили довше, ніж мушки, з якими цього не робили, а також були жвавішими у старшому віці й могли підійматися вище протягом довшого часового відрізка порівняно з мушками, що не зазнали такого впливу.[109] Однак коли мушок крутили у центрифузі значно довше, це не пішло їм на користь.

Мешканці Японії, котрі жили поруч з епіцентром ядерного удару 1945 року, мали вищу, ніж середньостатистична, тривалість життя, а також нижчий рівень захворюваності на рак порівняно з тими, хто жив у безпосередній близькості від ядерного вибуху, де приблизно 200 тисяч людей загинули тієї ж миті. Автори дослідження висунули гіпотезу, що «стимуляція відновлення пошкоджень ДНК малими дозами, видалення аберантних клітин шляхом стимульованого апоптозу (смерті клітин), а також знищення ракових клітин через стимульований протипухлинний імунітет» – це основа благотворного впливу радіаційного гормезису.[110] Варто зазначити, що це суперечливі висновки, які були поставлені під сумнів у роботі, опублікованій в авторитетному журналі Lancet.[111] Водночас інші дослідження продемонстрували, що помірний рівень іонізаційного опромінення може приносити клітинам користь.

У гризунів та мавп інтервальне голодування й обмеження калорій збільшувало тривалість життя і стійкість до вікових захворювань, а також знижувало кров’яний тиск й підвищувало варіабельність серцевого ритму.[112] Інтервальне голодування здобуло певну популярність як спосіб схуднення й покращення самопочуття. До алгоритмів такого голодування належить голодування через день, один день на тиждень, після дев’ятої години періоду неспання, а також голодування за схемою 16:8 (голодування протягом 16 годин щодня й вживання їжі лише протягом 8 годин) тощо. Це голодування практикує ведучий американського ток-шоу за участю знаменитостей Джиммі Кіммел. «Ось уже кілька років я не їм два дні на тиждень... У понеділок і четвер я споживаю менше 500 калорій у день, а протягом решти