Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Ми - Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів, Еліот Хіггінс 📚 - Українською

Читати книгу - "Ми - Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів, Еліот Хіггінс"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ми - Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів" автора Еліот Хіггінс. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 74
Перейти на сторінку:
обидва знімки було зроблено в червні 2014 року. Щоб довести це, ми просто зайшли в Google Earth і вивчили аерознімки, зроблені в травні, на початку і наприкінці липня 2014 року. На знімку від 30 травня ця місцина — з кущами й деревами. Але станом на 2 липня усю зелень було знищено, залишилася червоняста земля, яку супутник знову зафіксував 21 липня. А от на російських картинках дерева й кущі магічним чином повернулися. Це ніяк не могли зняти в середині липня, радше на кілька тижнів раніше. Також ми виявили, що росіяни відредагували свої зображення — прибрали одну з українських ракетних установок, аби навести на думку, що в день атаки її могли застосувати в іншому місці 186.

У Google Earth були знімки від 2 липня та 21 липня, однак не від дати атаки. Московські пропагандисти наполягали, що український «Бук» міг вислизнути саме в цей період, уникнувши спостереження. На щастя, компанія DigitalGlobe, що веде комерційні супутникові зйомки, мала знімок, зроблений саме того дня об 11:08 за місцевим часом. У відкритих джерелах його не було, тож ми оголосили збір коштів, зібрали 1435 фунтів стерлінгів пожертв 187, купили знімок і розмістили його в загальному доступі. На зображенні вся згадувана українська техніка перебувала на базі 188 — російський фейк розвінчано. Отже, ми спростували вже всі заяви з генеральського брифінгу. Але головне питання лишалося: хто дав команду застосувати «Бук»?

Раніше Іґґі знайшов наївного російського офіцера-спецназівця, який ділився оперативними таємницями в інстаграмі. Людина, яку тренували вбивати й приховувати, світила службові деталі на публіку. Якщо цей виявився таким безтурботним, ми припустили, що в інтернеті знайдеться ще більше свідчень від солдатів російської армії, які допомагали перевозити «Бук». Від людей, які не хотіли бути там, де були, які сумували за домом, близькими і друзями, тож розповідали про своє життя в соцмережах.

Ми знали, що «Бук», зафіксований на південному сході України в день збиття МН17, належав 53-й зенітно-ракетній бригаді Московського військового округу, і ми обґрунтовано припускали, що російська армія не передавала б сепаратистам таку дорогу ракетну установку без супроводу російського екіпажу. Старші офіцери 53-ї бригади мали щось знати. Щоб знайти їх, ми прочесали гори російських матеріалів про організаційну структуру бригади, її місце в російській армії та про старших офіцерів — імовірно, винних у збитті MH17. Над цим завданням — паралельно з іншими справами Bellingcat — Даніель Ромейн і Ендрю Гаґґард упритул працювали близько року, а інші учасники нашої Слідчої групи допомагали.

Копати інформацію про 53-тю бригаду ми почали із вконтактє, відомого як ВК. На цьому російському аналогу фейсбуку пошук дає змогу знайти людей, які: а) жили в місті Курськ, де базується 53-тя бригада; б) служили в російській армії. Можна навіть шукати за підрозділом і роками служби. Нам миттєво видало кількадесят солдатів. Як ми й сподівалися, молоді військові активно постили в соцмережах, щоб тримати в курсі своїх справ друзів і рідних. Напевно, ці нещодавні підлітки сприймали «навчання» біля українського кордону як таку собі пригодницьку подорож. Вони викладали фото, де позували у військовій формі, обхопивши один одного за плечі, або наводили зброю на приятеля, який задрімав в автобусі. Ми вивчали військові звання на їхніх уніформах, ідентифікуючи в такий спосіб членів батальйону. Транспортні засоби з колони також вдалося ідентифікувати: коли солдати позували на тлі військової техніки, ракетних установок, автобусів чи вантажівок, ми занотовували номерні знаки й зіставляли їх із тими, що потрапили на відео з реєстратора, де колона йшла до українського кордону наприкінці червня 2014 року.

Ще одним джерелом інформації були матері та дівчата цих солдатів. Велика проблема російської армії — цькування: для молодого чоловіка служба може перетворитися на пекло. Схвильовані родичі діляться застереженнями і плітками на онлайн-форумах. На форумі матерів і дружин військових 53-ї бригади дописувачки нарікали, як важко зв’язатися із солдатами, яких відправили на навчання в Ростовську область, що біля російсько-українського кордону, заборонивши користуватися мобільними телефонами. Іноді в коментарях було достатньо інформації, щоб знайти відповідні профілі у ВК. Дещо ми знаходили в «Одноклассніках» — ще одній соцмережі, яку створили для зв’язку з колишніми однокласниками й друзями. Батько одного із солдатів виклав 4 липня 2014 року фотографії свого сина з підписом «2014, кордон». На одному знімку його син позував перед гігантським дорожнім знаком «Міллєрово» — в останній точці, де «Бук» бачили в червні, зовсім близько від України.

Замість вишукувати дрібні деталі, нам доводилося просівати гори таких матеріалів. Уявіть: переглянути кожен допис кожного солдата в соцмережах, потім — усі дописи друзів, потім — усі коментарі під кожним із дописів на всіх цих сторінках, потім — профілі всіх тих людей, які залишали коментарі, і так далі. У процесі наша Слідча група відточувала методи роботи. Пошук у соцмережах — чимала складова онлайн-розслідування. Серед найкращих у цьому ділі — Генк ван Есс із Нідерландів, який постійно знаходить нові способи виловлювати цінні зачіпки у фейсбуку, твітері тощо, а також навчає цього інших. Більшість його рекомендацій технічні, однак дещо вимагає нестандартного мислення. Скажімо, коли шукаєте твіти від очевидців природної катастрофи, замало шукати за відповідними хештегами — у кризових ситуаціях людям не до хештегів. Натомість треба подумати, які ключові слова людина може ввести поспіхом. Ще одна підказка від Генка: у користувачів фейсбуку, які ставлять «сердечко», а не звичайний лайк «палець угору», зазвичай відкритий характер, і вони частіше не приховують інформації про себе в налаштуваннях конфіденційності. Тобто ви можете багато про них дізнатися: де перебувають, чим заробляють на життя, хто їхні друзі. Навіть якщо головний об’єкт розслідування — людина розсудлива й обережна, то друзі, рідні або коханці можуть її видати.

Прочісуючи соцмережі в пошуках даних про 53-тю бригаду, ми дізналися, що для керування «Буком» потрібен екіпаж із чотирьох людей: командир загону в званні лейтенанта, сержант і двоє рядових — оператор і водій. Лейтенант віддає наказ запускати ракету, а оператор натискає кнопку. Над цим екіпажем ще є начальники: командир 53-ї бригади (полковник), командир батальйону (підполковник), які віддають накази командиру батареї (майор або капітан), а цей, своєю чергою, віддає накази лейтенанту, який уже командує екіпажем «Бука». Мало-помалу, уважно переглядаючи профілі солдатів і читаючи коментарі їхніх родичів, ми дізнавалися та фіксували імена, звання і посади офіцерів, часто знаходили й фотографії. Самі

1 ... 28 29 30 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ми - Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів, Еліот Хіггінс», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Ми - Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів, Еліот Хіггінс» жанру - 💛 Публіцистика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Ми - Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів, Еліот Хіггінс"