Читати книгу - "Ми - Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів, Еліот Хіггінс"

У лютому 2016 року ми оприлюднили великий звіт, де показали весь ланцюг командування за ієрархією — з детальною схемою, фотографіями, іменами. Над 53-ю бригадою стояли ще полковники, генерали і посадовці Міноборони. І, нарешті, все зводилося до однієї людини, яка мала дати добро на транспортування російської військової техніки через кордон, щоб підігріти сепаратистське насильство і — цього разу, може, й ненавмисно — збити пасажирський літак. Цією людиною був президент Росії Владімір Путін 189. Відповідальність за цю трагедію можна цілком простежити знизу й до самого верху. Ми виклали докази на загал, щоб усі переконалися: винен Кремль.

28 вересня 2016 року Спільна слідча група — представники прокуратур і поліції з різних країн, які розслідували катастрофу МН17, — провела брифінг, щоб ознайомити громадськість і родичів загиблих із результатами своєї дворічної роботи. Вони представили чудові нові докази: ще одне фото зі слідом ракети; ще одне фото підозрюваного «Бука» в Торезі; повне відео, з якого, як виявилося, було взято один кадр для публікації в Paris Match; перехоплені телефонні розмови, у яких сепаратисти планують перевезення «Бука»; шляхи в’їзду та виїзду через українсько-російський кордон.

Найбільше вражало, що Bellingcat, не маючи потужних важелів, юридичних повноважень чи великого бюджету, уже довів усі ключові тези зі звіту Спільної слідчої групи — впродовж якихось місяців після падіння літака.

Справа МН17 допомогла Bellingcat постати, однак наша нова форма розслідування застосовна чи не до будь-якого завдання. З кожним новим слідством — починаючи від конфлікту в Лівії, телефонного скандалу і громадянської війни в Сирії — я встановлював нові зв’язки, знайомився з такими ж одержимими, розширював мережу «народних» експертів і при цьому поширював ідею цифрових розслідувань та їхніх можливостей.

Перші пару років агенція Bellingcat вела справи з Латинської Америки і США, Аравійського півострова і Туреччини. Француз-фрилансер Альюм Леруа геолокував за ютуб-відео найманих убивць мексиканського картелю і вивчив цяцьки наркобарона за соціальними медіа 190. Ми викрили незаконну діяльність вуличної банди в Детройті, яку відстежили завдяки їхній звичці шкрябати графіті з хештегами 191. Ми заглибились у громадянську війну в Ємені 192; дізналися про підготовку військового заколоту в Туреччині завдяки витоку вотсап-спілкування змовників. Ми залучали до перевірки фактів усіх охочих брати участь у розслідуванні через додаток Checkdesk 193: так ми геолокували ютуб-відео російських авіаударів у Сирії, коли Кремль стверджував, що цілить у терористів ІДІЛ, а насправді на підтримку Асада бомбив поміркованих повстанців.

Щоб ширше висвітлити свою роботу, ми публікували матеріали різними мовами: волонтери перекладали їх арабською, російською, іспанською, французькою та німецькою. Ми писали статті, де пояснювали нові методи розслідувань. Мелісса Ганем, яка називає себе «OSINT-ніндзею», провела читачів по джунглях онлайн-карт 194. Ще вона роз’яснила важливість метаданих: як додаткові дані — час, іноді місце — зберігаються у файлі, коли камера чи смартфон робить знімок.

У нашій роботі зростала роль супутникових знімків — зокрема завдяки Крісу Біґґерсу, експерту з видової розвідки 195, який працював у Національному агентстві геопросторової розвідки 196 США. У своїх статтях він показував, як супутники зафіксували будівництво фрегатів в Ірані та першого власного авіаносця в Індії; щось схоже на новий малий підводний човен у Китаї та переміщення безпілотників з Ірану в Китай і Туреччину. Колись повітряне шпигунство було технічним дивом, доступним лише найбагатшим країнам: спершу літали над об’єктом і робили аерофотозйомку, потім з’явилися дорожезні супутники, здатні знімати з висоти сотень кілометрів. Проте в 1990-х на ринок вийшли приватні компанії, як-от DigitalGlobe, що здійснює аерозйомку для Google Earth. Раптом кожна людина отримала доступ до того, що раніше могли собі дозволити тільки заможні військові та розвідувальні відомства.

Ще одна з головних складових методу Bellingcat — зворотний пошук зображень. Вводите зображення в пошукову систему — і з’ясовуєте, на яких іще ресурсах воно з’являлося. У квітні 2015 року в Балтиморі молодий афроамериканець Фредді Ґрей загинув після затримання поліцією. У зв’язку з цим почалися заворушення, і в мережі з’явилися знімки, начебто поширені погромниками. Хтось під ніком @slangincrack запостив фото розтрощеного ресторану KFC. Але зворотний пошук показав, що знімок зроблено за три роки до того в Пакистані 197. Цей метод дуже цінний для перевірки аватарок підозрілих акаунтів у соцмережах: часто, створюючи фальшивий профіль, люди використовують чужі фото 198.

Розширюючи методи і теми, Bellingcat раз у раз порушував питання кримінальної відповідальності. Чи достатньо лише опублікувати обвинувачувальні звіти, які можуть хоч вічно висіти в інтернеті, поки винні насолоджуються безкарністю? Чи можемо ми зробити більше? Коли 19 серпня 2014 року ІДІЛ виклав відео страти репортера-фрилансера Джеймса Фоулі, я геолокував місце зйомки — пагорби на південь від Ракки. Там ще утримували інших заручників, тому було так важливо визначити місце, де стратили журналіста. Можливо, решту вдалося б урятувати 199. Я опублікував статтю, але досі не знаю, чи це якось зарадило. Після паризьких атак прибічників ІДІЛу в листопаді 2015 року, зокрема масового вбивства в концертному залі «Батаклан» — загалом тоді загинула 131 людина, — ми знайшли профіль одного з нападників: вочевидь, фейсбук не зміг ідентифікувати його і забанити. Ми хотіли повідомити про знахідку французькій владі 200, однак не знали, з якого боку підступитися, тож подзвонили у французьку поліцію. Профіль негайно зник із фейсбуку.

Традиційні журналісти тримають дистанцію від чиновників (навіть якщо регулярно порушують це правило). Але ми — не традиційні журналісти. Ми мали створити етичний кодекс, придатний для онлайн-розслідувань. Наприклад, ми помітили, що після публікацій наших звітів винні часто підмітають за собою всі онлайн-сліди. Тобто якби ми вибрали не повідомляти владу заздалегідь, то ризикували б ніколи не домогтися правосуддя. Ми вирішили, що передусім несемо відповідальність перед постраждалими. Якщо наші дії можуть їм додатково нашкодити, потрібно вжити заходів до того, як оприлюднити матеріал. Також ми намагаємося захистити тих, хто фігурує в кримінальних розслідуваннях, однак не відповідальний