Читати книгу - "Як вибратися з гри або спробуй вижити до ранку, Argentum"

Вони прокинулися. Знову. І знову у власних кімнатах.

– Славік! – викрикнув Тимур, дивлячись через екран на друга.

– Зі мною все добре. – розгублено відповів Ярослав, все ще приходячи до тями.

– Ти не представляєш, як я злякався, коли побачив за твоєю спиною його!

– Я його хоч побачити і не встиг, але злякався не менше. – видихнув хлопець.

Він поглянув на годинник, який світився на комп'ютері, і те, що він побачив, здивувало його:

– 21:27. Це час, коли ми якраз сідали грати у гру.

– І дата та сама... – погодився Тимур. – Ніби й нічого не сталося.

Славік сильно ущипнув себе:

– Ай! Боляче... – спантеличено промовив хлопець, потираючи місце від болю.

Невже це був всього лишень сон?

І хлопці, справді, вже хотіли повірити, що це був дуже довгий сон, хоча правильніше кошмар, як на комп'ютері з'явився короткий напис з лише одним реченням:

«як вам гра?:)»

– Це було весело. – сказав він, постукуючи пальцем по столі. Він дивився на екран гри, поки монстр у ній блукав лісом. – Цікаво, хто потрапить у мою наступну гру?

Кінець