Читати книгу - "Руйнація, Ріна Бейкер"

  Дідько, ну і місиво. Медсестра робить мені перев’язку ніг. Стопи більше схожі на змордовані шматки глини, які порізали і запекли так, для сміху. 
— Боляче? — запитує вона, обробляючи рани, що вже почали гоїтися. 
— Переживу, за останній місяць я вже достатньо натренована, — я уявляю собі календар перед очима і затримую дихання. 
Місяць! Пройшов рівно місяць з дня концерту! Десятого липня Мінді прибігла до мене зранку, розмахуючи над головою двома квитками у фан-зону. А ввечері я вже гралася у дівчинку легкої поведінки. 
Сьогодні для мене могло б бути два сценарії розвитку подій. 
Перший: борг повернуто, Кайл відпускає мене і більше не має приводу тримати в себе. 
Другий: борг не повернуто, Кайл робить зі мною, що заманеться. Я перетворююсь або в мертву, або у вічну його боржницю. 
Хоча, при першому варіанті, я теж залишилася б в нього в боргу. Власне, є відчуття, що так і є. 
Півмісяць на стегні, як обіцянка, що я маю його сплатити.
Дідько, ну жилося ж нормально! Ні, їй захотілося потрахатись без зобов’язань.  
— Бетані, мені так вас шкода, — співчутливо каже жінка. — Я не можу уявити, що ви пережили, це так жахливо. Це тавро… — її голос стає крижаним. — Якась середньовічна жорстокість. 
— Знаєте, я гадаю, що жорстокість була тоді і є зараз. Просто зараз способів проявляти її існує набагато більше, вони не менш кровожерливі. Просто це, — я задерла халат, щоб подивитися на опік. — Як данина традиції, уявленням про естетику. 
— Теж мені, естети! Сподіваюсь, в них на лобах також красується таке потворство, — вона почала збирати всі баночки, і бурчати під носа, що ми живемо в старшині часи, та відійшла до столу. 
Я опустила погляд на півмісяць, провела вказівним пальцем по шкірі поруч, там, де вже не болить. Не погоджусь, це не потворство. Лінії чіткі та плавні, розташування на тілі логічне та правильне. Якби я робила тату, то зробила б його саме там. 
Ловлю себе на думці, що усміхаюсь, дивлячись на нього. 
— Ваша мама телефонувала у відділення ще вчора. Просила попередити, що вона буде тут сьогодні. Але рейс затримали, тому це може статися ближче до вечора. 
Мама? Ми не бачилися більше року. Вона живе у Франції зі своїм новим чоловіком. Невже їй вдалося вирватися і кинутися через пів світу до мене? Що ж, я маю до неї декілька запитань, навіть краще, що це буде віч на віч, а не по телефону. 
— Якщо щось потрібно, люба, просто натисніть на кнопку і я прийду, — тепло каже медсестра. 
— Можна дізнатись, як вас звати? — запитала я, коли вона майже покинула палату. 
— Ох, звісно, в цій метушні я не сказала свого імені. Називайте мене просто Лідія. 
— Дякую, Лідіє. Давно про мене так не піклувались, це дуже цінно. 
Її очі наповнилися співчуттям і якоюсь ніжністю. Я не стрималась і заплакала, як тільки двері за нею зачинилися. 

Споглядання в стіну і жалість до себе так заморили, що дуже швидко сон забрав мене в обійми. І знову я бігла, знову тримала Брі на руках, знову відчувала, як гострі голки та шишки розрізають шкіру стоп. Проте, цього разу куля влучила в дівчинку. Я стояла, заклякла, не могла поворушити навіть пальцем, лише спостерігала, як життя покидає її, як маленьке тіло, що лежить між надгробних плит, робить останні вдихи і завмирає назавжди. 
Ні! Ні, тільки не це! Погляд опускається на праву долоню, і я бачу пістолет, з якого тільки що було вбито Брі. Моїми руками стікає кров, вона гаряча та липка. 
Я.
Це я вбила її.

Прокидаюсь від пронизливого писку кардіомонітора. Незнайома медсестра забігає і кидається до мене, перевіряючи прилад, я дивлюсь на неї злякано, а серце стукає прямо в горлі, заважаючи дихати. 
— Показники поступово падають, — каже вона, з тривогою дивлячись на мене. 
— Мені наснився кошмар. Все добре. 
— Я запитаю у лікаря, можливо вам потрібно більше заспокійливих, — вона ввічливо усміхнулась і пішла геть.

Дрібний дощик відстукує мелодію по підвіконню, яскраві промені сонця підсвічують їх, малюючи веселку, яку мені чітко видно з вікна. В двері обережно постукали. 
— Привіт, доню, — дзвінкий голос долетів до моїх вух. 
Мама. Тепле обличчя з натягнутою усмішкою, таке знайоме, таке рідне. 
— Мамо, — я засміялась, хапаючись за бік. 
— Рідна, я місця собі не знаходила! — вона кинулася до мене, обережно обіймаючи. — Кожен мій день починався з дзвінків. Я тримала зв’язок з Шоном, підняла на вуха всіх знайомих. Люк підключив всі зв’язки, що має тут. Ми шукали тебе вдень та вночі, — вона змахнула сльозу своїми тонкими, елегантними пальцями. 
— Ма, — я вдихаю запах її волосся, він завжди однаковий. 
Вона змінила зачіску, підстригла каре, яке зараз вкладено бездоганно, наче вона тільки вийшла з салону. Колір, як мій природній, але благородна сивина, тонкими прядками, прикрасила всю довжину. 
— Ти посивіла!? 
— За цей місяць. Якби кожна сива волосинка на моїй голові допомогла б знайти тебе швидше, — я б з задоволенням погодилась на таку угоду. 
Тремтливі пальці погладили мою щоку, світлі очі зазирнули в найтемніші глибини душі. 
Ми дуже схожі, про це говорили всі і завжди, при кожній нагоді. Я сприймала це як комплімент, адже вона дійсно має приголомшливий вигляд. Перемога в конкурсах краси, та великі рекламні контракти - це те, з чого складалося її життя до зустрічі з батьком. А далі сімʼя, підгузки, родинні вечері, все за класичним сценарієм. І от, ти з красуні, про яку мріють сотні чоловіків, перетворюєшся на ту, що плаче ночами розглядаючи себе дзеркалі, поки думаєш, що цього ніхто не помічає. 
Це досягло піку після батькового самогубства. Було боляче дивитися, як вона згасає. Замість приємної втоми, на її обличчі поселилася глибока печаль. Поки вона думала, що ховає від мене свої страждання, я все розуміла і болісно усвідомлювала, як їй важко та нестерпно самотньо. 
Проте, заради мене вона завжди робила навіть більше, ніж було їй під силу. Я мала гарний одяг, відвідувала танцювальний гурток, який тягнув кошти з нашого куцого сімейного бюджету. 
Коли мені було тринадцять, я прийшла додому і заявила, що більше не ходитиму на танці, наче це перестало приносити мені задоволення. Це була чиста брехня.    Напередодні, ввечері, коли мама думала, що я вже сплю, вона тихо розмовляла по телефону зі своєю подругою, накручуючи провід від слухавки на палець. Моя присутність була їй непомітна, я сиділа на сходах, тихо, наче мишка, і гріла свої загострені вуха.    Виявлялася, що їй запропонували принизливу фотосесію, де вона мала позувати оголеною для якогось чоловічого календаря, де на кожен місяць мусила приймати різні звабливі пози. Вона не могла відмовити, адже за це пропонували непогані гроші, а її тіло ще не довго зможе принести такий заробіток.     Мама сказала, що оплатить мою участь в змаганнях зі спортивних танців та замовить на пошив костюм для мене.  
Чи варто говорити, що я була достатньо вперта, щоб відмовитися від цього? Гадаю, ні. Я покинула танці, майже без жалю. 
Хоча досі думаю, що можна було б відновити свої заняття, в якомусь менш складному стилі. Щоразу, як ця ідея приходила в голову, щось мене спиняло, не даючи реалізувати це. 
— Бетані, я так тебе люблю. Усвідомила, що занадто рідко говорила це тобі, побач мене. 
— Ма, я знаю про це без зайвих слів. 
— Сьогодні ж найщасливіший день в моєму житті. На світ з’явилася ти, — вона потяглася в сумочку, дістаючи маленький згорток. 
— Що це? — запитала я, приймаючи його. 
— Розгорни і побачиш, — вона закусила нижню губу. 
Я заглянула всередину і знайшла там підвіску з горлицею. Мені сперло дихання. 
— Пам’ятаєш, тато завжди називав тебе «моя голубко»? — з гіркотою в голосі запитала мама.  
— Пам’ятаю, — я ковтнула це слово. 
Звісно, пам’ятаю. Я довго чула ці слова в своїй голові, коли намагалася уявити тата поруч. 
Його сильні руки підіймають мене, підкидаючи високо над головою. Я зовсім не боюсь, знаю, що він спіймає мене, не дасть впасти. Поки я заливаюсь гучним сміхом, дивлячись на маму, яка читає книгу, лежачи на рожевому, вже майже блідому від сонця, шезлонгу. Він радісно кричить: «Лети, моя голубко, не бійся, я твої крила». І я не боялась, ніколи не боялась. 
— Вона дуже гарна, — я заглянула в її обличчя і зрозуміла, що мама згадала те ж саме, що й я. 
— Він би з-під землі дістав тих, хто зробив це з тобою, — наче батіг, що розсікає повітря з гучним свистом, процідила вона. 
Я поглянула не неї, схиливши голову набік. 
— Мамо, ти ніколи не розповідала мені цього, лише кидала якісь загальні фрази… — я наважилася, зібралася з силами, аби порушити цю тему. — Чим займався тато? Тільки чесно. Чим він заробляв на хліб. 
Її хребет перетворився на натягнутий металевий прут, вони сіла рівно, тримаючи руки на струнких колінах. 
— Хіба зараз це так важливо? — вона намагалася звучати безтурботно. 
Та я знаю свою маму. Вона гадає, що прекрасно вміє блефувати, але це не так. На її обличчі відразу пишуться всі емоції. 
— Я знаю, що це було щось не зовсім… традиційне та звичне. Гадаю, що вже достатньо доросла, аби почути правду, — обережно варіюю я. 
— А немає ніякої правди, — мʼяз на її обличчі запульсував. — Я не лізла в його справи, а він, в свою чергу, забезпечував наше безхмарне життя. Та потім, як ти знаєш, я змушена була розплатитися за цю розкіш. 
— І тебе це влаштовувало? Жити, не знаючи чим займається твій чоловік? — я занадто сильно тисла, а коли усвідомила це, то було занадто пізно, вона вже виставила щит. 
— Я не повертаюся до цієї теми. Всі справи Джона поховані з ним в одній могилі, — вона підвелася. — Мушу йти. Хочу з дороги прийняти душ та трішки перепочити. Завтра зайду до тебе, обов’язково. 
— Не поспішай, —- я погладила її долоню. — Я вже нікуди не дінуся. 
Вона нахилилася, аби поцілувати мою щоку. 
Ну от, в моїй голові поселилася незліченна купа запитань. Гадаю, що Кайл зміг би відповісти на декілька з них. 
    Тільки як мені його знайти, аби поставити їх?