Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Смерть у кредит 📚 - Українською

Читати книгу - "Смерть у кредит"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Смерть у кредит" автора Луї Фердінанд Селін. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 180
Перейти на сторінку:
називає своє прізвище, дає адресу… Даремно я намагаюся пояснити: «Пополь!..» На мене сиплеться стільки ляпасів, що аж темніє в очах…

Удома все лише набирає обертів… Справжнісінький ураган… Батько волоче мене по підлозі, копає ногами, б’є, топчеться по мені, зриває штани. А потім кричить, що я його вбиваю!.. Що мені місце в Рокетт[14]! Давно вже пора!.. Мати благає, хапає його, голосить, що «у в'язниці вони стають ще жорстокішими». Я такий поганий, що гіршого годі уявити… Я на волосину від ешафоту. Ось де я опинився!.. Незлим, тихим словом згадали і Пополя, і вулицю, і прогулянки… Я вже й не намагався виправдовуватись…

* * *

Шаленство тривало цілий тиждень. Батько так лютував, його обличчя так буряковіло… здавалося, що його ось-ось може шляк трафити. Дядько Едуар спеціально прибув з Роменвіля, аби побачити все на власні очі. Дядько Артур не мав достатнього впливу через брак серйозности. А Родольф був далеко, десь у провінції з цирком «Капітоль».

Сусіди, родичі та всі у Пасажі вважали, що мені й моєму батькові слід було дати проносного, то пішло б на користь нам обом. Розмірковуючи над причинами моєї зіпсутости, вони вирішили, що це, безперечно, через глисти… Мені дали ліки… Я бачив, як лайно пожовтіло, а потім стало каштанового кольору. Проте я відчув певне заспокоєння. Реакція мого батька була іншою, він не менше трьох тижнів німував. Лише раз по раз зиркав на мене… довго… уважно… Я був його мукою, його хрестом. Ми й далі приймали проносне, кожен своє. Він — воду Жано, я — касторку, вона — ревінь. Після того вирішили більше ніколи не торгувати на базарах, оскільки вулиця для мене — це погибель. Так мої кримінальні схильності змушують багато від чого відмовлятися.

Моя мати знову повела мене до школи, дорогою дала мені тисячу настанов. Поки ми дійшли до вулиці Женер, у неї зовсім пропав настрій. Всі її попереджали, що я не протримаюся і тижня. Проте я поводився тихо, й мене не витурили. Хоча я нічого й не вчив, це факт. Школа була для мене занудною, вчитель з борідкою постійно розжовував нам свої задачі. Від одного його вигляду мені ставало зле. З Пополем я приохотився до лайдацтва, й мене тепер гнітила необхідність отак сидіти годинами й слухати якусь маячню.

Хлопчаки намагалися розважитись у дворі, та ці жалюгідні спроби розбивалися об високий мур, що нависав над нами, тож пропадала будь-яка охота повеселитись. Вони поверталися до класу й намагалися заробити гарні оцінки… А хай воно сказиться!

У дворі росло одне єдине дерево, на яке завжди прилітала та сама пташка. Ці пісюни підстрелили її з рогатки. Кіт жер її всю перерву. Вчився я посередньо. Побоювався, що мене залишать на другий рік. Мене навіть хвалили за хорошу поведінку. А лайно на задниці мали всі. А ще я навчив їх збирати в пляшечки свою сечу.

У крамниці тривало ниття. Моя мати знову почала обсмоктувати своє горе. За будь-якого приводу вона згадувала про свою маму, в найменших подробицях… Коли перед закриттям крамниці до нас нарешті заходив клієнт, щоб запропонувати яку-небудь дрібничку, вона раптом починали обливатися слізьми… «Якби була жива моя мама!..» — бралась вона тужити, — вона завше так добре торгувалася!..» Ось до чого призводить надмірна схильність до роздумів…

Одна наша приятелька досить спритно зуміла скористатися з маминої меланхолії… Її звали пані Дівонн, вона була майже ровесницею тітки Арміди. Після війни 1870 року вони з чоловіком розбагатіли на торгівлі хутряними рукавичками в Пасажі Панорама. То була відома крамниця, вони мали ще одну в Пасажі Сомон. Один час у них було на ставці вісімнадцять працівників. Від напливу клієнтів двері крамниці не зачинялися. Бабуся часто про це розповідала. Її чоловік здурів від такої купи грошей. Нараз він усе втратив на Панамському скандалі[15], ще й заліз у борги. Чоловікам бракує мужности: замість того, щоб спробувати піднятися знову, він змився бозна-куди з якоюсь шльондрою. Усе майно пішло прахом. Пані Дівонн якось викручувалась. Її рятувала музика. В неї ще залишалися якісь засоби до існування, але такі мізерні, що заледве вистачало на їжу. Та й то не щодня. Їй допомагали знайомі. За майстра рукавиць вона вийшла по любові. Сама вона була не з крамарської родини, її батько за старого режиму був префектом. Вона чудово грала на фортеп'яно. Мала ніжні руки, тож не знімала тонких рукавичок, а взимку носила товсті, прикрашені рожевими балабончиками. Вона була вічною кокеткою.

Якось вона прийшла в крамницю, хоча вже давненько не заходила. Смерть Бабусі її приголомшила. Вона просто не могла оговтатися. «Така молода!» — повторяла вона повсякчас. З ніжністю розповідала про Кароліну, про їхнє минуле, про чоловіків, про Сомон та Бульвари… З тисячею подробиць та надзвичайною делікатністю. Вона справді одержала добре виховання… Я це усвідомлював… Мірою того як вона вела розповідь, все огорталося якимось чарівним серпанком. Вона не знімала ні серпанку, ні капелюшка… мовляв, їй треба слідкувати за кольором обличчя… І, звичайно, через перуку… Обід у нас був не надто ситний… Та її все-таки запрошували… Й коли вона закінчувала їсти суп, таки знімала капелюшок, вуаль та решту причандалів… Жадібно хлебтала просто з тарілки… Вважала, що так значно зручніше… Звісно, через вставну щелепу. Було чутно, як та клацає… Ложкам вона не довіряла. Обожнювала цибулю порей, але її для неї слід було покришити, а то зчинялася ціла буча. Після трапези вона навіть не збиралася йти. Ставала жвавою. Сідала до піаніно, яке віддала під заставу й забула якась клієнтка. Ніхто його не настроював, але воно ще непогано звучало.

Мого батька, якого дратувало все на світі, ця стара торба з дустом разом з її мавпуванням страшенно діяла на нерви. Проте він лагіднішав, коли та починала награвати арії на кшталт «Лючії ді Ламмермур»[16] та «Місячну сонату».

Вона приходила все частіше. Уже й без запрошення… Вона бачила, що в нас усе пішло шкереберть. Поки в крамниці прибирали, вона лізла на третій поверх, сідала до піаніно й виконувала два чи три вальси, а потім «Лючію», а потім «Вертера». У неї був свій репертуар, уся опера «Шале» і «Фортуніо»[17]. Ми змушені були підійматися до неї. Вона ніколи не переривала гри, аж поки ми не сідали до столу. «Ку-ку!..» — гукала вона до нас, коли бачила знову. Під час обіду вона дуже зворушливо плакала разом з матір'ю. Та це не

1 ... 28 29 30 ... 180
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть у кредит», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смерть у кредит"