Читати книгу - "Ліс втрачених душ, Дмитро Євтушенко"

— А він може зникнути?

— Так. Не знаю, що з ним роблять, але скоро вони заберуть його душу, і ми знову будемо тупцювати на одному місці. Ліс великий, ми можемо тижнями шукати потрібне місце і не знайти його, — пояснив Андрій.

— А якщо долучити поліцію, щоб розтягнутися ланцюгом і шукати тіла? — прийшла ідея в голову Степану.

— Це може спрацювати теоретично... — Андрій замислився. — Але є декілька нюансів. По-перше, ліс великий, і знадобиться багато людей. А коли нас здалеку почують, ті, кого ми шукаємо, можуть зникнути. І тоді все буде марно.

— А по-друге?

— Якщо я маю рацію, то просто так ми їх не знайдемо. Ми можемо пройти за метр від них і не помітимо, чи заплутаємося в трьох соснах.

— А таке можливе? — Степан чомусь починав вірити Андрію, хоча досі не повністю розумів, у що він вплутався.

— Можливо все, — Андрій підняв руку, зупиняючи наступне запитання Степана. — Нарешті... Ну так чого ми чекаємо? Ми — одразу за тобою!

На обличчі Степана можна було прочитати запитання: «Що трапилося?»

— Він погодився показати нам шлях. Йдемо за ним, — пояснив Андрій.

— Гаразд, давай ти за ним, а я за тобою, — погодився Степан.

— Ходімо, — Андрій звернувся як до Степана, так і до Роми. — Не будемо гаяти часу.