Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Теплі полярні ночі, Юрій Тарнавський 📚 - Українською

Читати книгу - "Теплі полярні ночі, Юрій Тарнавський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Теплі полярні ночі" автора Юрій Тарнавський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 38
Перейти на сторінку:
всередину. Разом із ним струменіли звуки транспорту на дорозі, якою відступало німецьке військо.

Несподівано решту звуків заглушив скорботний свист — потяг щойно виїхав з тунелю і рухався по віадуку. Відступаючи, німці використовували всі засоби.

Знову Стефа?

Поки повільно я зігрівався в ліжку, не спроможний заснути, почув, як відчинилися двері Стефиної кімнати й тато, знову навшпиньках, попрямував до своєї, відчинив двері, зайшов і зачинив їх за собою.

5

Тато пішов геть?

Наступного ранку тато зібрав нас усіх і оголосив, що не повернеться до свого підрозділу, а дезертує і піде до партизанів. Росіяни наступають, і нам слід чинити спротив, щоб завадити їм і надалі вбивати наших. Саме тепер представників української інтелігенції затримують на щойно захоплених територіях, і їхнє життя під загрозою. Треба вжити заходів, щоб завадити в тім росіянам. Він вступав до лав німецького війська передусім для того, щоб здобути військову підготовку й досвід. Він їх здобув, тож тепер був готовий застосувати їх на благо. Він піде по обіді.

Ми маємо якнайшвидше забратися звідси, бо вторгнення росіян у регіон — можливо, питання кількох днів, якщо не годин. Вони дізнаються, хто він такий, — у місті обов’язково донесуть, — і це дорого нам коштуватиме. Щонайменше — нас вишлють до Сибіру, а може, нас чекає навіть гірша доля.

Найбільша небезпека чекає нас із Норою. Бабу навряд чи займатимуть, до того ж вона дуже стара і їй буде важко вирушити у вигнання.

Він поговорив зі Стефою, і та погодилася піти з нами. Вона візьме із собою сина і роститиме нас як своїх дітей. Вона ж, урешті-решт, частина родини.

Він говорив до тебе?

Нора почала плакати та благати його не йти. Мама померла, і ми залишилися сиротами. Його пояснення, що в будь-якому разі він мусить нас залишити, хай він піде в партизани чи повернеться до підрозділу, не допомогли. Не допомогло й пояснення, що він не може просто дезертувати й вирушити з нами до Німеччини — тоді його схоплять і стратять. В істериці вона побігла до своєї кімнати й замкнулася зсередини.

Тато провів мене до кімнати, де ми колись втрьох спали, і поговорив зі мною.

Я стояв, а він опустився на коліно, поклав руки мені на плечі і, дивлячись мені в очі, розпочав.

Він нагадав мені історію Агамемнона і його доньки Іфігенїї. Ми обговорювали ту оповідь, коли вперше я читав «Іліаду». Агамемнон приніс у жертву доньку заради свого народу. Обов’язок ватажка перед своїм народом вищий за родину. Він нагадав мені, що я тоді з ним погодився, і я це підтвердив, як і те, що погоджуюсь і тепер.

Він сказав, що його попросили очолити батальйон, який саме формувався, і він погодився. Він їм потрібен, тож не може відмовитися. Це його обов’язок. Він не сумнівався, що врешті-решт росіяни програють — їх розгромлять німці або їхні ж теперішні західні союзники. Він постійно думатиме про нас і намагатиметься підтримувати зв’язок, і він переконаний, що ми обов’язково колись возз’єднаємося.

Він попросив, щоб я був сильним і доглядав інших. Це був мій обов’язок як чоловіка. Я ще хлопець, але хлопець теж чоловік.

Сльози виступили в моїх очах, і крізь них я сказав, що зроблю, як він просить, але волів би піти з ним і бути його джурою, як колись у старших козаків. Я допомагав би йому в усьому, навчився б воювати і служив би разом із ним нашому народу.

Його очі дивно замерехтіли, він нахилився до мене, обійняв і сказав, що любить мене найдужче, але так не можна. Джур більше немає, і такі спроби суперечитимуть правилам. Я маю поводитись, як він просив, залишатися стійким і не втрачати віри. Війна дійде кінця, ми возз’єднаємося, і все знову буде добре.

Я погодився, що він має рацію, сказав, що зроблю, як він просить, але, як не намагався, не зміг стримати сліз і кинувся йому на шию, чимдуж обійняв і поцілував очі та щоки.

Він у відповідь поцілував мої очі й щоки. Так ми довго стояли обійнявшись.

Він пішов?

Він одягнув військові галіфе й чоботи на додаток до звичних сорочки й піджака, взяв ремінь із пістолетом, автомат і маленьку валізу з особистими речами, світлини мами, Нори, мене і нас чотирьох разом. (Коли він прийшов додому, був без гранат.) Його військові кашкет, сорочку й кітель він наказав спалити, а попіл розвіяти або закопати.

По дорозі в село він мав зустрітися з кимось, чиє ім’я я чув, коли підслуховував розмову крізь двері. Я попросив дозволу супроводити його туди, але він сказав, що такого не дозволяють. Він обійняв і поцілував нас усіх і вийшов. Я бачив, як він ішов стежкою через город, вийшов крізь фіртку, зачинив її, повернув праворуч і пішов за місто.

Раптово усвідомивши, що я можу це зробити, я побіг до кімнати, де ми розмовляли раніше, виліз крізь вікно, через яке заліз, коли померла мама, вибіг у сад, переліз через паркан і, ховаючись за огорожами, кущами й деревами, спостерігав, як він іде до пагорбів.

На якусь мить я його загубив, але він з’явився на іншому боці, коли піднявся на великий пагорб, і я побачив, як він іде швидко шляхом, що незабаром з’єднається з більшим, що веде до згадуваного села. Я добре його бачив і, ховаючись за кущами й деревами, час від часу перебігаючи і низько схилившись, ішов за ним назирці доволі довго, доки зрештою, лежачи у високій сухій траві, яку я розхилив руками, не побачив, як він підійшов до воза, запряженого конем, з погоничем попереду, що чекав на нього.

Поруч із возом стояв чоловік, вони потисли руки, сіли у віз, погонич ляснув батогом, віз рушив уперед і за кілька хвилин зник за краєм пагорба, де шлях ішов під укіс. Далі я вже не намагався за ним бігти, щоб побачити ще трохи.

Наближаючись до хати, ще досить далеко від неї, я почув, як Нора несамовито гамселить по клавішах піаніно, стираючи тим образи в моїх очах.

6

Німці винеслися з хати?

Невдовзі по тому, як я повернувся, бабина знайома з нашої вулиці прибігла і повідомила, що німці, які жили там, щойно виїхали. Вантажівка і кілька пасажирських автомобілів від’їхали, коли ранок добігав кінця, винесли якісь меблі й цілу купу іншого майна, завантажили в машини і поїхали геть, залишивши хату порожньою.

Ти пішов подивитися?

Я хотів, щоб ми всі туди

1 ... 28 29 30 ... 38
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Теплі полярні ночі, Юрій Тарнавський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Теплі полярні ночі, Юрій Тарнавський"