Читати книгу - "Звук Думки: Медитації на уявних звуках, Mr AnNiBa"

      Скільки горя ти здатне принести! Але скільки добра приносиш…

   Я відчуваю, як усе навколо мене рухається, змінюється, розривається. Я не можу більше утримуватися на місці. Мої ноги вже не можуть тримати мою вагу, і я відчуваю, як моє тіло починає падати в цей потік, в цей потужний вихор, що несе мене у своїй безжальній силі.

     З останнім ривком Повітря я відчуваю, як розривається все всередині мене. Я стаю частиною цієї бурі, частиною цього Великого Потоку, що поглинає мене до самого коріння. І, незважаючи на страх, на відчай, я відчуваю в середині себе величезну силу, що швидко зростає. Я приймаю цю силу. І хоча все навколо розривається, я залишаюся цілим у своєму серці, в цій миті, у цій бурі.

     Я залишаюся цілим у своєму серці, в цій миті, у цій бурі. Я залишаюся цілим у своєму серці, в цій миті, у цій бурі.

    Ураган рухається через мене, і я відчуваю, як його сила обпікає мої душевні глибини. Нічого не залишилося від моєї первісної самості — я розчиняюся в ньому, в цьому нестримному пориві. Моя свідомість вже не визначає межі між мною і цим Повітрям, яке пронизує всі пори мого тіла. Я більше не відчуваю болю чи страху, лише неймовірне відчуття єдності з тим, що відбувається навколо.

      Вітер, що зриває все на своєму шляху, вже не має меж — він не просто розриває дерева, не просто зриває з корінням землю, він обрушує мене в себе. І я все ще відчуваю, як ця сила всередині мене перетворюється на щось більше, що розширює мою свідомість до нескінченності. Я не просто боюся, я сприймаю цей страх, як частину самого себе. Він вже не є загрозою — він є частиною цього величезного механізму, частиною цього космічного потоку.

      Я тримаюся! Я мушу триматися!

     Все навколо мене безжально обрушується. Я бачу, як величезні дерева, які стояли тут століттями, повалені, їхні коріння вивертаються з землі, наче живі істоти, які намагаються триматися до останнього. Гілки летять у різні боки, падаючи до моїх ніг. Вітер вириває з корінням усе, що зустрічається на його шляху. Я бачу, як каміння піднімається в повітря, як полотно пилу та уламків накриває все навколо.

    Я стою в середині цього хаосу, я — одна з частин цієї бурі, і я відчуваю, як Повітря проникає в кожну клітинку мого тіла. Я вже не відчуваю своєї фізичної оболонки, лише спостерігаю, як мій внутрішній світ відгукується на кожен порив цього невідомого стихійного елемента. Всі мої відчуття зливаються в одне — звук, сила, глибина. Мій розум обмежений лише тим, що є в цьому моменті. Я не знаю, скільки часу пройшло, не знаю, де я, але я відчуваю абсолютну гармонію з цим нестримним рухом.

      Я – сила! Ти це до мене доносиш?

    Вітер, чи, точніше, Повітря, що стало чимось більшим за самого себе, приносить до мене запах моря — змішаний з пилом, з уламками дерев, з запахом змін. Я відчуваю його на собі, на шкірі, у глибинах душі. Це морський вітер, який ніс із собою безкрайність, й тепер він сповнює мене чимось новим. Це не просто запах, це відчуття розширення меж, це — проникнення у нескінченність, яку я колись не міг уявити.

     Погляд мій розпливається в цьому потоці енергії. Я бачу все навколо, але не можу вловити жодної деталі, тому що вся увага зосереджена на одній єдиній миті. Це момент абсолютного злиття з природою, з цим всесвітнім рухом. Я відчуваю, як мій внутрішній світ перебудовується, як нове розуміння проникло в мою свідомість, як зовнішнє Повітря стало частиною мого існування.

     Залиш трохи мене. Я ще маю до тебе запитання.

    Я перестаю боротися з ним. Я починаю рухатися разом з ним, віддавши себе цій стихії. Я не намагаюся втримати баланс чи знайти тверде місце для стояння. Я рухаюся у безкінечному потоці, у обіймах бурі, у цій великій силі, що пронизує все. Я не потребую нічого, я є частиною цього руху, частиною цього Всесвіту.

     Над головою починають кружляти темні хмари, і я бачу, як блискавки прорізають небо. Це — новий етап, новий рівень цієї великої стихії. Я бачу, як світло розбивається на мільйони частинок, і в кожній з них я знаходжу нове розуміння, нову частинку істини. Блискавка — це вогонь, це енергія, це переродження. І я відчуваю, як вона проникає у мене, як її сила зливається з моєю.

    Все стає частиною єдиного цілого. Я відчуваю, як повітря, блискавки, шум, рух — це одна нескінченна енергія, що несе мене через час і простір. Я більше не існую як окреме «я». Я є в кожному пориві цього Повітря, в кожному знищеному дереві, в кожному камені, який розсипається у безкінечність.

(Питання та відповідь)

     Моя свідомість розширюється, і я відчуваю, що тепер я можу відпустити всі страхи. Мій страх — це лише частина цієї великої сили. Я став частиною її, і тепер я не боюся, я просто існую в її ритмі, в її потоці. Я не можу більше бути окремим, я зливаюсь з нею, з цим Безкраєм.

     І все завершується. Вітер стих. Повітря поступово повертається до свого первісного спокою. Тиша знову огортає полонину. Я стою на тому ж місці, але я вже не той, ким був до цього. Все навколо здається зміненим. І я змінений. Я відчуваю, як Повітря приносить мир і тишу після бурі. Але вже ніколи не буду тим самим.