Читати книгу - "Мандри Ґуллівера"

Раптом небо потемніло. Я підвів голову й побачив угорі величезне непрозоре тіло, яке рухалося в напрямку до острова. Воно було на висоті приблизно двох миль і затулило сонце на шість або сім хвилин. У міру наближення тіло почало здаватися мені твердим; воно мало пласку, немов відшліфовану основу, яка сяяла, відбиваючи блиск моря. Я стояв на височині, за двісті ярдів над морем, і бачив, як ця гігантська маса стрімко опускається на відстані приблизно милі від мене. Вражений, я вийняв підзорну трубу та побачив на цьому тілі безліч людей, які рухалися, підіймалися й опускалися його положистою поверхнею.

Хоч би який дивний вигляд це мало, я радів. У мене з’явилася надія, і щось підказувало мені, що ця пригода допоможе вийти з абсолютно безнадійного становища. З іншого боку, можете уявити мій подив, коли я побачив острів, який рухався в повітрі та яким, як я зрозумів, його мешканці могли керувати за власним бажанням. Проте тієї хвилини мені було не до роздумів – я пильно стежив, у який бік подається острів, що ненадовго застиг нерухомо.

Утім за якийсь час острів іще трохи наблизився, і я зміг розгледіти, що він зусібіч оточений галереями, розташованими одна над одною та з’єднаними між собою драбинами. На найнижчій галереї я побачив групу людей – одні рибалили за допомогою довгих вудок, а інші спостерігали за рибалками. Я почав махати хустиною та кричати щосили, і поступово на зверненому до мене боці острова зібрався натовп. Люди вказували на мене пальцями та жваво жестикулювали, але на мої заклики ніхто не відповідав, і лише за якийсь час від натовпу відокремилися кілька людей та почали підніматися з галереї на галерею. Я вирішив, що вони пішли за вказівками до якоїсь важливої персони.

Скупчення народу на острові зростало. За півгодини він рушив і піднявся над морем таким чином, що найнижча галерея тепер була на одному рівні зі мною й на відстані якихось ста ярдів. Я став у благальну позу та звернувся до острів’ян із усією можливою покорою. Нарешті один із них щось прокричав, після чого мені зробили знак спуститися зі скелі та йти до берега. Летючий острів завис просто наді мною, потім із нижньої галереї спустили ланцюг із прикріпленим до нього сидінням. Я всівся на нього, і тієї самої миті мене підняли нагору.

Розділ 2

Щойно я ступив на острів, мене оточила юрма. Ці люди розглядали мене з надзвичайним подивом, але, зізнаюся, я не поступався їм у цьому – мені ніколи раніше не доводилося бачити людських істот із такими дивними фігурами, вдягненими в такі чудернацькі костюми. Голови у всіх були нахилені праворуч або ліворуч, одне око звернене всередину, а друге спрямоване до зеніту. На їхньому одязі були вишиті сонце, місяць і зірки, а також скрипки, флейти, арфи, труби, гітари, клавесини та інші музичні інструменти. Подалі я помітив безліч людей в одязі слуг – вони мали при собі короткі палиці з прив’язаними до них надутими бичачими міхурами. Згодом я дізнався, що в кожному міхурі є сушений горох або кілька камінців. Час від часу слуги плескали цими міхурами по губах або вухах тих, хто стояв поблизу, але сенсу цих дій я не розумів. Мабуть, ці джентльмени були так глибоко занурені у власні роздуми, що не могли ні говорити, ані слухати співбесідників, поки зовнішній вплив не виведе їх із задуми. У цьому й полягали обов’язки плескачів, або клайменолів, як їх тут називають. Клайменолі супроводжують своїх господарів усюди, оскільки без них джентльмен, занурений у роздуми, ризикує звалитися в канаву чи наштовхнутися на стовп.

Я повідомляю читачам усі ці подробиці, тому що без них неможливо зрозуміти дивацтва й кривляння, з якими мене провели до королівського палацу. Підіймаючись по галереях, мої супутники постійно забували, куди й навіщо прямують, і кілька разів залишали мене самого, поки плескачі не виводили хазяїв із забуття. Нарешті ми дісталися палацу та ступили в залу для аудієнцій, де я побачив короля, який сидів на троні. Перед троном стояв стіл, завалений глобусами й різними астрономічними приладами. Його величність не звернув на нас ані найменшої уваги, оскільки був занурений у розв’язування важливої математичної задачі. Нам довелося очікувати близько години, поки йому вдалося її розв’язати. Обабіч трону стояли два пажі з міхурами напоготові. Помітивши, що король звільнився, один із них злегка вдарив його по губах, а другий – по правому вусі. Монарх здригнувся та кинув свій погляд на мене. Він вимовив кілька слів, і молодик, озброєний міхуром, тієї ж таки миті попрямував до мене й ляснув по правому вусі. Я знаками дав зрозуміти, що не потребую його послуг, і це, як я дізнався перегодом, змусило короля і двір засумніватися в моїх розумових здібностях.

Здогадуючись, що король ставить мені запитання, я відповідав усіма відомими мовами, одначе нам так і не вдалося порозумітися. По цьому мене відвели в одну з палацових кімнат і приставили двох слуг. Подали обід, і чотири вельможні особи з почту короля розділили його зі мною. Спочатку подали баранячу лопатку, вирізану у формі рівнобічного трикутника, кавалок яловичини у вигляді ромбоїда й пудинг у формі циклоїди. Потім принесли двох качок, яким надали форми скрипок, сосиски й ковбасу у вигляді флейти і гобоя, а також телячу грудинку, відбиту на зразок арфи. Слуги різали хліб на шматки, що мали форму конусів, циліндрів, паралелограмів та інших геометричних фігур.

Під час обіду я наважився спитати про назви різних предметів місцевою мовою. Шляхетні джентльмени не без допомоги плескачів відповідали, і незабаром я вже міг попросити хліба, води й солі.

По обіді мої співтрапезники пішли, а натомість з’явилася нова особа в супроводі плескача. Цей джентльмен приніс із собою перо, чорнила, папір і кілька книжок. Він пояснив мені знаками, що його прислали навчати мене місцевої мови. Ми займалися чотири години, і за цей час я занотував чимало слів із перекладом і вивчив декілька коротких фраз. Щойно він пішов, я розташував усі слова з перекладами за абеткою та завдяки своїй добрій пам’яті за кілька днів дещо розумів мову мешканців Лапути – цю назву я перекладаю словами «летючий острів».

Наступного дня в моєму помешканні з’явився придворний кравець, аби зняти з мене змірок, – мій одяг зовсім подерся. При цьому майстер вдавався до абсолютно інших прийомів, аніж його побратими в Європі. Визначивши за допомогою квадранта мій зріст, він, користуючись тільки лінійкою та циркулем, наніс на папір розміри й обриси мого тіла. За шість днів мені доставили готове вбрання – воно було препогано зшите й зовсім не годилося мені, що пояснювалося помилкою в розрахунках. Лишалося втішати себе тим, що таке трапляється і з нашими кравцями.

Поки в мене не було костюма, я провів кілька днів у помешканні, удосконалюючи свою лапутську мову, і незабаром уже міг зв’язно відповідати королю на чимало запитань. Його величність тим часом звелів спрямувати свій летючий острів на північний схід, до Лагадо – столиці королівства, розташованої на землі. Наша подорож тривала чотири з половиною дні, причому рух острова