Читати книгу - "Як ведеться, так і живеться, Панас Мирний"

сипне. Мати мов не бачить того, ще привід дає, — їй наче любі доччині сльози… А ну, Васильку, скаже, перекриви оту рюму. І Василь стане проти Параски і почне кривити сестру, а Параска регоче, тішиться Василем, тішиться доччиними слізьми. Галя заливається–розлягається, образа, зло в'ються коло невеличкого її серденька. Та що поробиш? Ще мати, як надолужить слухати тих ревів, і виб'є Галю. Побита Галя ляже спати і переспала б може своє лихо, коли б Василь не підновляв заново. Тілько що Галя очі продрала — а Василь уже і коло неї, дулі їй суче або паличкою тиче у вічі. Галя утече до Гриця і Івася, — оце і загралася… Де не взявся Василь, і тиха ігра обертається у спірку, у бійку. Почне у Грицька батіг однімати або пужално мережане. Грицько не дає, Василь по руках б'ється, пальці гризе, а ударе Грицько Василя — крику, репету на усю улицю. Прибіжить Параска і вже кому, Галі достанеться: привикла, повіє, віятися, — і його повела за собою, щоб ще вбили або скалічили бідного. Візьме Василя за руку, а Галю або духопеликами або дубцем жене додому. Настя, бачивши те, своїх почне перешивати і з‑за Василя займеться така баталія, що хіба Яків умішається та утишить.

— Ви його не приймайте до себе, — рає батько синам.

І раді діти не приймати — сам Василь прибіжить і наробить колотнечі.

— Ти його не води, Галю, з собою, — каже Івась Галі, — бо він тілько іграшки теряє.

— Та я його не вожу, — він сам хвостиком за мною біга.

— А ти йому не мовчи, коли він тебе б'є, і ти його бий, — підговорює Грицько Галю.

Та куди Галі справитися з своїм кремезним братом, він як кібець так і насяде її зверху. Галі зостається тілько терпіти та плакати. Та й терплячці є свій кінець.

Раз Галі насипала Христя молока у тарілочку і постановила долі снідати. Василь, раніше поснідавши, не вдовольнився тим і, підійшовши до сестри, почав однімати ложку. Галя ухопилася обома руками — не пускала. Як не силкувався Василь — нічого не вдіє і, розпалившись, з усього маху ударив сестру кулаком по голові. У Галі світ у очах пішов ходором, і товстою дерев'яною ложкою увірвала вона з усії сили Василя по гуластому носі. Василь так і брязнув об землю, криконув не своїм гласом, облився, мов юшкою, кров'ю.

Досталося ж Галі! Параска, як огонь, кинулась на неї і почала віяти. То не мати повчає своє дитя — то звірюка кинулася на чуже. Спершу кричала Галя, а то і кричати перестала, тілько скавучить якось болізно. Не зоставила мати живого тіла на дочці, на другий день опухша, як пуп синя, качалася вона по полу, тоді як у Василя тілько трохи ніс припух. Мати знай доглядалася до його і кожен раз банітувала на всі боки Галю: ще чого доброго ніс перебила… я тобі, я тобі, відьмо. У кого се ти вивчилася?

Три дні не вставала Галя після того. Настя, скучивши за нею, пішла довідатись, і здивувалася ж вона, побачивши синю Галю.

— Що то в тебе, дочко? — допитувалася Настя.

Параска не дала слова сказати Галі.

— Оце як бачиш, — крикливо почала Параска, — чортова лобурячка трохи не вбила Василя. Той підійшов до неї, а вона з усього маху як дасть йому по носу — так мазкою і вмився.

— Він ліз до мене, — крізь сльози почала Галя, — він ударив мене кулаком по голові.

— Ти ще й говорити? — крикнула на неї мати.

Галя замовкла. А Василь, підійшовши до тітки, почав хвалитися, де саме його ударила Галя, як кров ішла, як і досі болять очі та лице.

— За що ви б'єтеся, діточки, — умовляла Настя, — ви ж рідні, двійко собі. Жили б у миру. Он у мене Гриць і Івась ніколи не б'ються.

— Я й сама не знаю, у кого вона набралася таких манер. Ну ненавидять же одне другого — як собачата. Як злізлися — так і бійка. Ще таки Василько добріше, уваже інколи, а та вже, та… як не сила, аж зуби зціпить та тілько сльозами надолужає, бісова рева.

— То се ти так побила її? — спитала Настя, обдивляючись Галю і жахаючись страшним синякам.

— Я її уб'ю! — скрикнула Параска, сверкнувши очима. Насті так гірко, так важко стало на душі…

— Знаєш що, Галю, ходімо до нас, — обернулася вона до дитини. — Там тебе Івась давно дожидає, і Гриць уже скучив.

— Я, мамо, піду до тьоті, — схопившись з постелі, просилася Галя.

Параска мовчала, сопла. Настя, не потураючись на те, зсадила Галю додолу. Галя стала і, гикнувши, підвела ніжку.

— То в тебе ніжка болить? — спитала Настя. Галя провела повними сліз очима на матір.

— Ходи до мене на руки, я тебе донесу.

Галя оповилася руками кругом Настиної шиї, припала до її загорілого виду і дзвінко поцілувала; а потім тихо, крізь сльози, почала жалітися тітці, як її били–били.

— І я, тьотю, з вами! і я, тьотю, з вами піду! — кричав Василь, вирвавшись з хати навздогінці за Настею.

Галя, ще дужче припавши і тремтячи вся, шептала: нехай він, тьотю, не йде! скажіть, нехай він не йде.

— Не йди до нас, ти тілько бійку заводиш, — суворо одказала йому Настя.

Василь зостановився і, блиснувши як сова та своїми круглими сірими очима, скрикнув: — так я матері пожаліюся! — швидко удрав у хату.

— Ви візьміть мене, тьотю, до себе; я не хочу там бути… Там усі б'ються та лаються. Я буду з вами, тіточко, — прохала Галя Настю, коли та унесла її у хату.

Гриць і Івась обступили малу. Гриць хвалиться мнячем, Івась тиче бублика у руки, що мати принесла йому з базару.

Галя зразу забула свої болі, лихі образи. Не пройшло і години, як вона, улягаючи на болячу ніжку, пішла бігати з Івасем. Так вона до віку, дякуючи братові, зосталася кривенькою. Василь часто підіймав її на глуз, звучи «кривулею».

А вдруге —