Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Трагедія гетьмана Мазепи 📚 - Українською

Читати книгу - "Трагедія гетьмана Мазепи"

244
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Трагедія гетьмана Мазепи" автора Валентин Лукіч Чемеріс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 115
Перейти на сторінку:
мить втратила мову, а, отямившись, накинулась на чоловіка.

– Чого стоїш та, як сова, очима блимаєш? Рятуй дочку, доки не пізно.

– Та ж чи маю за нею бігти?

– Не наздоженеш, вона молода і прудконога. Вели у дзвін бити й калатати, як то калатають на сполох. На ґвалт! Аби всякий у Батурині бачив, яке бідство гетьман з нами чинить. Причарував дочку нашу, вона, глузд стративши, і гайнула до нього лошицею.

– Таку гарну ніченьку бовканням зіпсували, – тільки й мовить згодом юна Кочубеївна.

Мотря всього чекала, бо знала матір, як вельми рішучу й затяту, остерігалась материного гніву, прокльонів, тільки не того, що вона вчинила – дзвоном все місто підняла, наче її, Мотрю, і справді Мазепа серед ночі викрав.

А Мазепа вже біг їй назустріч, біг, не вірячи щастю свому, біг їй назустріч, руки до неї простягнувши, і таким він їй тоді молодим видався, таким молодим!..

Упала в його обійми й зомліла…

І в золотому сяйві місяця уповні вона йому видалась чарівною жар-птицею. А може, вона й була такою – жінки, як один казав, на все здатні.

І Мазепа зненацька відчув себе таким молодим, яким вже й не пам’ятав, коли востаннє був…

І поніс її на руках до панського дому, до палацу свого, і волів, аби шлях той під місяцем з такою ношею на руках ніколи-ніколи не кінчався.

І тут зненацька, і тут раптом, як грім з неба, – у Батурині забевкав дзвін.

Ясного неба в душі Мазепи з тієї миті ні вдень, ні вночі вже більше не буде.

Копав, копав криниченьку

Неділеньку-дві…

Любив козак дівчиноньку

Людям – не собі!

Чи хтось десь заспівав, чи то душа його так озвалася.

Ой жаль, жаль

Мені буде —

Візьмуть її люди!

Моя не буде!

Ой жаль, жаль!..

Співав, здається, козак вартівник біля брами.

А вже з тої криниченьки

Орли воду п’ють…

А вже мою дівчиноньку

До шлюбу ведуть…

І голос у козака – за душу бере, душу вивертає… (Мазепі здавалося, що то він співає.)

Один веде за рученьку,

Другий – за рукав,

Третій стоїть, гірко плаче —

Любив, та не взяв!

…І Мотря поклялася Мазепі, коханому своєму в гетьманських покоях: «Нехай Бог неправдою карає, а я, хоч любиш, хоч не любиш мене, до смерті тебе любити і сердечно кохати не перестану, на злість моїм ворогам!..»

З приводу втечі Мотрі Кочубеївни до Мазепи в його покої і скільки годин (чи, може, днів?) вона там перебувала і чи була в них, як і перше, лише платонічна любов, історики й сьогодні ні-ні та й сперечаються.

Хто каже, що Мотря у покоях встигла побути якусь там годину, як забевкав дзвін, хто запевняє, не маючи доказів, що була вона там кілька днів і що закохані тоді жили, як подружжя…

М. І. Костомаров, розглядаючи цей випадок, бездоказово й несправедливо вважав Мазепу «старим гріховодником» (мовляв, він таки викрав дівчину з батькових покоїв), а Мотрю вважав «очень ограниченным женским существом».

У Пушкіна старий «гетьман-злодей» по-кавказькому умикнув Мотрю з батьківського дому і повіз її верхи на коні до себе в «замок». (Від обійстя Кочубеїв до «панського будинку» Мазепи в Батурині – хвилина ходу, який там кінь!)

Збереглися свідчення очевидців, при яких гетьман умовляв Мотрю негайно повернутися до батьків, до отчого дому, пообіцявши, що він виклопотає дозвіл обвінчатися, а вже тоді вони стануть чоловіком і жоною…

А ось історик Ф. Уманець переконливо наголошує: коли б щось було, то Кочубей так і заявив би на допиті на Мазепу, щоб ще більше його скомпрометувати (розбестив, спокусив дочку, майже малолітню), але цього не сталося. І не сталося тому, що цього взагалі не було. Та й після цього випадку, вони – гетьман і генеральний суддя – не заворогували (що неодмінно трапилося б, коли б Мазепа спокусив Мотрю), а ще часто бачилися, бували в гостях один в одного. Та й з листів Мазепи до Мотрі видно, що межі він у їхніх відносинах не переступав і ситуацією не скористався…

Мотря примчала місячної ночі, коли гетьман, докуривши останню люльку того дня, вже збирався вкладатися спати; прибігла в самій лише сорочці та в материнім шушуні. І плачучи, почала скаржитись, що вдома їй од матері життя немає, що матінка не велить гетьмана любити, а без нього, вона, Мотря, життя свого вже не уявляє. І те, що вона нині зробила, все одно б сталося – не тепер, то в четвер, і що їм пора – адже кохають вони одне одного, – ставши подружжям, жити в злагоді та любові… як голубів пара.

А втекла тому, що вдома більше й дня не могла жити, як і взагалі не могла без нього, без коханого, жити…

Але Мазепа змушений був повернути її додому…

Так пише більшість істориків.

На основі, звісно, історичних фактів.

Гетьман розумів: досить йому залишити в себе бодай на день, не кажучи вже щоб назавжди дівчину, як під поголос, що не Мотря до нього втекла, а він – сивина в голову, а чорт у бороду! – її викрав серед ночі, наче той злодій чи кавказький джигіт, і неслави тоді не збудешся до кінця свого життя.

Його б тоді ніхто не зрозумів в Україні і ніхто б не схвалив його – ані козаки, ані старшина, ані посполиті… Та й на крадіжці щастя не збудуєш. Бо щастя, якщо воно крадене, вже не щастя.

А найперше б не схвалила Церква – він же хрещеник Мотрі – і ніколи б їх не обвінчала. (Довелося б писати до патріарха в Константинополь, але, мабуть, і він би не дозволив старому женитись на своїй хрещениці.) А жити без вінчання і людського схвалення він не міг. І не зміг би.

Але вихід був. Історія знає приклади, коли монархи навіть від влади відмовлялися заради любові чи одруження з особою простого звання.

Але ось любов і влада – чи вони поєднувані? Чи настільки вони можуть бути сумісними – якщо можуть.

Чи править світом любов?

Кажуть, будь-яка влада – від Бога. Але Бог є любов, то виходить, влада – це любов? А влада любові – це що? Може, це Бог?

І ще хтось сказав: «Коли влада любові переважає любов до влади, настає мир на землі».

Чи любов – це сила життя?

І вона перемагає навіть страх. А якби завжди перемагали розум і любов,

1 ... 28 29 30 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трагедія гетьмана Мазепи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трагедія гетьмана Мазепи"