Читати книгу - "Несказане"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Джек відкусив голову одній рибці й знову простягнув руку з цукерками до Ната.
— Вони смачні, — зблизька вії Джека виявилися того самого кольору, що й волосся: кінчики золотилися в сонячному світлі. Нат поклав одну цукерку до рота, дозволив солодкому соку просотатися всередину й мимоволі підрахував веснянки на Джековій щоці: дев’ять.
— Із тобою все буде добре, — раптом сказав Джек. Він нахилився до Ната ближче, ніби розкривав таємницю. — Моя мама каже, що дітям потрібен лише один із батьків. А ще вона каже, якщо мій батько не хоче мене бачити, то це його проблема, а не моя.
Язик у Ната зробився грубим і жорстким, ніби шмат яловичини. Він не зміг проковтнути липку слину й мало не вдавився, тому виплюнув недожовану цукерку в траву.
— Стули пельку, — прошипів він. — Ану ти, я кажу, стули свою пельку! — Він іще раз плюнув, щоб уже напевно позбутися вишневого смаку. Тоді підвівся й повернувся в дім, грюкнувши дверима так, що здригнулося скло. Джек іще мить стояв біля східців, дивився на затиснутих у кулаку рибок.
Пізніше Нат забуде, які саме Джекові слова його так розлютили. Він пам’ятатиме лише власну злість, яка жевріла в ньому, мовби завжди жила всередині.
За кілька днів з’явилася найкраща розвага, принаймні, найкраща для Ната.
Одного ранку він увімкнув телевізор, але мультиків там не показували. На екрані був Волтер Кронкайт.[19] Він із безтурботним виглядом сидів за своїм столом так само, як і під час вечірніх новин, — але була лише восьма ранку, й стіл стояв надворі, вітер мису Кеннеді[20] розвівав його папери та волосся. На стартовому майданчику позад нього дещо хилиталася ракета; внизу екрана цокав годинник, відлічуючи секунди. Це був запуск Джеміні-9.[21]
Якби Нат знав таке слово, він би подумав: сюрреалістично. Коли ракета рвонулася вгору й залишила по собі стовп диму сірчаного кольору, хлопчик підсунувся до телевізора так, що доторкнувся носом до скла.
Цифри внизу екрана показували неможливе: 18 000 кілометрів за годину, 23 000, 26 000. Він ніколи не чув, щоб якісь апарати могли злітати так високо.
Цілий ранок Нат всотував у себе репортажі, смакував кожен новий термін, мов цукерку: «Стикування». «Орбітальна карта».
Лідія згорнулася на дивані й заснула, а Нат півдня повторював: «Джеміні. Джеміні. Дже-мі-ні». Неначе магічне заклинання. По тому, як ракета зникла в синяві, камера ще довго знімала небо. У ньому танув білий шлейф, залишений ракетою. Уперше за місяць Нат ненадовго забув про маму. Звідти, з висоти 210 кілометрів, 225, 240, говорив лічильник — усе, що на Землі, просто невидиме. Зниклі мами, батьки, які тебе не люблять, діти, які з тебе глузують, — усе-все зменшується до розміру вістря шпильки, а далі зникає. Там, нагорі, — нічого, крім зірок.
Наступні два дні, попри скарги Лідії, Нат відмовлявся перемикати на повтори «Я люблю Люсі»[22] чи «Батько краще знає».[23] Він почав називати астронавтів — Тома Стаффорда і Джина Сернана — лише на ім’я, ніби вони були його друзями. Коли в ефірі тривала трансляція від астронавтів, Лідії чулося лише спотворене, рипуче белькотіння, мовби голоси прокручували через м’ясорубку. Проте Нат без проблем розібрав слова: Джин тамував подих і шепотів:
— Хлопче, тут нереально красиво.
НАСА не могло вести телетрансляцію з орбіти, тож це була симуляція: актори керували ляльками, декорацію встановили в павільйоні в Міссурі. Але коли постать у скафандрі вибралася з капсули та граційно, без жодних зусиль попливла вгору, ногами до неба, ні до чого не прив’язана, — Нат забув, що це не реальна картинка. Він забув про все. Він забув навіть, що треба дихати.
За ланчем, коли вони їли сандвічі з арахісовою пастою, Нат сказав:
— Астронавти їдять коктейлі з креветок і тушковану яловичину, і торт з ананасами.
За вечерею він повідомив:
— Джин — наймолодший чоловік, який вийшов у космос. Вони збираються в найдовшу в історії космічну подорож.
Уранці, коли батько насипав кашу, яку надто схвильований Нат не міг їсти, він сказав:
— Астронавти носять залізні штани, щоб захистити ноги від бустерів.
Джеймс, який теж мав любити астронавтів, — зрештою, хіба вони не були сучасними ковбоями, що освоювали нові території? — не знав жодного із цих фактів. Занурений у свої думки, із порваною запискою дружини на серці, він побачив нову одержимість свого сина ніби з іншого кінця телескопа. Астронавти самі по собі були цятками далеко в небі. Двоє чоловіків у бляшанці бавляться ґвинтами та гайками, коли тут, на Землі, одні люди зникають, навіть помирають, а інші щосили намагаються прожити ще один день. Так легковажно, так смішно: актори граються з ляльками на мотузочках, вдають, що це і є сміливці. Ляльки танцюють, перекинуті догори ногами. Загіпнотизований Нат цілий день з безтурботною посмішкою дивився в екран, а Джеймсові груди пропікало полум’я кривди.
У неділю ввечері Нат запитав:
— Тату, тобі віриться, що люди можуть майже дістатися Місяця і все одно повернутися?
А Джеймс дав йому такого ляпаса, що в Ната аж зуби хруснули.
— Припини молоти всілякі нісенітниці, — сказав він. — Як ти можеш думати про щось таке, коли...
Він ніколи раніше не бив Ната й ніколи більше цього не зробить. Але щось між ними вже зламалося. Нат схопився за щоку, вискочив з кімнати, за ним Лідія — і Джеймс залишився сам у вітальні. Перед очима в нього й далі стояв приголомшений образ сина з почервонілими очима. Він штовхнув телевізор ногою і скинув на підлогу — той вибухнув скалками й іскрами. І хоча в понеділок він повіз дітей в особливу подорож до універмагу Декера, щоб купити новий телевізор, більше не міг думати про астронавтів і космос й не здригатися, мовби затуляючи очі від скалок.
Щодо Ната, то він узяв «Британську енциклопедію» й заходився читати: «Сила тяжіння. Ракета. Поступальний рух». Почав відстежувати в газетах статті про астронавтів, про їхнє наступне завдання. Потай вирізував їх і складав у теку, поринав у читання, коли прокидався вночі від сну про маму. Під ковдрою діставав з-під подушки ліхтарик і перечитував статті по порядку, запам’ятовуючи кожну деталь. Він вивчив назви всіх запусків: «Свобода». «Аврора». «Сиґма». Повторював напам’ять прізвища астронавтів: Карпентер, Купер, Ґріссом, Ґленн. Коли доходив до кінця списку — уже знову міг заснути.
Лідії не було на що відволіктися від діри в її світі завбільшки як мама, і поки Нат займався стикувальними вузлами, приводненнями й апогеями, вона дещо помітила: у будинку без мами інший запах. Після того, як вона його відчула, уже не могла не зважати на це. Вночі їй снилися жахливі речі: у ній кишіли павуки, її душили змії, вона потопала в чайній чашці. Інколи прокидалася серед ночі та чула рипіння пружин дивана, на якому батько без кінця перевертався з боку на бік. У такі ночі дівчинка вже не засинала до ранку, й дні робилися липкими, тягнучись, мов густий сироп.
Єдина річ у будинку досі нагадувала Лідії про матір: велика червона кулінарна книга. Коли батько зачинявся в кабінеті, а Нат схиляв голову над енциклопедією, вона йшла в кухню та
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Несказане», після закриття браузера.