Читати книгу - "Кароока, Mary Uanni"

Лев знервовано обернувся до мене.

— Ти взагалі розумієш, що могло статися?!

— Я знаю, — відповіла я, ще не отямившись від того, що пережила кілька хвилин тому. — Але цього разу все інакше.

Лев насупився.

— Чому?

Я подивилася туди, де щойно зник Макс.

Тому що серце досі калатало, наче скажене.

Лев буквально волоком тягнув мене в бік найближчої кав’ярні, не зважаючи на мої протести. Його хватка була сильною, майже грубою, але не настільки, щоб я не могла вирватися. Просто… зараз мені не хотілося сваритися. В голові досі крутилися ті події — цей загадковий хлопець, його голос, дотик, як моє серце зірвалося в шалену гонку…

— Ти збираєшся мовчати весь вечір? — голос Лева прорізав мій внутрішній хаос.

Я різко зупинилася, змусивши і його спинитися.

— Навіщо ти мене сюди тягнеш?

Лев театрально зітхнув.

— Щоб ти не робила дурниць.

— Дурниць?

— Так, наприклад, не зв’язувалася з підозрілими типами в масках! — Він роздратовано провів рукою по волоссю. — Чорт, Єва, я думав, що ти розумніша.

Мої губи стиснулися в тонку лінію.

— Ти навіть не знаєш, хто він.

— О, ти знаєш? — саркастично кинув Лев. — Якщо це твій новий коханець, то я змушений тебе розчарувати, крихітко, але він явно не з тих, хто тобі потрібен.

— А хо мені потрібен?

— Наприклад, я

Я пирхнула, відчуваючи, як всередині закипає роздратування.

— Ти? — Я перехилила голову, дивлячись на нього так, ніби він щойно зізнався, що інопланетянин. — І чим же ти кращий?

Лев самовдоволено усміхнувся, нахиляючись ближче.

— Ну, по-перше, я не ношу масок.

— Ага, бо ти лицемір і без них.

Його усмішка злегка зблідла, але він швидко взяв себе в руки, знову прийнявши звичний нахабний вираз обличчя.

— Ой, які ми злі сьогодні… Слухай, я просто хочу, щоб ти була у безпеці.

— Чудовий спосіб це показати — тягнути мене в кафе, наче якусь іграшку.

Лев зробив вигляд, що не почув. Ми якраз дійшли до кав’ярні, і він широким жестом розчинив переді мною двері.

— Після вас, міс Анісімова.

Я лише закотила очі, але все ж зайшла. Краще вислухаю цю дурню тут, ніж посеред вулиці.

Кав’ярня була затишною, з приглушеним світлом і легким ароматом кави в повітрі. Лев швидко зайняв столик біля вікна і махнув офіціанту.

— Два морозива, — сказав він, навіть не глянувши в меню. — Горіхове.

Я застигла.

— Леве, у мене алергія.

Він моргнув, явно не очікувавши цього.

— Серйозно?

— Дуже, — я схрестила руки на грудях.

Лев знизав плечима, не виглядаючи особливо винним.

— Ой, та візьми щось інше.

— А ти не міг запитати перед тим, як замовляти?

— Це просто морозиво, Єво. Розслабся.

Я стисла зуби.

— О, вибач, що не хочу задихнутися прямо посеред нашої «чудової» розмови.

Лев закотив очі, явно вважаючи мою реакцію перебільшеною.

— З тобою буває складно.

— А з тобою легко? — Я вперлася в нього поглядом.

Він всміхнувся, але цього разу в його очах з’явилося щось хижо-насмішливе.

— Ну, я ж ідеальний кандидат для тебе, правда?

Я відвернулася до вікна, не маючи ні сил, ні бажання сперечатися. Він не зупинився.

— От скажи, чим я гірший за твого «героя в масці»?

— Тим, що я хоча б можу йому довіряти, — відповіла я, не дивлячись на нього.

Настала тиша. Важка, натягнута.

Я повернула голову і побачила, як його очі небезпечно звузилися.

— Ти серйозно? — Його голос звучав тихо, але напружено.

— Абсолютно.

Лев нахилився ближче, і я відчула його гаряче дихання біля вуха.

— Я ж казав тобі, Єво… він тобі не потрібен.

— І що ти з цим зробиш? — Я підняла на нього погляд.

Лев посміхнувся — повільно, небезпечно.

— Доведу тобі, що ти помиляєшся.

Лев відкинувся на спинку крісла, розтягнувся, наче господар цього місця, і схрестив руки на грудях. Його очі блищали зловтіхою.

— От скажи мені, Єво… що такого в ньому було?

Я не одразу зрозуміла, про кого він говорить.

— В ньому?

— В твоєму Луці. — Лев вимовив це ім’я з таким відвертим презирством, що в мене всередині все стиснулося.

Я вп’ялася в нього поглядом.

— Не називай його так.

— Оу, вибач, — він театрально підняв руки. — В твоєму… ідеальному принці.

— Припини.

Але Леву було байдуже. Він насолоджувався цим, розтягуючи кожне слово, наче смакуючи його.

— Невже ти й досі думаєш, що він був таким святим? Та він не кращий за мене, а може, й гірший.

— Замовкни.

— Ой, та що ти так завелась? — Лев нахилився ближче, його голос набув отруйної ніжності. — Я ж просто хочу, щоб ти відкрила очі. Лука теж не був якимось ідеальним героєм. Він просто… добре прикидався.

— Ти не знаєш, про що говориш.

Я намагалася говорити спокійно, але відчувала, як всередині мене щось розколюється, кришиться, от-от вибухне.

— О, та невже? — Він зневажливо пирхнув. — А ти знаєш? Думаєш, що любив тебе? Ага, звісно. Він просто скористався тобою, бо знав, що ти будеш вірною, мов віддане цуценя.

Я більше не витримала.

Відчуття було майже автоматичним — рука зірвалася з місця, і гучний ляпас пролунав, мов постріл.

Лев різко схопився за щоку, його очі розширилися від несподіванки.

— Ти, бл…

Але я вже не слухала.

В груди ніби вдарила хвиля, не залишаючи повітря. Очі наповнилися слізьми, які я ще секунду тому стримувала. Я відчула, як вони гарячими доріжками котяться вниз, але мені було байдуже.

Я різко підвелася і, навіть не дивлячись на нього, вискочила з кав’ярні.

Лев кинувся за мною.

— Єва, ти що, з глузду з’їхала?!

Його пальці вчепилися в мій лікоть, і я різко зупинилася.

Одним плавним рухом я витягла пістолет і, перш ніж він встиг отямитися, приставила дуло до його голови.