Читати книгу - "Майстер і Маргарита"

І зразу ж клятий перекладач опинився в передпокої, навертів там номер і став чомусь дуже плаксиво говорити до слухавки:

— Алло! Вважаю за обов’язок повідомити, що наш голова житлотовариства будинку номер триста два-біс на Садовій, Никанор Іванович Босой спекулює валютою. У цей момент у його квартирі номер тридцять п’ять у вентиляції, у вбиральні, в газетному папері — чотириста долярів. Говорить мешканець означеного будинку з квартири номер одинадцять Тимофій Квасцов. Але благаю тримати в таємниці моє ім’я. Боюся помсти вищевикладеного голови.

І повісив слухавку, падлюка.

Що далі діялося в квартирі № 50, невідомо, та відомо, що діялося в Никанора Івановича. Замкнувшись в себе у вбиральні на гачок, він витяг із портфеля пачку, всучену йому перекладачем, і пересвідчився, що в ній чотириста рублів. Цю пачку Никанор Іванович замотав у клапоть газети й засунув у вентиляційний хід.

За п’ять, хвилин голова сидів за столом у своїй маленькій їдальні. Дружина його принесла з кухні акуратно покраяного оселедчика, зрясна поприсипуваного зеленою цибулею. Никанор Іванович налив ляфітничка[166], випив, налив другого, випив, підчепив на виделку три крайці оселедця… і тут подзвонили, а Пелагія Антонівна внесла димучу каструлю, з першого погляду на яку зразу можна було здогадатися, що в ній, у гущі вогняного борщу, криється те, смачнішого від чого немає на світі, — мізкова кістка.

Проковтнувши слину, Никанор Іванович загарчав, як пес:

— А пуття б вам не було! Поїсти не дають. Не впускай нікого, мене немає, немає. Щодо квартири скажи, щоб перестали базікати. За тиждень буде засідання…

Дружина побігла до передпокою, а Никанор Іванович ополоником потяг із вогнедишного озера — її, кістку, тріснуту вподовж. І цієї хвилини до їдальні зайшли двоє громадян, а з ними чомусь дуже бліда Пелагія Антонівна. Поглянувши на громадян, побілів і Никанор Іванович і підвівся.

— Де нужник? — заклопотано запитав перший, що був у білій косоворотці.

На обідньому столі щось грюкнуло (це Никанор Іванович впустив ополоника на клейонку).

— Тут, тут, — скоромовкою відповіла Пелагія Антонівна.

І прибулі відразу попростували до коридору.

— А в чому річ? — тихо запитав Никанор Іванович, йдучи слідком за прибулими. — В нас нічого такого в квартирі не може бути… А в вас документики… я вибачаюся…

Перший на ходу показав Никанорові Івановичу документика, а другий тієї ж миті опинився стоячи на табуреті у вбиральні, з рукою, засунутою у вентиляційний хід. В очах Никанорові Івановичу померкло. Газету зняли, та в пачці виявилися не рублі, а невідомі гроші, чи то сині, чи то зелені, із зображеннями якогось дідугана. А втім, усе це Никанор Іванович розгледів неясно, перед очима йому плавали якісь плями.

— Доляри у вентиляції, — задумливо сказав перший і запитав Никанора Івановича м’яко й ввічливо: — Ваш пакуночок?

— Ні! — відповів Никанор Іванович страшним голосом. — Підкинули вороги!

— Таке буває, — погодився той, перший, і знову ж таки м’яко додав: — Ну що ж, треба решту здавати.

— Не маю я! Не маю, Богом свідчуся, ніколи в руках не тримав! — у відчаї заверещав голова.

Він кинувся до комоду, з гуркотом витяг шухляду, а з неї портфеля, безладно при цьому викрикуючи:

— Ось контракт… перекладач-гадюка підкинув… Коров’єв… у пенсне!

Він відкрив портфеля, глянув у нього, сунув до нього руку, посинів з лиця і впустив портфеля у борщ. У портфелі нічого не було, ні Стьопиного листа, ні контракту, ні грошей, ні контрамарок. Тобто геть нічого, крім складаного метра.

— Товариші! — оскаженіло зарепетував голова. — Тримайте їх! В нас в домі нечиста сила!

І тут вже не знати що привиділось Пелагії Антонівні, та тільки вона, сплеснувши долонями, скрикнула:

— Покайся, Іваничу! Тобі знижка вийде!

З очима, набіглими кров’ю, Никанор Іванович заніс кулаки над головою жінки й прохарчав:

— У, дурепа клята!

Тут він охляв і опустився на стільця, очевидно, вирішивши підкоритися неминучому.

У цей час Тимофій Кіндратович Квасцов на підійсті сходів припадав до замкової шпари в дверях квартири голови то вухом, то оком, знемагаючи від цікавости.

За п’ять хвилин мешканці будинку, що були на подвір’ї, бачили, як голова в супроводі ще двох осіб пройшов навпростець до воріт дому. Розповідали, що Никанора Івановича було не впізнати, що він хитався, проходячи, немов п’яний, і щось белькотів.

А ще за годину безвісний громадянин з’явився до квартири № 11 саме в той час, коли Тимофій Кіндратович розповідав іншим пожильцям, захлинаючись насолодою, як захурдичили голову, пальцем виманив з кухні Тимофія Кіндратовича до передпокою, щось йому сказав і разом із ним пропав.

Розділ 10

Вісті з Ялти

Тієї години, як скоїлося нещастя з Никанором Івановичем, недалеко від будинку № 302-біс, на тій самій Садовій, в кабінеті фінансового директора Вар’єте Римського сиділи двоє: сам Римський та адміністратор Варенуха.

Чималий кабінет у другому поверсі театру двома вікнами виходив на Садову, а одним, якраз за спиною фіндиректора, який сидів за письмовим столом, у літній сад Вар’єте, де були розташовані буфети охолодних напоїв, тир і відкрита естрада. Обстанова кабінету, крім письмового столу, складалася з пачки старих афіш, що висіли на стіні, маленького столика з карафою води, з чотирьох крісел та з підставки в кутку, на якій стояв запорошений давній макет якогось ревю. Ну, само собою, була ще в кабінеті невеликого розміру пошарпана, облуплена вогнетривка каса, по ліву руку від Римського, поряд із письмовим столом.

Сидячи за столом, Римський з самого ранку перебував у недоброму настрої, а Варенуха, на противагу йому, був дуже пожвавлений і якось надмір неспокійно діяльний. Тим часом виходу його енергії не було.

Варенуха ховався тепер у кабінеті фіндиректора від контрамаркарів, які труїли йому життя, особливо в дні зміни програми. А сьогодні саме й був такий день.

Тільки-но починав дзвонити телефон, Варенуха підносив слухавку й брехав у неї:

— Кого? Варенуху? Його немає. Вийшов з театру.

— Задзвони ти, будь ласка, Лиходєєву ще раз, — роздратовано сказав Римський.

— Та нема його вдома. Я вже Карпова посилав. Нікого немає в квартирі.

— Чорт знає що таке, — сичав Римський, клацаючи на лічильній машинці[167].

Двері розчинились, і капельдинер утягнув грубу паку щойно надрукованих додаткових афіш. На зелених аркушах червоними літерами було надруковано:

СЬОГОДНІ Й ЩОДНЯ В ТЕАТРІ ВАР’ЄТЕ

ПОНАД ПРОГРАМОЮ:

ПРОФЕСОР ВОЛЯНД

СЕАНСИ ЧОРНОЇ МАГІЇ З ПОВНИМ ЇЇ ВИКРИТТЯМ

Варенуха, відступивши від афіші, накинутої ним на макет, помилувався нею й загадав капельдинерові негайно пустити усі примірники на розклеювання.

— Хороше, прикмітно, — зазначив Варенуха по виході капельдинера.

— А мені вкрай не до вподоби ця