Читати книгу - "Мертва зона"

— Виходячи з машини, я випадково помітив, що цей гарний заклад не обладнано грозовідводами, а будівля ж то дерев’яна. Так от, за дуже помірну ціну, а як захочете, то й на виплат, на дуже вигідних умовах, я гарантую вам, що…

— …що сьогодні о четвертій годині пополудні в цей гарний заклад торохне блискавка, — вискаливши зуби, докинув чоловік у сірому комбінезоні.

Старий з бородавкою захихотів.

— Містере, не ображайтесь, — мовив Керрік, — але ви бачите оце? — І показав на золотистий цвях на невеликій дерев’яній плакетці між телевізором і блискучим рядом пляшок. На цвях були настромлені якісь папірці. — Усе це рахунки, що мають бути оплачені до п’ятнадцятого числа. Вони написані червоним чорнилом. А скільки людей тут зараз, погляньте. Мені треба бути обачним. Треба…

— Про це ж я й кажу, — з півслова підхопив Догі. — Вам треба бути обачним. А придбати три чи чотири грозовідводи — це і є виявити обачність. Ви тут маєте живе діло. То не хочете ж ви, щоб усе воно згоріло дощенту від одного удару блискавки котрогось літнього дня, хіба не так?

— А чого, він би не проти, — озвався старий з бородавкою. — Отримав би страховку та гайнув собі до Флориди. Еге ж, Брюсі?

Керрік зиркнув на нього з відразою.

— До речі, про страховку, — знов заспівав своєї продавець грозовідводів. — Страхувальна сума в разі пожежі вам буде зменшена…

Чоловік у сірому комбінезоні втратив інтерес до розмови і відійшов.

— Страховку виплачують повністю, — відрубав Керрік. — Зрозумійте, я просто не можу тепер дозволити собі ніяких видатків. Тож вибачайте. Якщо ви захочете поговорити зі мною про це наступного року…

— Ну що ж, дасть бог, і поговоримо, — сказав продавець грозовідводів, відступаючись. — Дасть бог… — Ніхто не думає, що його може вразити блискавка, поки це не станеться, така вже постійна притичина в торгівлі цим товаром. Спробуй переконати такого, як оцей Керрік, що грозовідвід — найдешевша страховка на випадок пожежі, яку тільки можна придбати за свої гроші… Одначе Догі був філософ. Зрештою, він же не покривив душею, коли сказав, що зайшов сюди тільки промочити горло.

Щоб довести це й показати, що не має ні на кого зла, він замовив ще пива. Та цього разу частувати хазяїна вже не став.

Тим часом старий з бородавкою вмостився на стільчику поруч нього.

— А в нас тут років із десять тому теж торохнуло одного блискавкою, він саме грав у гольф, — сказав він. — Так на місці й поклало, наче купу лайна. А той один міг би приклепати грозовідвода просто собі на голову, правда ж? — Він знову захихотів, дихнув Догі в лице пивним перегаром, і той силувано всміхнувся. — А всі монети, що він мав у кишені, сплавило докупи. Так я чув. Блискавка — то чудна річ. Справді чудна. А ще, пригадую…

Чудна річ, подумав Догі, пускаючи повз вуха те, що бубонів старий, і тільки підсвідомо киваючи головою в потрібних місцях. А таки чудна, бо не вибирає, кого або що їй вразити. Чи коли…

Він допив пиво і вийшов, несучи свою сумку із страхувальним приладдям від гніву Господнього — мабуть, єдиним у своєму роді, що його будь-коли винайдено. Спека вдарила його наче молотом, але він усе-таки спинився на хвильку посеред порожнісінької стоянки для машин і поглянув на незаймано рівний гребінь даху. Дев’ятнадцять доларів дев’яносто п’ять центів, щонайбільше двадцять дев’ять дев’яносто п’ять — а той тип не може дозволити собі видатків. Він першого ж року заощадив би сімдесят доларів на внеску за змішане страхування, але не може дозволити собі видатків — а ти не можеш його переконати, коли ті блазні стовбичать поруч і підгавкують.

Може, колись він ще пошкодує.

Продавець грозовідводів сів у свій «б’юїк», увімкнув кондиціонер і поїхав далі на захід, у напрямі Конкорда й Берліна, із зразками свого товару в шкіряній сумці на сидінні поруч, залишивши позаду всі ті грози, що їх уже, може, наганяло вітром там, де він щойно був.

8

На початку 1974 року Уолт Хезлітт зрештою склав іспити на звання адвоката. З цієї нагоди вони з Сейрою влаштували вечірку, запросивши всіх його, її та їхніх спільних друзів і знайомих — загалом більш як сорок чоловік. Пиво лилося рікою, і по всьому Уолт сказав: їм з біса пощастило, що сусіди не викликали поліцію. Коли зачинилися двері за останніми гістьми (десь о третій годині ночі), Уолт повернувся з передпокою і знайшов Сейру в спальні, вже роздягнену — на ній були тільки пантофлі й сережки з дрібними діамантиками, які він купив на виплат до дня її народження. Вони лягли в ліжко, полюбилися, а тоді заснули тяжким п’яним сном, від якого прокинулись аж пополудні, геть розбиті з похмілля. А через півтора місяця Сейра виявила, що вона вагітна. Ні вона, ні Уолт не сумнівалися, що зачали дитину отієї ночі після вечірки.

У Вашингтоні Річарда Ніксона помалу заганяли в глухий кут, обплутавши клубками магнітофонної стрічки із записами таємних розмов. Тим часом у штаті Джорджія один дрібний фермер, колишній офіцер флоту, а нині губернатор, на ім’я Джеймс Ерл Картер, у тісному колі друзів і прибічників уже почав обговорювати можливості зайняти пост, що його незабаром мав звільнити містер Ніксон.

А в 619-й палаті Східного медичного центру штату Мен і далі спав непробудним сном Джонні Сміт. Його тіло вже починало набирати положення утробного плоду.

Доктор Строунс, той, що розмовляв з Гербом, Вірою і Сейрою в лікарняній кімнаті нарад наступного дня після катастрофи, в кінці 1973 року помер від тяжких опіків. Його будинок загорівся на другий день Різдва. Бангорська пожежна охорона визначила, що причиною пожежі стало недбале розміщення ялинкових прикрас. Тепер за станом Джонні стежили два нові лікарі, Вейзак і Браун.

За чотири дні перед тим, як Ніксон пішов у відставку, Герб Сміт провалився в підвал будинку, що його споруджував у Греї, впав на тачку й зламав собі ногу. Кістка довго зросталась, але так і не зрослася як слід. Тепер Герб накульгував і в сльотаві дні мусив ходити з ціпком. Віра молилася за нього й наполягла, щоб він на ніч обгортав хвору ногу полотнинкою, яку особисто поблагословив велебний Фредді Колтсмор із Бессемера, штат Алабама. Коштувала та Колтсморова благословенна ганчірка, як називав її Герб, тридцять п’ять доларів. Та ніякої користі від неї він не відчував.

У середині