Читати книгу - "Чарівник Смарагдового міста"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Страшило і Залізний Дроворуб стояли біля сплячих і дивилися на берег річки. Хоча один мав тепер мозок, а другий серце, все ж таки вони ніколи не стомлювалися і не спали.
Спочатку все було спокійно. Але потім обрій освітила заграва, за нею друга, третя… Залізний Дроворуб стурбовано похитав головою. В країні Гудвіна грози траплялися рідко, але досягали неймовірної сили. Грому ще не було чути. Східний край неба швидко темнів: там нагромаджувалися пасма хмар, усе частіше освітлювані блискавицями. Страшило здивовано дивився на небо.
— Що там таке? — бурмотів він. — Часом це не Гудвін там, угорі, запалює сірники?
Страшило за своє коротке життя ще не бачив грози.
— Буде злива! — сказав Залізний Дроворуб.
— Злива! А що це таке? — стривожено допитувався Страшило.
— Вода, що падає з неба. Дощ шкідливий для нас обох: з тебе змиє фарбу, а я заіржавію.
— Ой-йой-йой! — забідкався Страшило. — Давай розбудимо Еллі.
— Зачекаймо трохи, — мовив Залізний Дроворуб. — Мені не хочеться її турбувати: вона так сьогодні стомилася. А гроза, можливо, піде стороною.
Та гроза наближалася. Незабаром хмари заступили півнеба, замигтіли блискавиці, і все чутнішими ставали перекати грому.
— Що там так шумить? — злякано питав Страшило.
Та Залізному Дроворубові ніколи було пояснювати.
— Кепські справи! — кинув він і розбудив Еллі.
— Що таке? Що трапилося? — запитала дівчинка.
— Наближається жахлива гроза! — закричав Залізний Дроворуб.
Лев теж прокинувся. Він ураз відчув небезпеку.
— Негайно викликай Летючих Мавп, інакше нам кінець! — заревів він на все горло.
Налякана Еллі, нетвердо тримаючись на ногах, почала промовляти чарівні слова:
— Бамбара, чуфара…
— У-ар-ра!.. — шалено вереснув вихор і зірвав Золоту Шапку з голови Еллі.
Шапка злетіла, білою зірочкою зблиснула у мороці і щезла.
Еллі заридала, та удар грому над головами подорожніх заглушив її ридання.
— Не плач, Еллі! — заревів їй на вухо Лев. — Пам'ятай, що я тепер найхоробріший з усіх звірів на світі!
— Пам'ятай, що в голові у мене чудовий мозок, повний надзвичайних ідей! — прокричав Страшило.
— Пам'ятай про моє серце, яке не потерпить, якщо хто образить тебе. Троє друзів оточили Еллі, мужньо готуючись зустріти натиск буревію.
І буря вдарила! Налетів вітер. Скісний дощ боляче стьобав великими краплями Лева та Еллі. Лев затулив спиною вітер, розчепіривши лапи і весь вигнувшись. Під ним утворився затишний курінь, куди заховалася Еллі з Тотошком від зливи.
Залізний Дроворуб схопився був за маслянку, але потім махнув рукою: від такої зливи йому можна було врятуватись лише у діжці з маслом.
Страшило, змоклий як хлющ й одразу обважнілий, мав жалюгідний вигляд. Своїми пухкими, неслухняними руками він захищав від дощу фарбу на обличчі.
— Ось що таке дощ! — бурчав Страшило. — Коли порядні люди хочуть купатися, вони лізуть у воду, їм немає потреби щоб хтось невидимий поливав їх зверху. Тільки-но повернуся до Смарагдового міста, видам закон про заборону дощів!..
Гроза не вщухала до ранку. На світанку з першим же промінням сонця друзі з жахом побачили, як бурхливі хвилі Великої річки заливають острів.
— Ми потопимося! — закричав Страшило, прикриваючи рукою напівзмиті очі.
— Тримайся міцніше! — відповів Залізний Дроворуб, намагаючись перекричати шум бурі й плескіт хвиль. — Тримайся за мене!
Він розставив ноги, зануривши їх у пісок, і міцно обіперся на сокиру. В такому положенні він був непохитний, мов скеля.
Страшило, Еллі і Лев вчепилися за Дроворуба і завмерли у чеканні.
Й ось, вируючи, налетів перший бурун і накрив подорожніх з головою. Коли він схлинув, посеред води стояв Дроворуб, а решта подорожніх з відчайдушною мужністю чіплялися за нього. Залізний Дроворуб заіржавів, і тепер ніяка буря не зрушила б його з місця. Та решті доводилося погано. Легкий Страшило увесь був на поверхні води, і хвилі кидали його у різні боки. Лев стояв на задніх лапах, відпльовуючись від води. Еллі, охоплена жахом, борсалась серед хвиль.
Лев побачив, що дівчинка тоне.
— Сідай на мене, — пропихтів він, — попливемо на той бік. — І він опустився перед Еллі на всі чотири лапи.
Зібравши останні сили, дівчинка видерлася на спину Лева й судорожно вчепилася у мокру кошлату гриву. Тотошка вона міцно тримала лівою рукою.
— Прощавайте, друзі! — проревів Лев і, відштовхнувшись від Залізного Дроворуба, запрацював лапами, щосили розтинаючи хвилі.
— … щавай! — ледь чутно долинув голос Страшила, і Залізний Дроворуб зник за завісою дощу.
Лев плив довго й вперто. Сили полишали його, та сміливість наповнювала серце, і, гордий собою, він грізно заревів. Цим урочистим ревом Лев хотів засвідчити, що він ладен загинути, але жодна краплина боягузтва не закрадеться у його сміливе серце. Але що за диво?
Із вологої імли у відповідь почулося лев'яче ревіння.
— Там земля! Туди! Туди!
З подесятеренною силою Лев рвонувся вперед, де забовванів невідомий високий берег. Йому відповідав не лев, а відлуння!
Лев вибрався на берег, поклав на землю закляклу Еллі, обняв її передніми лапами і почав відігрівати своїм гарячим диханням.
Страшило чіплявся за Залізного Дроворуба, доки змоклі руки ще слугували йому. Потім хвилі відірвали його від Дроворуба й понесли, похитуючи, немов тріску. Розумна голова Страшила з дорогоцінним мозком виявилася важчою від тулуба. Мудрий правитель Смарагдового міста плив униз головою, і вода змивала залишки фарби з його рота, очей та вух.
Залізний Дроворуб ще виднівся поміж хвиль, та вода підступала й затоплювала його. Над водою стриміла лише лійка, а потім не стало і її. Без страшний добродушний Залізний Дроворуб зник у хвилях розбурханої річки.
* * *
Еллі, Лев і Тотошко три дні чекали на березі доки спаде повінь Погода була чудова, яскраво світило сонце, і вода у Великій річці спадала швидко. Четвертого дня Лев поплив на острів Еллі з Тотошком на руках сиділа на його спині.
Ступивши на острів, Еллі побачила що річка вкрила його мулом і баговинням. Лев і дівчинка пішли у різні боки навмання. Незабаром попереду забовваніла безформна фігура обліплена мулом та обплутана водоростями. У цій фігурі неважко було впізнати Залізного Дроворуба. На поклик Еллі примчав Лев й розкидав засохлу грязюку водорості.
Непереможний Залізний Дроворуб знаходився у тому ж положенні, в якому його накрили хвилі. Еллі жмутком трави старанно відтерла заіржавілі його деталі, відв'язала від пояса маслянку й змастила йому щелепи…
— Дякую, люба Еллі, — мовив він, — ти знову повертаєш мене до життя. Здрастуй, Леве, давній друже! Який я радий бачити тебе!
Лев відвернувся» він плакав од радощів й спішив витерти сльози кінчиком хвоста.
Незабаром усі суглоби Залізного Дроворуба стали діяти, і він весело закрокував поруч з Еллі,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівник Смарагдового міста», після закриття браузера.