Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Джеррі-Островик 📚 - Українською

Читати книгу - "Джеррі-Островик"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Джеррі-Островик" автора Джек Лондон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 133
Перейти на сторінку:
майже нікого. Чорношкірі чоловіки та жінки юрмились на прові й посередині палуби та гомоніли з матросами. І Боркман рушив до лантухів з ямсом під бізань-щоглою й дістав свою пляшку. Перше ніж хильнути з неї, він задля обережності озирнувся довкола. Поблизу нього стояла тільки одна тубілка, вже не молода, присадкувата, гладка, кривобока, бридка й зовсім не страшна. Дворічне дитинча сиділо верхи в неї на культі й ссало цицьку. Звісно, боятись її не було чого. Крім усього, вона напевне була беззбройна, бо, голісінька, не мала навіть під чим сховати зброю. А футів за десять, біля борту, стояв Лерумі й шкірив зуби в щойно куплене дзеркальце.

В тому дзеркальці Лерумі й побачив, як Боркман нахилився над лантухами, тоді випростався, притулив пляшку шийкою до губів і задер голову. Лерумі підняв праву руку, даючи знак одній жінці в пірозі за бортом. Жінка нахилилася, щось узяла з дна піроги й кинула Лерумі. То був бойовий топірець — а власне, звичайна гонтарська сокирка, тільки насаджена на довгий саморобний держак з твердого дерева, чорний, лискучий, оздоблений примітивним візерунком з перламутру, а на кінці обмотаний кокосовим шнурком, щоб спосібніше держати в руці. Лезо топірця було нагострене, як бритва.

Нечутно перелетівши в повітрі де рук Лерумі, топірець за мить так само нечутно перелетів з його руки до руки гладкої тубілки з дитинчам, що стояла позаду помічника. Вона стисла держак обіруч, а дитинча вхопилось рученятами за неї.

Проте жінка ще вичікувала: Боркман стояв, задерши голову, і вона не могла рубонути так, щоб перетяти шийні хребці. Багато очей бачило, що над ним нависла смерть. Бачив усе й Джеррі, але нічого не розумів. Хоч який він був підозріливий до чорношкірих, але не міг сподіватися удару згори. Тамбі, що стояв біля рушниць на люку, теж усе побачив і вхопив рушницю. Вгледівши те, Лерумі засичав до жінки, щоб поквапилась.

Боркман, так само не усвідомлюючи, що це остання мить його життя, як не усвідомлював і першої своєї миті, відняв від губів пляшку й випростав голову. І відразу гостре лезо впало йому на потилицю. Що відчув чи подумав Боркман у той мент, коли мозок його відтято від тіла, і чи взагалі щось відчув чи подумав, — це таємниця, незбагненна для нас, живих. Бо ще жодна людина з перерубаним спинним мозком не сказала, не шепнула й слова про те, які ж були її відчуття чи враження в ту хвилину. Безвладно й спокійно, але так само швидко, як падав йому на шию топірець, мертвий Боркман осів на палубу. Не захитався, не гримнувся, а саме осів чи опав, як опадає порожній мішок або проколотий пухир. Пляшка випала з його руки на лантух з ямсом, не розбившись, і рештки віскі тихенько задзюрчали на палубу.

Все сподіялося так швидко, що Боркманове тіло ще й не осіло зовсім на палубу, як уже Тамбі вистрелив у жінку, але схибив. Удруге вистрелити в неї він це встиг, бо вона, покинувши зброю, вхопила обома руками дитину, метнулась до борту, стрибнула через дріт і гепнулась у пірогу, що аж перевернулася під нею.

Вмить заворушилися всі тубільці. З пірог пообабіч судна злетів блискучий дощ топірців з оздобленими перламутром держаками. Чоловіки з Сомо, що були на палубі, хапали їх, а жінки падали й рачкували геть з бойовища. В ту саму мить, коли тубілка, що вбила Боркмана, стрибнула за борт, Лерумі нахилився підняти впущений нею топірець, — і Джеррі, вже збагнувши, що ллється кров, роздер йому руку зубами. Лерумі випростався й заревів на весь голос, давши волю накопиченій за цілі місяці люті й ненависті до щеняти. А коли Джеррі кинувся до його литки, він з усієї сили копнув щеня під живіт.

Джеррі, підкинутий тим ударом, ще летів через колючий дріт, а з пірог хутко передавали на судно снайдерівські рушниці, коли Тамбі квапливо вистрелив удруге. І Лерумі, що не встиг іще поставити додолу ноги, якою копнув щеня, але вже знов нахилявся по топірець, дістав кулю просто в серце, похилився й осів безвладно на палубу, як щойно Боркман.

Ще Джеррі не впав у воду, як і для Тамбі. пропала вся втіха з напрочуд вдалого пострілу, бо саме в ту мить, коли він. натиснув курок, гострий топірець розколов йому череп над потилицею, і яскрава картина обмитого морем, залитого сонцем тропічного краю навіки померкла в його очах. Так само швидко, майже одночасно загинула вся команда судна, і палуба обернулась на криваве побойовище.

Саме як лунали постріли снайдерів і весь гвалт смертельного бою, Джеррі виринув з води. Відразу через борт піроги простяглась чоловіча рука, вхопила його за в'язи й підняла. Джеррі гарчав і силкувався вкусити свого рятівника, та поймала його не так лють, як нестямна тривога за Шкіпера. Вія-бо знав, хоч і несвідомо, що на «Еренджі» вдерлось те незбагненне найстрашніше лихо, яке інстинктом невиразно передчувають усі живі створіння, але тільки люди розуміють його і називають словом «смерть». Він бачив, як упав Боркман, а потім Лерумі. А тепер чув постріли, переможний рев та зойки жаху.

Безпорадний, піднятий за в'язи в повітря, він дзявкав, скавучав, задихався, кашляв, аж поки тубілець сердито жбурнув його на дно піроги. Джеррі враз схопився й вискочив на борт, а з нього, не тямлячи себе, відчайдушно стрибнув до «Еренджі».

Вія не дістав фальшборту передніми лапами на який ярд і знову шубовснув у воду. Тоді виринув, шалено перебираючи лапами й захлинаючись солоною водою, бо без упину дзявкав, вищав, скавулів і поривався на судно до Шкіпера.

Та дванадцятирічний хлопець на іншій пірозі, що бачив усю ту сценку, повівся з щеням рішучіше: вдарив веслом по голові спершу плазом, тоді ребром. Темрява затопила маленький мозок, сповнений любові й тривоги, а чорношкірий хлопчак вихопив безвладне, нерухоме щеня з води й кинув у свою пірогу.

Тим часом, ще перше ніж Джеррі, підкинутий погою Лерумі, впав у воду, ще як він летів через борт, унизу, в трюмі «Еренджі», Ван-Горн на якусь частку секунди, яскраву, мов спалах блискавки, побачив увіч власну смерть. Недарма старий Башті прожив довше за всіх своїх ще живих підданців і правив плем'ям мудріше за всіх ватажків від часів самого Сомо. Якби йому випало на землі щасливіше місце й час, із нього, може, вийшов би Олександр, або Наполеон, або смаглявий Камегамега[9]. Але й у своєму тісному світі, в своєму невеличкому царстві на завітряному узбережжі темного людожерського острова Малейти

1 ... 28 29 30 ... 133
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джеррі-Островик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джеррі-Островик"