Читати книгу - "Відкрите суспільство та його вороги"

що виникло, буває кінець». Але ця загальна теорія не забезпечує цілком задовільного розв'язання, бо не пояснює, чому навіть досить досконала держава не здатна уникнути закону розпаду. І справді, Платон натякає, що історичного розпаду можна було б уникнути38, якби першою чи природною державою правили освічені філософи. Але ці правителі не були філософами. Їх не вчили (як він вимагає для правителів свого занебесного міста) математики та діалектики, а для того, щоб уникнути занепаду, їх слід було ознайомити з високими таїнами євгеніки, науки про «підтримання чистоти раси охоронців», і щоб благородні метали в їхніх жилах не змішалися з низькими металами ремісників. Але ці високі таємниці важко даються. Платон різко розмежовує в галузях математики, акустики та астрономії прості (оманливі) судження, що грунтуються на досвіді, і отже, не можуть бути точними, а завжди перебувають на нижчому рівні, і чисте раціональне знання, вільне від чуттєвого сприйняття, а відтак точне. Цю різницю він поширює також і на євгеніку. Суто емпіричне мистецтво селекції не може бути точним, тобто воно не може тримати расу ідеально чистою. Це пояснює падіння первісного міста, яке було настільки добрим, тобто настільки схожим на свою «форму» чи «ідею», що «місто, побудоване таким чином, важко похитнути. Але і воно зазнає руйнування», і далі Платон розвиває свою теорію селекції та викладає історію Числа і Падіння людини.

Усі рослини і тварини, каже він, слід розводити відповідно певних періодів часу, якщо ми хочемо уникнути неродючості і виродження. Певні знання цих періодів, пов'язані з тривалістю життя роду, будуть у розпорядженні правителів ідеального міста, які стануть застосовувати їх для селекції раси панів. Втім, таке знання не буде раціональним, а лише емпіричним; воно буде «розрахунками, яким допомагають відчуття» (пор. з наступною цитатою). Та, як ми щойно бачили, сприйняття і досвід не можуть бути точними і достовірними, оскільки їхніми об'єктами є не чисті «форми» чи «ідеї», а світ плинних речей. А що вихователі не володіють іншим кращим знанням, то порода не може бути чистою, а відтак неминуче виродиться. Ось як Платон пояснює цю обставину: «Щодо твого роду (тобто роду людей, на противагу до тварин), то хоч і мудрі ті, кого ви виховали як керівників держави, але і вони анітрохи більше за інших людей будуть спроможні визначити шляхом обчислення, що грунтується на відчутті, найкращу пору для плодоносіння і, навпаки, час неплідності». А за браком раціонального методу39 «цього їм не збагнути, і вони стануть народжувати дітей у недозволений час». Далі Платон досить таємниче натякає, що ось тепер є спосіб уникнути цього завдяки відкриттю чисто раціональної математичної науки, яка володіє «Платоновим числом» (число, що визначає Справжній час для людського роду),— ключем до опанування законом вищої євгеніки. Та оскільки вихователі давнини не знали Піфагорового містицизму чисел, а отже, і цього ключа до високого знання виховання, то й ідеальній природній державі не пощастило уникнути занепаду. Привідкривши секрет свого таємничого числа, Платон провадить: «Це... число має вирішальне значення для кращої чи гіршої якості народжень. Коли це буде невдогад нашим охоронцям і вони невчасно40 зведуть наречених з нареченими, то не народяться діти з гарними природними здібностями і зі щасливою долею. Навіть найкращі з них... не будуть гідними наступниками своїх батьків, а лиш тільки посядуть вони місця охоронців, то одразу почнуть зневажати нас» — тобто у питаннях мусичного та гімнастичного виховання, як особливо наголошує Платон, у нагляді за селекцією. «І з їхнього середовища вийдуть правителі не надто здібні боронити і випробовувати Гесіодові покоління — адже і в вас вони ті ж, тобто золоте, срібне, бронзове і залізне. Коли залізо домішається до срібла, а мідь до золота, виникнуть невідповідності та недоладні відхилення, а це, хоч би де воно відбулось, одразу породжує ворожість і чвари. Треба визнати, що, хоч би де виник розбрат, він завжди такої природи».

Така Платонова версія Числа і Падіння людини. Це — основа історицистської соціології, зокрема його фундаментального закону соціальних революцій, який було розглянуто в попередньому розділі41. Расове виродження пояснює виникнення розбрату всередині правлячого класу, а отже, і джерело всього історичного розвитку. Внутрішнє роз'єднання людської природи, розкол душі, веде до розколу панівного класу. А згідно з Гераклітом, війна, класова війна — це батько і рушій усіх змін та історії людства, і є нічим іншим, як історією розпаду суспільства. Ми бачимо, що Платонів ідеалістичний історицизм, зрештою, базується не на спіритуалістичній, а на біологічній основі; він грунтується на своєрідній метабіології42 людського роду. Платон був не тільки натуралістом, що запропонував біологічну теорію держави, він також першим висунув біологічну та расову теорію соціальної динаміки, політичної історії. «Платонове число,— каже Дж. Адам43,— є таким чином оправою, в яку встановлено Платонову «Філософію історії».

Гадаю, що під кінець цього короткого огляду Платонової дескриптивної соціології слід зробити певні висновки.

Платонові вдалося побудувати на диво правдиву, хоча, звісно, дещо ідеалізовану, реконструкцію раннього грецького племінного та колективістського суспільства подібного до того, що збереглося в Спарті. Аналіз сил, зокрема економічних сил, які загрожують стабільності такого суспільства, дозволив йому зробити опис як загальної політики, так і соціальних інститутів, необхідних для її консервації. Крім того, він наводить логічну реконструкцію економічного та історичного розвитку грецьких міст-держав.

Ці здобутки принижуються його ненавистю до суспільства, в якому він жив, а також його романтичним захопленням стародавньою племінною формою суспільного життя. Саме таке ставлення привело його до сформулювання неспроможного закону історичного розвитку, тобто закону загальної деградації чи занепаду. Це ж ставлення є причиною появи ірраціональних, фантастичних та романтичних елементів у його, з усіх поглядів, блискучому аналізі. З іншого боку, якраз Платонова особиста зацікавленість та небезсторонність загострили його спостережливість і уможливили таке досягнення, Платон вивів свою теорію з фантастичної філософської доктрини, що змінюваний видимий світ — це лише деградуюча копія незмінного і невидимого світу. Але це дотепна спроба поєднати історицистський песимізм з онтологічним оптимізмом призводить, після детальної розробки, до певних труднощів. Ці труднощі змусили Платона сприйняти біологічний натуралізм, який вів (разом із «психологізмом»44, тобто теорією залежності суспільства від «людської природи» його членів) до містицизму і забобонів і досяг апогею в псевдораціональній математичній теорії селекції. Вони навіть поставили під загрозу вражаючу цілісність його теоретичної споруди.

IX

Озираючись на цю споруду, ми можемо коротко проаналізувати проект, за яким її побудовано45. Цей проект, розроблений видатним будівничим, свідчить про фундаментальний метафізичний дуалізм Платонової думки. У сфері логіки цей дуалізм виявляє себе як протистояння одного до багатьох. У галузі епістемології це — протистояння між