Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Осінь патріарха 📚 - Українською

Читати книгу - "Осінь патріарха"

221
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Осінь патріарха" автора Габріель Гарсія Маркес. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 72
Перейти на сторінку:
гніву, як запевняли політичні вигнанці: “я хотів, щоб наших військових навчили бути порядними людьми, то вони справді вивчилися - почали ходити в черевиках, підтиратися папером та користуватися презервативами, тільки й усього! зате мене грінго надоумили організувати паралельні служби, щоб розпалити суперництво між офіцерами, придумали для мене управління національної безпеки, генеральне бюро розслідувань, державний департамент охорони громадського порядку і ще стільки різних штук, що я й сам ніяк не запам’ятаю, як вони називаються!” - то все були ідентичні органи, які він тільки видавав за різні, щоб спокійніше жити серед вирування пристрастей, вселяючи офіцерам кожної з цих служб певність, що всі інші стежать за ними; він постачав казарми порохом, до якого був намішаний прибережний пісок; сьогодні говорив одне, а завтра - інше, заплутував усіх так, що ніхто не знав до пуття його справжніх намірів; та все ж вони повставали, і він вривався до казарм з піною на губах, репетуючи: “геть, боягузи, тут командую я!” - і офіцери, які щойно влаштовували стрільби по його портретах, заклякали на місці, розгублені; “негайно роззброїти!” - кричав він, і стільки владного гніву було в його голосі, що вони самі складали зброю; “геть уніформу! це одяг для справжніх мужчин!” - і вони скидали мундири; коли збунтувалася казарма Святого Ієроніма, він зайшов туди сам, без охорони, через головні ворота, ледве тягнучи свої величезні хворі старечі ноги, пройшов між двома шеренгами заколотників, які виструнчилися, віддаючи честь своєму головнокомандуючому, увійшов беззбройний до штабу, де засідало командування повсталих, і, не тямлячи себе з люті, владно гаркнув: “ану - всі пиками на підлогу, виродки!” - і дев’ятнадцять штабних офіцерів полягали ницьма на підлогу; їх возили селищами побережжя, змушуючи їсти землю, щоб усі бачили, чого варт військовий без форми: “сучі діти!” - в гаморі збудженої казарми йому чулися власні рішучі накази: розстріляти в спину всіх призвідців бунту, а їхні трупи повісити за ноги просто неба, виставити напоказ, - хай усі дивляться, що буде з тим, хто посміє плюнути в бога, - “бандюги!”; та все ж колотнеча на цьому не припинялася, криваві чистки допомагали не надовго, і досить було найменшої його необачності, щоб знову опинитися в щупальцях цієї потвори, яку він, здавалось, вивів до ноги, - і яка знову й знову плодилася під дахом його влади, в захистку вимушених привілеїв, з тих окрушин прав та довір’я, що ними він хоч-не-хоч мусив наділяти найвідважніших офіцерів, адже не міг утриматися без них, - хоч і з ними теж важко було утриматися, він був приречений все життя дихати повітрям, від якого задихався, - “де ж у дідька справедливість?!” - і хіба ж можна було стерпіти “ці вічні напади наївності в мого вірного друга Родріго де Агіляра, який зайшов до мого кабінету, ну, просто вмираючи од цікавості, так йому кортіло взнати, що сталося з тими двома тисячами дітей, що про них увесь світ каже, нібито ми втопили їх у морі”, - і він, не змигнувши оком, відказав: “не вірте підлій брехні зрадників, друже, діти ростуть собі з ласки божої, я чую щоночі, як вони співають десь там”, - і, описавши рукою широке коло, вказав на якусь невизначену точку всесвіту; він збив з пантелику самого посла Еванса, відповівши йому незворушно: “я не розумію, про яких дітей ви мене питаєте, якщо делегат вашої ж таки країни на засіданні Ліги Націй заявив публічно, що всі діти живі й здорові і ходять до школи? от напасть!” - але навіть він був безсилий запобігти лихові, коли його розбудили серед ночі й доповіли: “мій генерале, збунтувалися два найбільших гарнізони, а також Графська казарма - за два квартали від президентського палацу! очолює заворушення генерал Бонівенто Барбоса, в нього півтори тисячі до зубів озброєних солдат; зброю їм постачали контрабандою консули, що підтримують опозицію; тут нічого пальця смоктати, мій генерале! тепер ми вже точно полетимо під три чорти!..” Раніше цей вибух вулкана розбудив би в ньому жадобу ризику, а нині він краще, ніж будь-хто, знав тягар своїх літ: у ньому вже ледве стачало сили волі, щоб зносити внутрішні руйнування свого організму; зимовими вечорами він не міг заснути, не втихомиривши пестощами й колисанками - “спи, моє дитя!” - ниючого болю грижі; в нього аж серце заходилося, коли він вичавлював із себе по краплині свою душу, наче крізь якийсь фільтр, геть позабиваний пліснявою за стільки самотніх годин, які він просиджував щоночі на стільчаку; його давно вже зраджувала пам’ять, і він не знав точно, хто що робить і хто чим дише, - такий був його талан у цій жалюгідній оселі, яку він залюбки поміняв би на іншу, якнайдалі звідси, в першому-ліпшому індіанському селищі, де б він міг спокійно доживати свого віку, де ніхто б і не здогадувався, що це він був незмінним президентом вітчизни протягом стількох нескінченно довгих років, що й сам загубив їм лік; а проте генерал Родріго де Агіляр, коли прийшов до нього як посередник, щоб знайти якийсь прийнятний компроміс із заколотниками, побачив перед собою не того недоумкуватого діда, який спав на аудієнціях, а готового до бою бізона, - його колишнього, і він відрізав, не замислюючись; “я не піду зі свого посту, про це не може бути й мови!” - хоч мова йшла не про те, йти чи не йти: “всі проти нас, мій генерале, навіть церква!” - “ні, церква з тим, у кого влада!” - заперечив він; “генерали з верховного командування засідають уже дві доби, але так і не дійшли згоди!” - “дурниці, - сказав він, - ти сам побачиш, що вони вирішать, як тільки дізнаються, хто їм більше заплатить!” - “вожаки цивільної опозиції врешті-решт скинули маску й підбурюють людей, вже не криючись, просто на вулицях!” - “ага, тим краще, повісьте їх по одному на кожен ліхтар Військової площі, щоб усі знали, хто тут господар!” - “але це неможливо, мій генерале, з ними народ!” - “брехня, - відказав він, - народ зі мною, і мене звідси хіба що мертвого винесуть, ясно?!” - і він грюкнув кулаком по столу, як робив це завжди, приймаючи остаточне рішення, і пішов собі спати, а коли прокинувся вранці, - час уже було доїти корів, - то побачив, що конференц-зал став схожий на якийсь смітник: виявляється, повстанці з Графської казарми закидали палац камінням і вогняними кулями, всі вікна в східній галереї були побиті, перелякана челядь усю ніч гасила вогонь: “ми цілісіньку ніч не спали, мій генерале, бігали то туди, то сюди з ковдрами та водою, бо вогонь займався скрізь, де й подумати не можна!” - але він не дуже дослухався: “я ж вам казав - не зважайте!” - бурчав, ледве тягнучи свої здоровенні ноги мерця засипаними попелом коридорами, ступаючи по обгорілому лахміттю килимів та гобеленів, - “вони сказали, що це ще не все, - повідомили його, - вогняні кулі, мовляв, - це тільки попередження, а далі буде справжній обстріл, мій
1 ... 28 29 30 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Осінь патріарха», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Осінь патріарха"