Читати книгу - "Смак свіжої малини"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Не страшно. Ви здобудете його в нашій фірмі.
— Якщо так, то диктуйте адресу.
Я записала назву фірми: «S amp;MG». Зараз помордуюся над резюме, але спершу домучу кефір.
22.06. Я саме повернулася зі співбесіди. Цілих дві години! Я виснажена, а самооцінка вміщається під нігтиком мізинця. Та почну спочатку. Я прикінчила кефір, потім другий і півпляшки мінералки. Взяла холодний душ, застелила ліжко й поскладала речі. Десь близько четвертої сіла за резюме. Саме набивала дату народження, коли задзвонив телефон.
— Малинко? — Це бабуся. Що могло трапитися?
— Привіт, бабусю. Що трапилось?
— Швидко включи телевізор… — «Добре, що тут немає мами, зараз ми почули б: Треба казати „ввімкни, а не включи“».
— Який канал? Ну, вже. Наразі крутять реклами. Бабусю, що відбувається?
— Сама побачиш. Боже, яка ганьба, — прошепотіла бабуся й поклала слухавку.
Я в напрузі сиділа напроти телевізора. Зрештою реклами закінчилися. Ведуча «У ході розмови» оголосила наступного гостя: «Вітаймо Гелену. Гелена, незважаючи на вишукану зовнішність, не була щасливою з чоловіками». Загриміли оплески. І на сцену вийшла моя мама.
Гелена, нещаслива в коханні
Того, що я згодом побачила, либонь, не забуду до кінця своїх днів. Моя мама, наквацяна по кінчики вух, з гідністю опустилася в крісло.
— Гелено, розкажи нам, ким був твій чоловік.
— Будівельним техніком, а поза тим свинею, шахраєм і неробою, — вивалила одним духом моя мама. Серед публіки почулися смішки, мама залишилася незворушною, зате я відчула, як у мене палають щоки.
— Чому свинею?
— Ви маєте рацію. Свиня — це заслабке визначення. Свиня не є двоєженцем, не покидає малолітніх дітей, не зникає серед білого дня.
— А твій чоловік, Гелено, зникав, — радше відповіла, ніж запитала ведуча.
— Дослівно і в переносному значенні. Перший раз майже двадцять років тому, акурат перед першим причастям Малинки.
Боже, навіщо вона вимовляє моє ім'я? Тепер усі про це дізнаються. Від жаху я аж сховалася під ковдру.
— Малинки, твоєї доньки? — тягнула ведуча.
— Так, вона зараз закінчує управління. Здібна, але не має щастя в коханні. Саме розійшлася з нареченим. — Я почувалася так, ніби хтось наставив на мене величезний рефлектор. Як тепер жити? Робити покупки? Ходити до перукаря? Я сховала обличчя в долонях, але одразу розчепірила пальці, як Губка. Треба бути мужньою. Додивлюся до кінця.
— А коли він зник востаннє?
— Два тижні тому. Коли одержав листа з Німеччини. Прочитав його і зблід. А назавтра зник.
— Ти здогадалася, де він?
— Не тільки здогадалася, але й знаю, — повідомила мама ведучій. — Він у Німеччині, у своєї другої дружини, якщо це означення доречне. Бо ж зі мною він не розлучився.
— То він одружився, хоч і мав дружину в Польщі, — інтелігентно підсумувала ведуча. А внизу екрана з'явився напис: «Гелена, її чоловік одружився вдруге».
— Так, — підтвердила моя мама.
— Як це можливо?
— Друга дружина ні про що не знала. Едек виробив у Німеччині нові документи. Заявив, що загубив паспорт, і подав нові дані. Інше прізвище, ім'я, вигадав адресу. Ну і дату народження вписав іншу, омолодив себе на шість років.
— Він урізав собі шість років? — упевнилася ведуча.
— Так, тільки день і місяць залишив ті ж самі. 30 січня. Водолій. Ніколи не варто довіряти Водоліям.
— Гелено, коли ти довідалася, що Едек має дружину?
— Два тижні тому. З листа.
— Лист був німецькою? — «Що це за питання?»
— Так, але моя мати трохи знає німецьку. Вона навчилася під час війни.
— Ти втаємничила її в усю цю справу? — «Її і п'ять мільйонів інших людей!»
— Я могла піти з тим листом до перекладача, але не хотіла виносити сміття з хати. — «Якщо не хотіла, то що ти там робиш? Можу я дізнатися?!»
— Але, — озвалася ведуча, — ти змінила рішення, і твою історію почуло п'ять мільйонів телеглядачів. Чому?
— Що чому? — не зрозуміла мама. — Чому ви маєте такий рейтинг?
— Ні. Чому ти змінила рішення, Гелено?
— Бо я хочу застерегти всіх жінок, аби вони уважали. Не тільки на нього, але…
— …на всіх шахраїв, — закінчила за неї ведуча, — шахраїв, які можуть прибрати вигляд сусіди, колеги по роботі, знайомого з крамниці. Тож уважаймо, може, він зараз усміхається саме до нас?
Оплески. Я вже збиралася вимкнути телевізор, певна, що це кінець, коли ведуча звернулася до когось із глядачів.
— Богусю, розкажи нам, чому жінки натрапляють на шахраїв? Вони такі наївні? — Вона підставила мікрофон якомусь змученому чолов'язі. Хвилинку, це ж, здається, Губка. Але я можу помилятися. Ні, таки Губка. Борідка, стомлені очі і дротяні окуляри, внизу екрана напис: «Богуслав Губка, психіатр». Губка гмикнув, потер чоло й почав:
— Після такої короткої розмови ми маємо тільки певний нарис. Я б сказав, ескіз. Щоб одержати повну картину, потрібні тривалі, багатогодинні розмови.
— То ти не можеш окреслити причини? — допитувалася ведуча. — Не можеш сказати: причиною була наївність?
— У цьому випадку, безперечно, про наївність нема й мови, — Губка гмикнув, потім замовкнув, ніби над чимось замислився. — Так склалося, що я знаю пані Гелену з розповідей її доньки.
— Отже, Малина є вашою пацієнткою? — «Боже!» Я вхопилася за голову.
— Боже! — ойкнула мама і теж ухопилася за голову. — І це щось серйозне?
— Цього я, на жаль, не можу вам сказати. Це лікарська таємниця.
— Напевно, серйозне! — вжахнулася мама. — Якби це була дрібниця, вона звірилася б рідній матері. Що з нею, докторе?!
— Справді нічого, — намагався заспокоїти її Губка. — Цілковита дрібничка.
— Чому вона не прийшла з тим до мене? — Мама витягла велику хустку й витерла очі, розмащуючи туш, а внизу екрана з'явився напис: «Гелена, зраджена чоловіком-двоєженцем, щойно дізналася, що її донька Малина лікується в психіатра». Я не витримала й вимкнула телевізор. Треба щось ковтнути, щоб заспокоїтись. Де мій тіорідазин? Ні, я мушу додивитися той фарс до кінця. Я ввімкнула телевізор. Побачила лише титри, на їхньому тлі маму з розмащеною косметикою, а біля неї Губку.
Хвилин зо п'ять я сиділа нерухомо, як уражена громом. Сиділа б так, певно, і з годину, якби не телефон. Його дзеленькання повернуло мене на землю.
— Малинко? — Це бабуся. — Чому ти не сказала, що ходиш до психіатра?
— А ти кажеш мені, що ходиш до кардіолога?
— Я не ходжу, але таки виберуся. Після цього, що я сьогодні побачила, я постаріла на двісті років.
— Я теж, — зізналась я. — І мушу пошукати інше житло. Десь за містом.
— А що робити мені?
— Таж вона не назвала твого імені. Інша річ я. Вона навіть згадала мій факультет.
— Бідолашна дитино, — зворушливо мовила бабуся. — І ще той психіатр, такий сором. Не ліпше було прийти до бабусі?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смак свіжої малини», після закриття браузера.