Читати книгу - "Лікарня на відлюдді"

Із коридору зазирнула травматологічна чергова:

-Смачного! Доктори, тут травма. Хворий із вісімнадцятої— той, кому позавчора витяжку зняли. Каже, що впав на милицях.

— На тобі! — вигукнув Медвідь. — Я ж казав! А ти не вірив.

-Це, здається, з тих хлопців, що літачки пускали, — зауважив Олег.

Слідом з'явилася чергова із хірургії.

— Смачного! Доктори, у нас дві травми.

— Які ще травми?!

— Один ваш, після апендициту, — вона кивнула Олегові, — здоровезна рана на голові. Каже, що впав із ліжка. А другий — завідуючого. Каже...

— Та ви що, з глузду посходили? — заволав Ілля. — Куди ви Дивитеся? Це що — розбірки «хірургія на травматологію»?

Кинувши недопиту каву, обоє хірургів побігли у відділення.

За вікном стояла справжня ніч. На столі поруч із КРУком парувала чашка кави. Зіна вийшла з підсобки з якоюсь коробочкою.

— Те-екс... — промимрив невтомний інспектор.— Значить, напальники... А що ж це таке?

— Ось вони, — Зіна поставила перед «щуром» коробку.

Він витяг кілька штук і здивовано присвиснув:

— Я й не знав, що такі є. Так це що, на палець вдягається?

— А на що ж?

— От ви не схотіли серед ночі протизаплідні засоби розбирати, а ці... напальники... якраз схожі... гм-м-м...

Зіна почервоніла.

— Рахувати чи ні?

— Ну, звісно. По паперах шістдесят чотири.

Червоніючи чим далі, тим більше, Зіни висипала з коробки напальники, котрі дійсно були неабияк схожі на найпопуляр— ніші протизаплідні засоби (які відтепер у Тачанівській райлі— карні застосовувалися і для зупинки кровотеч), і заходилася рахувати.

— А я піду ще кави наллю, з вашого дозволу... Господи, яка духота у вас тут... — і розсупонивши ще більше вузол краватки, КРУк зник у підсобці.

***

Двоповерховий будиночок на кілька квартир давно спав. Світилося лише одне віконце. Мотор важкої машини чувся ще здаля. КамАЗ із причепом підліз до будинку вузькою вуличкою і став упритул до паркану. Відчинилися шоферські дверцята, й на асфальт важко скочив чолов'яга у сорочці, розстібнутій до грудей, та м'яких домашніх тапочках. Провівши важко рукою по неголених щоках, він зачинив машину і зник у під'їзді.

Він увійшов до темного коридору квартири на другому поверсі і клацнув вимикачем. Потім пройшовся по обох кімнатах. В одній із них двоспальне ліжко було застеленим. Нікого. Впавши у крісло, водій КамАЗу вирячився на вимкнутий телевізор так, ніби по ньому щось показували. Дихання його помітно почастішало, пальці кілька разів стиснули підлокіття. Потім несподівано скочив і майже вибіг із квартири. Голосно хряпнули двері під'їзду, збудивши тих, хто щойно засинав. Заревів мотор і КамАЗ понісся нічним Тачановим.

У перев'язочній ставало чимдалі тісніше. Один хлопець сидів на стільчику — мав забинтовану голову, інший стогнав, лежачи на столі. Його саме обдивлялися обоє лікарів. Медсестра готувала на столику інструменти.

— От, бандити, — не міг заспокоїтися Ілля. — Розбірки влаштувати... Знаєш, що шеф завтра казатиме? А головний що скаже?

— Ну, головного посвящати не обов'язково, — припустив Олег.

— Та як же не посвящати, якщо у міліцію повідомити належить! Бійка, як-не-як. А завтра їхні мами позбігаються і почнуть розбиратися, хто винен. Ми з тобою виявимося крайніми.

— Дядьку, не треба міліцію... — промимрив хлопець, який сидів. Інший тільки стогнав.

— Треба, дорогенький, — їдко посміхнувся Ілля. — Я це тобі запам'ятаю. Постараюся, щоб тебе одразу на облік поставили. Мені давно вже спати належить, а я тут із вами, бовдурами, цяцькаюся!

— Ну, не треба, дядьку, — канючили вже обоє.

— Я пішов дзвонити, а ти ший свого, — звернувся Ілля до Олега. — А я потім шефового зашию.

Вийшовши з перев'язочної, Ілля сів до телефону і набрав коротке нуль-два.

— Черговий міліції капітан Панчишин, — відповіли з трубки.

— Вас турбує райлікарня, черговий хірург, — карбував стандартну фразу Медвідь, — повідомлення запишіть.

— Що там сталося?

— Двоє із розбитими головами, один із повторним зміщенням перелому — бійка була.

— Чекайте, що це за повторне зміщення?

— Ну, хворий у гіпсі, з переломом ноги побився і настало таке ускладнення.

— Як — ваші хворі побилися? — здивувався черговий.

— Так, пацани по тринадцять років.

— Доктор, та дайте собі спокій, — обурився капітан. — Ми не приймаємо таких повідомлень. Пацани побилися — завтра помиряться, а нам тиждень відписуватися!

— Шановний пане Панчишин, — терпляче промовив Ілля, — у них травми, отримані у бійці. Ми зобов'язані поставити вас до відома. А ви робіть, що хочете. Завтра батьки з'являться і почнуть розбиратися. Ви ж потім нас крайніми і зробите.

— Та не зробимо...

— Записуйте!

— Та гаразд, пишу, — невдоволено пробурмотів Панчишин. — Ручку візьму...

Коли Медвідь повернувся, Олег уже накладав шви на голову одного із забіяк.

— Ну що, повідомив? До речі, слухай, а що то за вікно на першому поверсі світиться? Там начебто бухгалтерія. Що вони о такій годині роблять?

— Це кабінет головної сестри. Там зараз перевірка КРУ. По ночах сидить, риє. З'їдені мишами бинти перекидає, дивиться, чи ми не наживаємося на них.

— Завал... — тільки й спромігся вимовити Олег.

***

А КРУк тим часом поставив на стіл чашку і ще більше розтяг краватку на шиї.

— Ну, Зінаїдо Іванівно, будемо закінчувати на сьогодні. Вистачить. Духота така — наче до грози.

Чути було, як надворі загуркотів мотор і шкрябнули шини по асфальті. Потім без стуку до кабінету заскочив чолов'яга у засмальцьованих кімнатних тапочках та розхристаній сорочці — увесь збуджений, почав озиратися. Погляд його одразу ж прикипів до розсипаних по столі напальників. Очевидно, він також не знав призначення цього медичного «реманенту». Щелепа відпала, обличчя перекривилося, а вуха вловили звуки, які свідчили про те, що у підсобці хтось є.

— Хтось прийшов... — почувся звідти чоловічий голос.

А потім з'явився він — із якимись щурячими вусиками, вимученим обличчям та скуйовдженим волоссям. Краватка і комір сорочки були розсупонені. Лише тепер бідака-шофер побачив кинутий на стільчику піджак.

— Хто там іще? — долинув із тієї ж кімнати голос Зіни.

У непроханому гостеві, здавалося, від голосу головної сестри спрацював якийсь механізм. Заревівши і нахиливши низько голову, він, наче бугай, налетів на КРУка, що остовпів від цієї картини, і з розгону затопив йому кулаком у живіт. Того одразу зігнуло навпіл. І