Читати книгу - "Катар"

— А якщо це якась невідома сполука?

— Нам?

— Так. Вам. Хімії. Чи це неможливо?

Він примружився, блиснувши золотим ротом.

— Невідомих сполук більше, ніж зірок на небі. Але сполук, одночасно і стійких, і нестійких до тканинного метаболізму, не може бути. Кола є в кількості незліченній, але квадратові кола не існують.

— Не розумію.

— Це зовсім просто. Сполуки, що дають різку реакцію, творять в організмі стійкі зв’язки, наприклад, чадний газ чи ціаніди з гемоглобіном. Такі зв’язки завжди виявляються при аналізі, зокрема, із застосуванням мікроаналізу — наприклад, хроматографії. Її застосували, але нічого не знайшли! Якщо так, ця сполука легко розпадається. Отже, її потрібно давати часто малими дозами, або однією великою! Але якби її ввели відразу, симптоми виявилися б за кілька годин, а не днів. Розумієте?

— Так. Отже, на вашу думку, немає жодної альтернативи?

— Чому ж, є. Це може бути сполука, зовсім нешкідлива в ту хвилину, коли її приймають, така, що набуває психотропних властивостей лише при розкладі в крові чи тканинах. Наприклад, у печінці. Намагаючись видалити з організму нешкідливу речовину, печінка переробляла б її в отруту. Це була б цікава біохімічна пастка і водночас чиста вигадка, бо ж такого нема і, гадаю, не може бути.

— Чому ви так упевнені в цьому?

— Бо такої отрути, такого “троянського коня” фармакологія не знає в жодному вигляді, а коли щось ніколи не траплялося, малоймовірно, щоб воно могло статися.

— Отже?

— Не знаю.

— Це все, що ви хотіли мені сказати?

Ввічливою мою поведінку не назвеш, але цей Лапідус дратував мене. Зрештою, він не образився.

— Ні, є ще дещо. Такий ефект міг бути випадковим.

— Введення різних речовин? Отрут?

— Так.

— Але це вже безперечно вказувало б на умисні замахи?

Замість хіміка несподівано озвався Соссюр.

— Якась дівчина з Ломбардії служила в паризького лікаря, що жив на другому поверсі будинку сорок вісім на вулиці святого Петра. Сестра, поїхавши її провідати, забула назву вулиці і зробила зі святого Петра святого Михайла. Пішла на бульвар Сен Мішель, знайшла сорок восьмий будинок, піднялася на другий поверх, побачила табличку лікаря, подзвонила й запитала Марі Дюваль, свою сестру. Так склалося, що на іншій вулиці, у зовсім іншого лікаря, служила дівчина, яка теж мала прізвище Дюваль і навіть таке саме ім’я — Марі, як і сестра приїжджої, але була зовсім іншою особою. От і питання, яка була апріорі[18] ймовірність такої події, лишається взагалі без вірогідної, тобто математично достовірної відповіді. Справа, здавалось би, дріб’язкова, та запевняю вас — це безодня! Єдиною ділянкою, де можна моделювати теорію ймовірності, є світ за Гіббсом, світ повторюваних явищ. Явища виняткові, тобто непідвладні статистиці, бо одноразові, трапляються, але ми не можемо говорити про їхню ймовірність.

— Явищ виняткових немає, - втрутився Майєр, який досі робив гримаси, випихаючи щоку язиком.

- Є, - заперечив Соссюр.

— Але не як серія.

— Ви є унікальною серією явищ. Як і кожен інший.

— Дистрибутивно чи колективно?

Починалася абстрактна дискусія, але Лапідус, поклавши руки їм обом на коліна, промовив:

— Панове!

Обидва усміхнулися. Майєр став і далі робити свої мімічні вправи, а Соссюр сказав:

— Можна, звичайно, скласти частотний графік прізвища Дюваль, квартир паризьких лікарів, але як зіставити зміну назв паризьких вулиць — святого Петра на Святого Михайла? І якого числового значення надати випадку, коли б та дівчина потрапила в будинок, де живе якась Дюваль, але на третьому, а не на другому поверсі? Одне слово, де кінчається множина співвідношень?

— Очевидно, не в безконечності, - докинув Майєр.

— Можу довести, що вона не лише класично нескінченна, а й трансфінальна.

— Вибачте, — втрутився я, маючи на думці своє, - докторе Соссюр, ви, очевидно, говорили до речі, але про що?

Майєр співчутливо глянув на мене і вийшов на терасу. Соссюр, здавалося, був здивований моєю нездогадливістю.

— Ви були тут у саду за альтанкою, де ростуть суниці?

— Був.

— Там стоїть круглий дерев’яний стіл, оббитий по краю мідними цвяхами. Звернули увагу?

— Так.

— Як ви гадаєте, чи можна з піднятої піпетки випустити стільки краплин, скільки є цвяхів, щоб кожна крапля втрапила в головку цвяха?

— Ну… якщо добре поціляти, то чому ж…

— А коли крапати наосліп, то вже ні?

— Звичайно, що ні.

— Але ж, шановний, досить п’яти хвилин дощу, і кожен цвях неодмінно дістане свою краплю…

— Як це… — аж тепер починав я розуміти, до чого він хилить.

— Так, так, так! Мої погляди радикальні. Загадки взагалі не існує. Можливість залежить від потужності множини явищ. Чим більша множина, тим не ймовірніш і явища можуть у ній виникати!

— То серії жертв немає?

— Жертви є. Їх викликав механізм лотереї. З безодні безмежності, про яку я згадував, розповідаючи анекдот, ви висмикнули певну невеличку фракцію, що вирізнилася багаточинниковою схожістю. Ви вважаєте її серією, звідси і вся загадковість.

— Ви, як і Лапідус, вважаєте, що треба шукати незавершених випадків?

— Ні. Не вважаю, бо ви їх не знайдете. Множина фронтовиків включає підмножину вбитих і поранених, але вам не вдасться виділити підмножини солдатів, яких куля оминула за волосинку, бо вони нічим не відрізняються від тих, яких кулі минали за кілометр. Тому в цій вашій справі ви дізнаєтесь про щось не інакше, як випадково. Супротивника, який використовує стратегію випадковості, можна перемогти лише такою ж стратегією.

— Що ви тут знову оповідаєте, докторе Соссюр! — пролунало за нами. Це був Барт із сивуватим худим чоловіком. Він познайомив нас, але прізвища я недочув. Барт трактував Соссюра не як члена своєї групи, а як тип. Я дізнався, що математик рік тому працював у “Футюрібль”, звідки перейшов до французької філії СЕТІ, що займається космічними цивілізаціями, але ніде не загрів собі місця. Я запитав, що він думає про ті цивілізації. Чи теж вважає, що їх нема?

— Це вже не так просто, — відповів він, встаючи. — Інші цивілізації існують, хоча й не існують.

— Як це зрозуміти?

— Не існують як відповідник наших про них уявлень, оскільки того, що становить їхню цивілізацію, людина не може визначити як цивілізацію.

— Можливо, — погодився я, — але в їхній множині повинно якось окреслюватися й наше місце, правда? Ми або сіра пересічність космосу, або ж відхилення, можливо, навіть крайнє.

Слухачі нашої розмови зареготали. Я з подивом почув, що саме така аргументація змусила Соссюра залишити СЕТІ. Сам він навіть не всміхнувся, мовчки граючись своїм калькулятором-брелоком. Вийшовши з кола, що