Читати книгу - "Сарабанда банди Сари"

Пудинг». «Ой», - зойкнув малий. «Яке ж воно шикарнюче!!!» I доволi неввiчливо вихопив з рук потенцiйної Богинi потенцiйних полюцiй Шикарного Янгола. «Це - твоє?» Террi фактично затяг весь запах малечi собi до носа. Але не гавкав i не ображав його. Фух. Я трохи цього боявся, хоча всi цi самовпевненi собачi швачки, собачi лiкарi та заводчики чемпiонiв переконували, що знайомство вiдбудеться без проблем. А раптом нас зустрiв би Батерфляй, перейнятий мисливськими iнстинктами? «Нi, це - Павлове», - посмiхнулася Єва. «Клас!» Малий сяяв.

Тим часом до кухнi завiтав Геннадiй Станiславович власною поважною персоною. Чи вiн був так одягнутий увесь день, чи почув жiночий голос та перевдягнувся, але вигляд вiн мав майже такий шикарний, як у Янгола. Бiлий светр, м'якi штани, засмаглий брюнет, забране хвилясте волосся. Елегантний мачо. Я вiдчув, що Єва ним зацiкавилася. Взагалi я вперше подивився на Гестапо не як на нахабного нальотника, дивакуватого професора та батька виплодка пекла (читай - Мiлiка), а просто як на чоловiка. Очима сторонньої людини. Краще частiше дивитися на нього очима сторонньої людини, бо ставлення змiнюється кардинально.

«Доброго вечора», - приязно пророкотав вiн. «Геннадiй, батько Емiля, дядько Сари. Бачте, змушенi були просити тимчасового притулку у чоловiка моєї племiнницi». «Єва». «О», - вимовив Гестапо. То було не просте «о», то була висока шана Євчиному iменi. Вид - Гестапо, пiдвид - Гестапо Сексуальний. Цього менi ще бракувало, вони ж не збираються флiртувати, чи збираються?

«Батьку, дивися!» Мiлiк! Славiмо його! «Так, i що це в нас таке? Террi, не заважай, без ревнощiв, старий, без ревнощiв! Французьке бульдоженя». Навколо мене скупчилися люди, яким вгадати породу собаки - раз чхнути. Гестапо подивився на Єву. А от зараз на тебе чекає сюрприз! «Це мiй, Геннадiю Станiславовичу». «Е». Вичавив з себе Гестапо. Звiсно, я не сподiвався отримати таке саме «о», як Євине, але мiг би розщедритися на iнший звук нiж «е».

«Е… не знав, Павле, що ти маєш намiр завести собаку». «Якби знати, якби знати - не поїхали б в Карпати, - гигикнув я. - Це була моя пiдсвiдома мрiя, яка зимовим морем спала собi i спала, i от нарештi вийшла сьогоднi з берегiв, i бабац - маю Шикарного Янгола». «Я завжди говорила Павловi, що собака йому необхiдний», - зауважила Єва i почала озиратися навколо. Це був спецiальний погляд. Наприклад, я вiдразу збагнув, що вона шукає мiсцину, де б всiстися. Гестапо, також не бовдур в таких речах, зрозумiв це i пiдхопився, парубок моторний. «Нема нам чого стояти, думаю, можна вдатися до аперитиву за знайомство! Емiлю, влаштовуй собi годинну перерву i знайди щось до кави! Єво, якому напою надаєте перевагу?» Гестапо так всмiхнувся, що якби вiн так всмiхнувся менi, я б уже шукав, чим би менi захистити честь власної дупи. Єва йому також всмiхнулася, стриманiше, але…

Щоб до голови не лiзли усiлякi пiдозри, я полiз шукати напої. Яким же було моє здивування, коли я побачив на полицi три пляшки Барадеро Ан'єхо, Кьянтi, Мартiнi Екстра-Драй i кiлька пляшок бiлого французького сухого вина для формування ностальгiйного настрою. «Оце так!» Вигукнув я i схвально подивився на Гестапо. Втiм, вiн на мене не дивився. Вони з Євою сервiрували стiл. Малий, як то кажуть, шамрав по квартирi. Нарiзав яблука (яблука зеленi, що приємно, ще один бал Геннадiю Станiславовичу, старому ловеласу. Виявляється, всi цi легенди про неуважних професорiв-ментелеп - брехня); розрiзав навпiл кiвi, а в кожну половинку встромляв кавову ложечку, щоб зручно було виколупувати м'якуш. Лимон, банани (куди ж подiтися вiд бананово-лимонного Сiнгапуру в нашi часи?), горiшки, галети i…? Маленькi канапки з анчоусами, мигдалем та кропом. Хочу зауважити, що я так i не наважився їх скуштувати, тож i вам не раджу, хоча нiхто з тих, хто їв, не потруївся.

Коли ми всiлися i чарки було наповнено, я вирiшив прояснити статус Єви. Власне, Гестапо мiг надумати чого завгодно, вiн зумiє. «За знайомство!» Проголосив вiн. «Це, як я сказав, Єва, вона - дружина мого кращого друга Тимофiя! Можливо, Сара вам про нього розповiдала». «Шатен у дiвчачих светрах, який вiдповiдає на листи психiв i спiває, як Вертинський?» - вiдгукнувся Емiль. Єва зареготала, - Гестапо так не неї подивився, що, мабуть, уже знає, чи видаляли їй гланди.

Коли вона заспокоїлась (це сталося не дуже швидко: Шикарний Янгол, наприклад, за цей час встиг прокинутися та зробити калюжу), вона сказала: «Я - фактично померла дружина». «Це в якому сенсi?» - схаменувся Гестапо пiсля розгубленої мовчанки. «В сенсi мого чоловiка», - вiдповiла вона. Старому це сподобалося. Мiлiку теж. Вiн сказав, що це може бути дуже зручним. Єва повернула до нього свою голiвку, волосся ковзнуло по шиї i я знову здивувався, як воно не рiже їй шкiри. «Тобто?» Запитала вона.

«Взяти, наприклад, Жорiка. Павле, пам'ятаєш, я тобi розповiдав, як бачив, що вiн горить?» Я приречено хитнув головою. Почалося. «Так от, вiн постiйно зраджував Неонiлку, це його дружина», - пояснив вiн Євi. «Старенька Саранська її попереджала, коли Нiла виходила за нього замiж, що в нього мiж нiг не член, а шлагбаум: тiльки якась жiнка пiдходить - ласкаво просимо, хутко пiдiймається!» Бачити вираз Євиного обличчя було суцiльним задоволенням, хай усвiдомить, з ким менi доводиться по-християнськи дiлити помешкання. Гестапо розливав напої. «Жорiк всiм своїм лiвим бабам казав, що Неонiлка померла. Правда, вiн боявся, що вона дiйсно помре, коли вiн часто її ховатиме, тому називав її рiзними iменами. Галина, Катруся, Лора, Клеопатра. Й одного разу ускочив!

Вiн познайомився з однiєю панi, звалася вона Марго, вiн в неї закохався, а вона все йому не давала, бо була порядною дiвчиною». «Емiлю!» Застерiг Емiля батько. Перший раз чую, щоб старий хоча б якось вiдреагував на Емiльчинi побрехеньки.

«Та батьку, що я такого сказав? Це ж правда життя!» Заперечив малий та продовжив. «А Жорiк, щоб її звабити, почав скаржитися на те, яке важке життя у вдiвця, а вона почала плакати.

А вiн побачив, що дiвка вразлива, от-от все спрацює, i сам зарюмсав. Жорiк мiг заплакати за будь-яких умов. Так от, вiн плаче, примовляючи: «Бiдна моя Людмилка, як менi без тебе жити, скажи?!» I тут йому каже (не Людмилка, а Марго): «Як? Яка Людмила? Вашу ж дружину, Георгiю, звати Неонiла!» Жорiк почав брехати, вщент забрехався, сказав, що дiйсно, колись в нього була дружина Неонiла, а потiм - Людмила, а зараз вiн - птах вiльний, бо всi його