Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Святі і грішні 📚 - Українською

Читати книгу - "Святі і грішні"

306
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Святі і грішні" автора Нік Ремені. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 38
Перейти на сторінку:
ким не розмовляв, нікого не приймав.

Стара і мудра Марія Кузьмівна вирішила перевірити на Першому свої ліки. Підіслала друкарку Ліду. Та в модному костюмі з «мокрої» тканини заглянула ввечері до Клокова. Той зустрів її непривітно, навіть хотів виставити за двері. Але поступово «потеплішав». Попросив Ліду принести з машини пляшку вина, яку тут же розпили.

Потім Миколу Антоновича потягнуло на природу. Посадив Ліду поруч з собою, поїхали подалі від людських очей.

Так повернувся до життя. На наступний день відчув себе сильним, бадьорим і здоровим. Все тече, все змінюється. Нема поруч Ніни, але є багато інших молодих жінок.

«Чому так засмучувався через Ніну? На ній світ клином зійшовся?» — думав Перший. Тільки в райкомі тримав на прикметі трьох співробітниць. З Сонею розмови не вийшло. Більше того, вона почала поширювати про нього непристойні чутки. Довелося відправити чоловіка у віддалене господарство. Благо, можливість така була. Направили секретарем парткому. І Сонечка нікуди не поділася. Нехай там базікає, скільки влізе. Колгоспникам не до неї, до райкому далеко.

Півроку тому у нього зав'язалися інтимні стосунки з молоденькою дівчинкою Тонею, яка працювала в секторі обліку відразу після школи. Сором'язлива така, небагатослівна.

Знову ж таки, звела машина. Тоня їхала в село до батьків, «голосувала» на повороті. Як не підібрати свою людину. У той же день домовилися.

Наобіцяв, що зробить для неї що завгодно. Підпоїв шампанським. І вона віддалася йому.

Але зустрічався з нею досить рідко і обережно. Розумів. Тоня — ще дитина. Тут можна крупно погоріти. Як правило, домовлявся зустрітися на тому ж повороті. Стояла в очікуванні попутного транспорту. А тут підскакував він на УАЗику. Проводив з нею деякий час, підвозив до села і їхав.

Таке безхмарне, солодке життя не могло тривати нескінченно. Чим ширше коло любовних зв'язків, тим вразливіша репутація.

Боявся Ганни Іванівни. Така жінка з ревнощів на будь-що здатна. Майже щовечора дзвонила дружині Першого і говорила образливі вульгарні слова. Миколі Антоновичу довелося змінити номер домашнього телефону і тримати його в секреті.

Ганна Іванівна дзвонила жінкам, з якими він збирався їхати в колгосп. І теж говорила їм гидоти, обзивала.

Від невеселих думок, пов'язаних з розмовою з Ганною Іванівною, відволік дзвінок начальника міліції. Той повідомив: є цікава пояснювальна.

— Чекаю вас, — відповів Перший.

Він любив всякі нестандартні ситуації, компрометуючі дані на працівників будь-якого рангу. Найбільше подобалося спілкуватися з начальником міліції. І якби йому запропонували, яке місце вибереш: Першого або начальника міліції, погодився б на останнє.

Через кілька хвилин Соколов зайшов до кабінету секретаря, весь сяючий. Задоволений. Представив улюблену інформацію. Передав листочки паперу з протоколом і пояснювальну.

Сам витягнувся по стійці смирно.

— Сідай, Євгене Семеновичу!

Соколов сів, але не заспокоївся. Будь-якої хвилини готовий дати пояснення секретарю.

— Матеріали по Вітьку? — запитав Соколова, ледь ознайомившись з папером.

— Так точно!

Микола Антонович повертався вчора ввечері з колгоспу, побачив чоловіка Ліди — друкарки райкому. Її Вітьок — голова сільпо, не йде, а повзе. Кидає його з боку в бік.

Микола Антонович з Лідою підтримував тісні відносини. Поважав їй у всьому, що дозволяло значно підняти добробут сім'ї. А Вітьок, такий бридкий і нахабний, не розумів цього. Міг би на щось закрити очі. Але ж ні. Влаштовував удома скандали.

Ось і попався. Микола Антонович по рації зв'язався з міліцією. Не встиг доїхати до райкому, правоохоронці розшукали та забрали Вітька.

Міліція за порадою Першого з'їздила в сільпо. Там підібрала п'яного водія-кранівника. Він написав пояснювальну.

Як укладав панелі на гараж, як виписали йому значну суму грошей, якої вистачило і для сім'ї, і відзначити подію.

Водій погано знав людей. Тому вказував характерні особливості тих, хто зібрався в правлінні сільпо.

Микола Антонович читав папір і реготав. З забавного опису одразу впізнав завідувача відділом райкому і заступника голови райради. Покидьки! Знайшли з ким випивати в такий час.

— Отримають на всю котушку, — звернувся до начальника міліції, закінчивши читати пояснювальну. — Завтра питання по боротьбі з пияцтвом на бюро розглядаємо. Нам потрібні подібні матеріали.

Доручив Соколову взяти пояснювальну у Вітька, подзвонив голові райпо, щоб той готував документи на звільнення підлеглого. Викликав завідувача відділом райкому і заступника голови райвиконкому.

Коротка розмова з ними закінчився тим, що зав тут же приніс заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням. Зам вирішив подумати. Користувався довірою Миколи Другого і Перший не був для нього до певного часу останньою інстанцією.

Микола Антонович віддав розпорядження, щоб питання про пияцтво в сільпо готували на бюро.

Незабаром прибіг Соколов. Куди подівся веселий настрій. Виглядав схвильованим і навіть переляканим.

Цю зміну відразу вловив Микола Антонович.

– Євгене Семеновичу, що трапилося?

Соколов розвів руками. Злякано простягнув папірець.

Клоков вчитувався в рядки і ніяк не міг їх усвідомити. «Моя тяга до спиртного викликана тим, що перший секретар райкому партії майже відкрито живе разом з моєю дружиною, а мене всіляко намагається задобрити або залякати. І я цього так не залишу. Так, вчора випив після роботи, але не був настільки п'яний, щоб помітити, що в кутузку мене засадив перший секретар».

— Негідник! Знайшов час для з'ясування стосунків. Я винен у тому, що він п'є, — тільки і зміг промовити Перший.

Моментально переорієнтувався. Дав вказівку начальнику міліції оформити всі документи на перебування Вітька в медвитверезнику. Про останню пояснювальну не розповсюджуватися.

Викликав завідувача відділом, віддав заяву:

— Не кидайся заявами. Йди працюй.

— Пробачте, — сказав той, поблискуючи скельцями великих сірих окулярів.

Одночасно відклав винесення на бюро питання про випивку в сільпо.

Так в дрібному розгляді і в таких же дрібних пристрастях відлетіло півдня.

Не кращою виявилася друга половина. Відразу ж після

1 ... 28 29 30 ... 38
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Святі і грішні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Святі і грішні"