Читати книгу - "13 звичок, яких позбулися сильні духом люди"

Якщо ви звикли автоматично погоджуватися, навчіться добре обмірковувати рішення перед тим, як відповідати.

На чиєсь прохання зробити ласку запитайте в себе, перед тим як відповідати:

• Чи бажаю я це робити? Чимало серед схильних догоджати людям навіть не знають, чого хочуть, бо надто звикли діяти мимоволі. Скористайтеся моментом, щоб обдумати своє ставлення.

• Від чого доведеться відмовитися, щоб зробити це? Якщо ви погоджуєтесь робити певну справу на прохання людей, щось інше має бути відкладене на потім. Можливо, це час із родиною, або ця справа вимагатиме залучення ваших грошей. Перед вибором збагніть, чого коштуватиме ваше «так».

• Що я можу отримати від цього? Імовірно, ця справа покращить стосунки чи вам просто сподобається сам процес. Поміркуйте, чим вигідне таке пого­дження.

• Як я буду почуватися від такого заняття? Чи ймовірні злість та обурення? Чи ви будете задоволені та пишатиметеся? Уявіть свої можливі емоції, доки зважуєте усі за та проти.

Як стало відомо Меґан, не завжди потрібне виправдання, чому ви не можете чогось зробити. Коли хочете відмовити, можна говорити щось на кшталт: «Я би з радістю, але не зможу цього зробити» або «Вибачте, але в мене не вийде». Якщо вам незвично відмовляти, це потребуватиме практики, однак з часом стане легше.

ВЧІТЬСЯ ПОВОДИТИСЯ ВПЕВНЕНО

Протистояння не має бути зареклим або лякати. Насправді завзяті обговорення можуть бути доволі корисними: обмінюючись занепокоєнням, можна поліпшити стосунки. Якось Меґан сперечалася з кузиною та розповіла про підозру, що в минулому та її використовувала. Двоюрідна сестра вибачилася і повідомила, що й гадки не мала про те, що Меґан так думає. Жінка захотіла переконатися, що так ніколи не буде знов. Вона визнала за собою відповідальність за емоції та поведінку, оскільки не наважилася сказати «ні» на прохання робити те, що їй не до вподоби. Сестрам вдалося налагодити стосунки, не дозволивши їм припинитися.

Не соромтеся висловлюватися, коли хтось користується вашою доброзичливістю та просіть про необхідне. Не варто говорити у вимогливому або грубому тоні, тримайтесь ввічливо та шанобливо. Висловіть свої думки, спираючись на факти. Використовуйте речення із займенниками «я» або «мені», такі як: «Мене розчаровує, що ти завжди спізнюєшся на тридцять хвилин» замість «Ти ніколи не приходиш вчасно».

Я працюю з багатьма батьками, які не витримують, коли їхні діти незадоволені. Вони не здатні заборонити дітям щось робити, бо ті литимуть сльози та звинувачуватимуть старших у тому, що вони погані. Неважливо, чи це ваша дитина, друг, колега або незнайомець — іноді незручно почуваєтеся, що на вас хтось сердиться, якщо не маєте звички висловлювати власні думки. Але з навичкою цей дискомфорт долати легше, як і поводитися впевнено.

Моз Джинджеріч ламав голову над вибором, який більшості з нас важко уявити. Його виховали у спільноті амішів у штаті Вісконсин, де дні минали за польовими роботами та доїнням корів вручну. Але Моз не був упевнений, чи хоче він бути амішем і надалі. У комуні, де не схвалювали запитань, Моз сумнівався щодо правильності життєвого укладу та релігійних поглядів амішів.

Упродовж років він боровся з бажанням покинути спільноту. Моз знав лише те, як живуть ці люди. Піти назовсім означатиме, що йому більше ніколи не дозволять зустрітися з амішами, навіть з матір’ю та братами й сестрами. До того ж увійти до «англійського» світу — все одно що потрапити до іншої країни. Хлопцю не дозволяли користуватися сучасними засобами комфорту, такими як комп’ютер або навіть електричні прилади. Як йому вдасться влаштуватися наодинці у зовнішньому світі, про який він так мало знає?

Перехід до відносно невідомого світу не був найбільшим страхом для Моза. Натомість юнак боявся, що потрапить до пекла. Його завжди попереджали, що Бог амішів — то єдине божество, і покинути амішів означало позбавитись Бога. Старости розповідали, що для людей поза межами спільноти нема ніякої надії. Ті ж, хто залишив амішів, але намагається бути християнами, лише грають із вогнем.

Моз тимчасово залишав спільноту кілька разів замолоду. Він мандрував країною та дізнався про інші культури амішів і трохи спробував зовнішній світ на смак. Його відкриття допомогли окреслити власні погляди на світ та на Бога. І врешті-решт ці погляди розбіглися з вченням амішів. Тож чоловік насмілився залишити життя аміша раз і назавжди.

Моз почав нове життя у Міссурі, де потрапляв у різні халепи, від відкриття власного будівельного бізнесу до зйомок у телевізійних реаліті-шоу. Йому доводилося торувати шлях без допомоги родини, тому що її члени, як і усі інші в спільноті, більше з ним не спілкуються. Час від часу Моз наставляє інших молодих колишніх амішів, коли вони намагаються увійти до «англійського світу», бо він безпосередньо знає, що знайти роботу, отримати водійське посвідчення та зрозуміти культурні норми без підтримки може бути важко.

За нагоди я спитала в Моза, як йому вдалося ухвалити це рішення, і він розповів, що завдяки протистоянню своїм віруванням стало ясно, що «цей світ — ніщо інше, як те, що людина робить, а що робити — людина обирає. І я зробив свій вибір: я вирішив піти та поєднатися з сучасним світом. Та щодня, коли прокидаюся поряд зі своєю дружиною, двома доньками та пасинком, я дякую Бога за те, що зробив».