Читати книгу - "Право на пиво"

— Один.

Остання серія імпульсів залишила мозок.

— Зупинка у камері А. Дати запускаючий імпульс у камеру Б.

Чутлива стрілка гальванометра ледве хитнулася праворуч:

Новий мозок засвоїв свої перші біти інформації.

Я прокинувся раніше, ніж звичайно. Навіть уві сні мене не полишало відчуття тривоги і нервовості. Сьогодні ми з Рілітом повинні з’явитися до Штаб-квартири Міжгалактичної Співдружності, а з власного досвіду я знав: нічого хорошого цей візит не обіцяє.

З моменту утворення Співдружності, а це майже тисяча років тому, Голова і Вища Палата організації тільки й займалися розробкою військових операцій з приєднання до Співдружності нових планет-держав. Нам же, військовим льотчикам, яких жителі Співдружності прозвали зоряними катами, доводилося впроваджувати у життя найбожевільніші рішення влади. На жаль, чиновники з Вищої Палати займалися виключно теоретичною роботою. Усі брудні процедури звалювалися на плечі простих хлопців. Наприклад, таких, як я.

Зруйнувавши слизьку оболонку кокону, я поплентався у ванну кімнату. Як же стомлювала мене ця щоденна процедура! Я заздрив представникам інших біологічних видів, що населяють простір Співдружності. Вони ніжилися в розкішних постелях, і весь ранковий туалет полягав, як правило, у чищенні кісткових виростів у ротовій порожнині, які звуться зубами. Звичайно ж, навіть найкращі ліжка не зрівняються затишком з нашими захисними коконами, та, на жаль, шкіра, що виробляє таку кількість слизу, потребує ретельного догляду.

Колись, на світанку об’єднання сусідніх галактик, тодішній Союзний Уряд запровадив закон про «розпорядок дня», намагаючись таким чином зв’язати представників різних форм життя у щось цілісне, створити новий народ. Але, оскільки через об’єктивні причини цей закон не виконувався, Уряд затвердив директиву «Про рівнозначність фізіології усіх громадянин Співдружності». Спочатку це вигадливе розпорядження здавалося юридичною формальністю — не більше. Та незабаром міжпланетна і міжгалактична міграція призвели до повного змішання живих істот у Всесвіті. От тоді і почався безлад. Наприклад, велісігли з Напто-5 сімдесят відсотків часу сплять. Тому вони завжди мають проблеми з працевлаштуванням. Ніхто не хоче бачити у своєму штаті співробітника, який безперервно спить. А шалколоїди із сузір’я Самоцвіту настільки малі, що залишаються невидимими для більшості повноправних громадян Співдружності. Не минути праведного суду, якщо, необережно ступивши, знищив колонію мікроскопічних шалколоїдів. Але найбільше турбот доставляли альтрамти, які населяли периферійні планети міжгалактичного об’єднання. Під час шлюбних ігор вони так огидно пахли, що членам Вищої палати довелося виділити спеціальні ділянки для розмноження цих незвичайних істот…

Я прийняв душ, змазав неофітовим гелем зелену шкіру і якусь мить розглядав своє відображення у кристалічному дзеркалі. Я належу до рідкісного виду сцефодів, корінної раси матінки Наєри. Колись ми були єдиними розумними жителями цієї системи, але зі вступом до Співдружності наша планета геть змінилася. На рідну Наєру прибувало все більше молодих інородців-фахівців, які одержували тут роботу. Мої ж земляки, зачарувавшись рекламою космотуристичних компаній, поспішали побачити інші світи.

Тепер, прилітаючи на Наєру, я відчуваю, як мене досліджують зацікавлені погляди нинішніх жителів моєї Батьківщини. А колись тут нікого не дивувала зелена людина із трикутною головою і величезними фасетними очима. Так з аборигенів ми перетворилися на гостей своєї рідної планети. Що вдієш — часи змінюються, а, отже, змінюється і Всесвіт.

Не бажаючи піддаватися смуткові, я підморгнув своєму двійникові, який вирячувався на мене з дзеркальної поверхні. «Життя не така вже й погана штуковина», подумав я і посміхнувся безгубим ротом.

Ледь завершивши ранковий ритуал, я вже приймав гостя. До мене зайшов Ріліт. Удвох ми складали бойовий дует винищувача «Лиходій».

— Здоров, друже, — прогарчав Ріліт кострубатою міжгалактичною і попрямував на кухню.

Я привітно помахав трипалою кінцівкою і подріботів услід.

— Сирого м’яса не знайдеться? — Ріліт із надією подивився на мене.

Мій напарник належав до унікального виду розумних котячих з планети Фелія і мав вигляд плямистого леопарда. У процесі еволюції лапи фелійців набули здатність виконувати хапальні рухи, а їхня хода стала прямовисною. Правда, голосові зв’язки так і не здолали високих звуків, тому, реагуючи на щось неприємне, Ріліт ніколи не ліз за словом у кишеню, обмежуючись первісним риком. Але п’ятирічний досвід роботи не минув дарма. Ми непогано розумілися, звичайно, наскільки це можливо між леопардом, який ходить на задніх лапах, і земноводним-переростком.

— Ні, Ріліте, — я безпомічно розвів руками. — Чесно кажучи, я не знав, що ти надумаєш мене відвідати. Але, сподіваюся, не відмовишся від овочевого рагу?

Ріліт зневажливо скривився і пішов до вітальні.

— Поквапся, — гарикнув він. — На нас чекають у Штабі.