Читати книгу - "Останній тамплієр"

— Я збиралася зв'язатися з вами. Агент Ґейнс дала мені візитну картку.

— Амелія? Ми разом працюємо. Моє ім'я Рейлі, Шон Рейлі, — сказав він, подаючи руку.

Потиснувши її, вона назвала своє.

— Може, вам чимось допомогти? — запитав він.

— Бачите... вона сказала подзвонити, якщо я що-небудь пригадаю. По правді кажучи, є одна думка, яка не дає мені спокою. Мій друг, який лежить тут в лікарні, допомагає мені розібратися з нею. Хоча, я упевнена, що ви вже вивчали цю версію.

— Цілком можливо, що і ні. І повірте мені: ми завжди раді інформації, яка допоможе розкриттю злочину. Що це за думка?

— Цей злочин якось пов'язаний з тамплієрами.

Рейлі явно не второпав, про що вона говорить.

— До чого тут тамплієри?

— Я маю на увазі спорядження, яке було на грабіжниках, захоплений ними шифратор. А ще цей латинський вислів, який вимовив один із вершників, схопивши цей пристрій.

Рейлі спантеличено поглянув на неї.

— Чи не знайдеться у вас часу випити чашку кави?

Кав'ярня на першому поверсі лікарні була майже порожньою. Поставивши чашки з кавою на стіл, Рейлі здивував Тес, запитавши, чи, бува, не її дочку він бачив із нею там, у музеї.

— Так, це була моя дочка, — з посмішкою відповіла вона. — Її звуть Кім.

— Вона дуже схожа на вас.

Тес одразу відчула розчарування. Незважаючи на те, що вона бачила його в музеї мигцем і фактично випадково зустріла кілька хвилин тому, щось в його зовнішності вабило і діяло заспокійливо. «Боже мій, так проколотися! Не інакше як час перенастроювати давачі, які визначають потрібний мені тип чоловіка». Її аж покоробило від очікування почути стандартно-банальні компліменти, з якими вправні залицяльники, зазвичай, звертаються до жінок: ви така молода; а я думав, що ви сестри, і тому подібне. Але тут він знову здивував її, запитавши:

— А де вона була, коли все це трапилося?

— Хто — Кім? Моя мама відвела її до туалету. Коли вони там знаходилися, вона почула шум і вирішила залишитися на місці.

— Виходить, найстрашніше вони проґавили.

Тес кивнула. Їй навіть захотілося знати, чому його це цікавить.

— Вони нічого не бачили.

— А що потім?

— Я розшукала їх і зробила все, щоб ми знаходилися осторонь, поки не роз'їхалися машини швидкої допомоги, — сказала вона, як і раніше не здогадуючись, чому він її про це розпитує.

— Отже, вона не бачила нікого з поранених або...

— Ні. Тільки розгром, учинений в Головному залі.

Рейлі задоволено кивнув.

— Гаразд. Але вона, очевидно, знає, що відбулося.

— Їй вже дев'ять років, агенте Рейді. У школі, де Кім навчається, вона — для всіх найкращий друг. Усім хочеться знати, що то є таке — там бути і все оте пережити.

— Можу собі уявити. Проте, ви маєте поспостерігати за нею. Навіть якщо ваша дочка і не була безпосереднім свідком того, що відбулося, така подія може позначитися згодом, особливо на маленькій дитині. Це може виявитися в нічних кошмарах, а може мати і серйозніші наслідки. Головне — спостерігайте за нею, це — основне. Хтозна, як все це може проявитися.

Приділивши стільки уваги Кім, Рейлі справив величезне враження на Тес. Дивлячись на нього з подивом, вона кивнула:

— Так, звичайно.

Рейлі відкинувся на спинку стільця.

— А ви як? Ви ж були в самій гущині подій.

Тес була заінтригована.

— А звідки ви знаєте?

— Камери спостереження. Я бачив вас на плівці. — Рейлі розгубився від думки, що це, можливо, пролунало дещо некоректно з його боку. Він злякався — чи не зачепило сказане почуття Тес, але з виразу її обличчя судити про що-небудь було складно. — З вами все гаразд?

— Так, не турбуйтеся. — З пам'яті виринули картини з вершниками, що громлять музей і строчать із автоматів; ось — четвертий вершник, він хапає шифратор лише в декількох сантиметрах від неї; ось його кінь, що дихає буквально їй у шию. Ці сцени вона не забуде ніколи; мине чимало часу, поки розвіється і страх, який вона пережила. Тес прагнула не виказати, що їй і дотепер лячно. — Я зазнала потрясіння, але... все це здавалося настільки сюрреалістичним, що навіть не знаю... мабуть, я заткнула це в картотеку моєї пам'яті під заголовком «Фантастика».

— І правильно зробили. — Він трохи знітився. — Ви вже вибачте мені за настирливість, але я неодноразово бував у подібних ситуаціях і знаю, як часом нелегко все це пережити.

Вона подивилася на нього з легкою посмішкою.

— Я вас чудово розумію. І дуже вдячна за увагу, — сказала Тес, мимоволі звернувши увагу на те, що хоча вона,