Читати книгу - "Останній тамплієр"

— Отже, що ви хотіли розповісти про тамплієрів?

Тес присунулася ближче, не приховуючи свого здивування.

— Як, ваші люди не розробляють пов'язану з тамплієрами версію?

— Особисто я нічого про це не знаю.

— Зрозуміло. Я так і знала, що це — нісенітниця, — розчаровано вимовила Тес.

— А ви просто спробуйте викласти свою точку зору.

— Що ви знаєте про тамплієрів?

— Мушу зізнатися, зовсім мало.

— Отже, ви не псих, а це — вже добра новина. — Вона посміхнулася, одразу ж пошкодувавши про своє зауваження, яке Рейлі однаково не зрозумів, і продовжила. — Отже, почнімо... з 1118 року. Перший хрестовий похід завершено, і Святу землю повернули християнам. Болдуїн II став єрусалимським королем, народ по всій Європі торжествує, а паломники сунуть натовпом, щоб подивитися — через що зчинилася вся ця буча. Паломники часто не знали, що вони наважилися подорожувати небезпечною територією. «Звільнивши» Святу землю, рицарі хрестоносці вирішили, що вони виконали свою обітницю, і повернулися додому, до Європи. Прихопивши награбоване багатство з собою, вони легковажно залишили відвойовані райони в оточенні вороже налаштованих ісламських держав. Турки і мусульмани, які втратили багато земель в битвах з християнськими арміями, не збиралися прощати і забувати. Багато хто з паломників, що прямували до Єрусалима, так ніколи і не дісталися туди. На них нападали, їх грабували, а часто — вбивали. Арабські бандити становили постійну загрозу для мандрівників, що, фактично, зводило нанівець мету хрестового походу.

Тес розповіла Рейлі, як в той рік мародери-сарацини тільки за один раз підстерегли і убили понад триста паломників на небезпечних дорогах між портовим містом Яффа, де вони висаджувалися на узбережжі Палестини, і священним містом Єрусалим. Згодом банди сарацинів почали безперешкодно нишпорити безпосередньо за межами самого міста. У ці роки вперше і з'явилися тамплієри. Дев'ять побожних рицарів з Гуго де Пайєном на чолі прибули до палацу Болдуїна в Єрусалимі, запропонувавши свої скромні послуги королю. Вони урочисто заявили, що дотримуються трьох обітниць: доброчесності, бідності й послуху, але додали до них ще й четверту — завжди захищати паломників на їхньому шляху від узбережжя до міста. Враховуючи обстановку, що склалася, прибуття рицарів було як ніколи вчасним. Організація хрестоносців потерпала від нестачі добре навчених воїнів.

Своїми обітницями релігійні рицарі справили сильне враження на короля Болдуїна, який відвів їм апартаменти в східній частині свого палацу. Цікаво, що палац Болдуїна знаходився на тому місці, де колись був храм царя Соломона. Звідси і назва — орден бідних рицарів Христа і храму Соломона, або ще простіше — рицарі-храмовники.

Не можна недооцінювати релігійного значення місця, на честь якого Болдуїн назвав новостворений орден. Перший храм Соломон побудував 950 року до нашої ери. За наказом Господа, його батько Давид почав будівництво Храму з метою розмістити там Ковчег Завіту, переносну скриньку з кам'яними табличками, на яких були викарбувані заповіді, які Господь дарував Мойсееві. Славне царювання Соломона завершилося з його смертю, коли народи Сходу вторглися на єврейські землі й завоювали їх. Сам храм було зруйновано 586 року до нашої ери халдейськими загарбниками, які стали забирати євреїв до Вавилона в рабство. Через п'ятсот із гаком літ храм відновив цар Ірод. Намагаючись здобути прихильність серед своїх юдейських підданих, він тим самим продемонстрував, що їхній цар, незважаючи на його арабське походження, був відданим послідовником прийнятої ним релігії. Храм замислювався як вінець його досягнень: велично підносячись над долиною Геброна, нова споруда вражала грандіозністю та пишністю і була набагато більшою за попередній храм. За двома величезними дверима з чистого золота, усередині храму знаходилася Свята Святих, до якої мав доступ тільки юдейський первосвященик.

Після смерті Ірода юдейські повстання спалахнули знову, і 66 року нашої ери Палестина опинилася під контролем повстанців. Римський імператор Веспасіан відрядив свого сина Тіта придушити заколот. 70 року нашої ери після запеклих битв, що тривали протягом шести місяців, Єрусалим упав під натиском римських легіонів. Тіт наказав знищити місто до останнього каменя. На той час його населення було повністю знищено. Таким чином, «найпрекраснішу споруду, яку хто-небудь бачив, чи про яку хто-небудь чув», як писав тогочасний історик Йосиф Флавій, було зруйновано знову.

Друге юдейське повстання, менш ніж за сто років опісля, було ще раз придушено римлянами. Цього разу всім юдеям було заборонено знаходитися в Єрусалимі, а на Храмовій горі спорудили святилища Зевсу і римському імператору Адріану, зведеному у ранг божества. Шістсот років потому на цьому місці збудують ще одну святиню. З виникненням ісламу і завоюванням Єрусалима арабами, найсвятіша для юдеїв земля стала, на новий лад, вважатися за те місце, з якого кінь пророка Магомета піднявся в небеса. Тому 691 року нашої ери халіфом Абд-Ель-Маліком на горі збудовано мечеть Омара. Відтоді вона залишалася святинею ісламу, за винятком того періоду, протягом якого хрестоносці контролювали Святу землю. Тоді мечеть Омара перетворили на християнську церкву і назвали її Templum Domini, тобто «Храм Гроба Господнього». А мечеть аль-Аякса, збудована на прилеглій до церкви території, було перетворено на штаб новостворюваного ордену рицарів Храму.

Гідна захвату ідея дев'яти хоробрих ченців захищати уразливих паломників швидко захопила уяву людей по всій Європі. Незабаром багато хто почав ставитися до тамплієрів з романтичним благоговінням, пропонуючи себе в нові члени ордену. Європейська знать не шкодувала коштів на їхню підтримку, засипаючи тамплієрів грошовими дарами і надаючи їм нові землі. Цьому великою мірою сприяв той факт, що вони дістали благословення Папи. Таке траплялося досить рідко і мало вирішальне значення, бо у той час всі королі й народи мали Папство за вершину авторитету в християнському світі. Отже, орден розгалужувався, спочатку поволі, потім все швидше і швидше. Треба віддати їм належне, вони були добре навчені. Зростали їхні