Читати книгу - "На другому березі (збірник)"

Повними грудима будемо вітер пити, під дахом синього неба наш дім, наш дім. Снігів завмерлу тишу вигуком розпороти: нема турбот! І сонцю ми поженемо навпроти, бадьорі, радісні, в галоп, в галоп. Запрягти до саней чотири чалі коні і вчвал, і вчвал! Навпростець переїдемо всі перепони, здобудемо життя фінал. Розпускають коні сиві гриви, пара з уст, мов дим. З рвучим вітром буйногривим! Бути вічно юним, вічно молодим! Зриви й крила
1. ПРЕЛЮДІЯ Такі бувають часом дивні хвилі, що, сам не знаєш звідкіля, чому, приходять в ніч, від померків німу, чи в день, як сонце стане в повній силі. Далеко бачиш — в незчисленні милі, віддихаєш, дереш на шмаття тьму і чуєш давню радість, ту саму, яку в щоденщини згубив ти пилі. Горбами та низами йдуть дороги, схвильована морських поверхня грив — це крізь життя змагання шлях пологий. Хоча б чоло батіг невдач порив, не жаль, бо ступенем до перемоги стає нам кожний, хоч невдалий, зрив. 2. РАКЕТА Так тихо. Місяць лиш з-за хмар погляне, порине в чорних тіней знов тенета, гряде грязька, густа імла з бескета, повітря є гниле, липке, погане. Нараз крайнебо від луни багряне, вогнем угору вистрілить ракета і задрижить, немов тремка трепета, мільйоном іскор в неба синь розтане. О! Серце мріє вирватись із лона тяжкої дійсності, із буднів ґрунту в безкрає небо, в соколів околи. Тут розсипатися в червоні грона, в криваві розірватись букви бунту, на землю не вернути вже ніколи. 3. СТАРЕ ВИНО В холоднім сутінку сухого льоху по стінах тиша кане зерном граду. І п'яний, м'ятний запах винограду, й ряди пляшок, що в сповитку із моху. В цю кучугуру, мов у землю соху, вбиває час плісні кошлату шпаду. Пляшки набрякнуть у тісноті спаду і тріскають, немов струки гороху. Вино в пісок усякне, червінь рож увійде в зелень мохового прута. І ми, буває, нашої також бажаєм дійсності розбити стіни, дарма що, може, кинувши їх пута, ми б розіллялись на незнані ріні. 4. ПОЖАР Блакитну плахту неба передер нараз, мов тишу грім, червоний серп; мов з ран, булькоче кров