Читати книгу - "Крізь безодню до світла"

Після кількох зустрічей із Михайлом вона стала спантеличена й розгублена. Пройдешні почуття нагадали про себе, і якась незнана донині журба розпанахала душу.

Вона опинилась на роздоріжжі: з одного боку – ідеальний Макс, якого вона хоча й любить по-своєму, але не кохає, а з іншого – не зовсім бездоганний, проте такий милий серцю Михайло… Такого життєвого розпуття вона ще не мала.

Як тепер їй вчинити? Образити шляхетного Максима, котрий так довго шукав свою половинку і нарешті зрозумів, що Мар’яна – саме та жінка, яка потрібна йому поряд? Чи скривдити бідолашного Михайла, котрий і так удосталь натерпівся від долі і мріє про шанс усе залагодити й почати спочатку?

Вибір дуже і дуже непростий… Мар’яна не могла відмовити Михайлові у спілкуванні й розуміла, що з кожним днем почуття ставатимуть усе міцнішими, адже то був він – її Михасик, котрого вважала, нехай і колись давно, своїм єдиним і бажаним. Але водночас не могла просто так залишити Макса, бо він тривалий час був для неї справжнім вірним другом, надійною опорою, без нього вона себе теж не уявляла… Це було якесь божевільне замкнуте коло!

Тієї ж ночі їй наснився дивний сон. Радше це був напівсон-напівмарення, бо буря й справді бушувала тієї ночі…

…Вона розплющує очі й бачить, як до вікна швидко насувається страшенна чорна хмара, що оповила всеньке небо. Наблизившись до вікна, хмара, розтрощивши віконні шибки, уривається до кімнати, невблаганно наближається до ліжка, в якому лежить Мар’яна. Бідолашна налякана жінка зіщулюється, втиснувши підборіддя в коліна, і в страшному очікуванні завмирає, відчуваючи, як серце мало не зупиняється. Тієї миті, як чорні клубки хмари досягають її, щоб поглинути, усе раптово обривається…

Спантеличена до краю від страшних вражень, Мар’яна сіла в ліжку й дослухалась до тиші, яку час від часу порушував гуркіт грому. Що могло означати це моторошне сновидіння?

Віщі сни іноді снилися Мар’яні: незадовго до розриву з одним зі своїх «колишніх» їй наснились велетенські хвилі, що вирували в темному океані; за кілька днів перед зустріччю із Максом їй наснилась гладенька поверхня моря із чистеньким піщаним пляжем, а напередодні дзвінка від Михайла їй теж наснилось спокійне море із казковим заходом сонця.

А от що міг означати сьогоднішній жахливий сон? Може, то було якесь важливе попередження? Хтозна, однак в душі зачаїлась тривога…

Наступного ранку Мар’яна раптом здумала, що ввечері Максим не подзвонив їй – уперше за той час, що вони були разом, – і не сказав на добраніч, як зазвичай. Перед сном вона спілкувалась по телефону з Михайлом, затим, не подумавши про Макса, вляглася спати. А могла ж і сама подзвонити йому – може, він чекав її дзвінка? Звісно, чекав!

Вона розуміла, що Максим відчуває її стан. Бо й сама розповідала йому про зустрічі з Михайлом і про ті суперечливі почуття, які в неї виникали… Чомусь звикла зазвичай говорити про все, не приховуючи від близької людини нічого. Мабуть, це було її помилкою.

Дозволивши собі думки про Михайла, котрі все частіше не давали їй спокою, вона втратила контроль. Чому він увірвався до її життя так раптово? Де він був усі ці роки? Чому саме тепер, коли зустріла чудового чоловіка, вона мусить стояти перед вибором?

Мар’яна взяла мобільний.

– Привіт, – почула в слухавці дещо відсторонений голос Максима.

– Привіт. Ти не подзвонив учора…

– Так, я подумав, що тобі потрібно побути наодинці з твоїми думками.

Мар’яна зітхнула: він, як завше, має рацію…

– Ти вважаєш, самій із цими думками мені буде краще? – однак зауважила вона.

– Я вважаю, що кожна людина має на це право.

– Ти потрібен мені…

Запала болюча мовчанка. Мар’яна відчувала, що Максим сумнівається в її словах. Ну чому, коли життя стає більш-менш стабільним, упорядкованим, щось обов’язково мусить порушити цю стабільність?! Що за дивний закон буття? Можливо, з нею це відбувається через те, що вона аж надто емоційна й близько все бере до серця? Якби вона так не захопилася спілкуванням із Михайлом, не перейнялася його життям, не роз’ятрювала собі душу спогадами, нині проблем у неї не було б. Вона ж натомість повсякчас думала про Михайла, водночас відсторонюючись від Макса й таким чином відштовхуючи його