Читати книгу - "Відірвана від коренів"

Вовки добігали до нас. Ростки вивергнулися з-під землі, як стрибаюча змія, прямо з мертвих грядок, зеленіючи на очах, і кинулися на вовків, обгортаючись товстими завитками навколо їхніх ніг, і притягнули їх до землі ледь у кількох метрах від нас. Все раптом почало рости, рік ніби втиснувся у хвилину часу, боби, хміль і гарбуз розповзалися по всій землі і виростали абсурдно величезним. Вони перекрили вовкам дорогу до нас, навіть в той час як вовки боролися з ними, клацали зубами і рвали на їх. Лози продовжували рости ще сильніше, виростаючи до терновика з голками розміром з ніж. Один вовк був розчавлений набухлою на ньому зеленою лозою товщиною з дерево, на іншого впав гарбуз, розбившись, настільки важкий, що притис вовка до землі, перш ніж тріснути.

Кася потягла мене, поки я дивилася, і я повернулася і наткнулася на неї. Вхідні двері будинку не відкривалися, як Кася не тисла на них. Ми звернули вбік і кинулися у невелику порожню стайню, насправді халупу для свиней, і зачинилися всередині. У ній не було вил; їх забрали до струмка. Єдине, чим можна було скористатися як зброєю, була маленька сокира для рубання дров. Я схопила її в розпачі, а Кася закрила двері. Решта вовків оббігли бушуючий сад, і пішли за нами знову. Вони гарчали і пробували вчепитися в двері, клацаючи щелепами, а потім якось зловісно припинили це робити. Ми чули їх переміщення, а потім один з них завив на іншій стороні стайні, напроти невеликого високого вікна. Коли ми повернулися, стривожені, троє з них уже плигнули у вікно, один за іншим. І інші вили позаду, з іншого боку дверей.

Я розгубилася. Я намагалася згадати будь-яке заклинання, чи магію, яку вчила, і не могла згадати нічого, що могло допомогти проти них. Можливо, зелене зілля трохи відновило мене, як і сад, або це зробила паніка: я більше не відчувала непритомності — і більше не відчувала слабості, щоб промовити заклинання знову, якби я тільки могла знайти таке, яке згодилося би для використання. Я задалася питанням, чи може vanastalem одіти мене у броню, а потім сказала, — Rautalem? — сплутавши його з заклинанням для заточування кухонних ножів, схопиши старе відро з пошарпаного олова. У мене було не дуже гарне уявлення про те, що відбудеться, але я сподівалася на хоч якийсь захист. Можливо, магія намагалася врятувати мене і себе, тому що відро вирівнялося і перетворилося на величезний щит з важкої сталі. Кася і я присіли за ним у кут, коли вовки стрибнули для нас.

Вона перехопила у мене сокиру у мене і била нею по їх пазурах і носах, як тільки вони з'являлися по краях, намагаючись відірвати щит і відкинути його від нас. Ми обидві висіли на ручці щита, відчайдушно борбчись за життя, а потім, до мого жаху, один з вовків — вожак! — підбіг до закритих дверей стайні, і носом підштовхнув засувку, щоб двері відкрилися.

Решта вовків знадвору ринули до нас. Нам не було куди бігти, і у сумці не залишалося жодного безпечного для нас зілля. Кася і я вчепилися одна в одну, утримуючи наш щит, а потім стіна сараю різко подалася назад. Ми впали і проїхалися по снігу під ноги Дракона. Вовча зграя стрибнула на нього, усі, як один, виючи, але він підняв руку і заспівав неможливо довгу мелодію, без паузи для дихання. Весь той час вовки висіли в повітрі, і чувся жахливий звук, як тріск гілочок. На сніг вони падали уже мертвими.

Кася і я все ще трималися разом, коли тіла вовків пролітали повз нас один за іншим. Ми подивилися на Дракона, і він подивився на мене зверху вниз, до краю розлютований, і загарчав,

— З усіх ідіотських речей, які ви могли зробити, дивовижно недоумкувата лунатичка…

— Обережно! — вигукнула Кася, але надто пізно: останній накульгуючий вовк, шерсть якого забарвилася у помаранчевий колір гарбуза, кинувся через стіну саду, і хоча Дракон почав заклинання, ще навіть не повернувшись, звір зачепив його за руку зубами і впав, мертвий. Три яскраві краплі крові пофарбували сніг у малиновий колір біля його ніг.

Він опустився на коліна, стиснувши руку в ліктьовому суглобі. Чорна шерсть його камзол була роздерта і звисала. Його плоть вже почорніла навколо місць укусу. Хворобливий колір припинив поширюватися там, де його пальці схопилася за руку, слабке світіння світла люмінувало з пальців, але вени його передпліччя уже набрякли. Я намацала у сумці еліксир.

— Налийте на рану, — сказав він крізь зуби, коли я намагалася дати йому випити. Я вилила рідину на його шкіру, і ми, затамувавши подих, почекали, але чорна пляма не відступала: тільки трохи припинилося поширення.

— До вежі, — сказав він. Піт стікав по його лобі. Його губи були стиснуті майже до краю.

— Слухай: Zokinen valisu, akenezh hinisu, kozhonen valisu.

Я завагалася: він не міг настільки довіряти мені, щоб промовити заклинання, яке перенесло би нас. Але він нічого не сказав. Вся його сила була занадто явно сконцентрована, щоб стримувати зараженя, і я згадала, трохи запізно, як він сказав мені, що якби Вуд взяв мене, ненавчену і нікому не потрібну відьму, якою я була, то зміг би зробити з мене дещо жахливе. А що він зробить з нього, видатного чарівника Пільни?

Я повернулася до Касі, вихопила пляшку Вогняного серця і всунула їй у руки.

— Скажи Данці,