Читати книгу - "Маленький Бізон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Жінка затулила рота долонею, остовпіло дивлячись на нього.
— Ти вистрелиш мимо?
— Ні. Вистрелю в нього. Уб'ю! Тоді він мене так принизив! Не хочу сьогодні переживати це вдруге. Уб'ю його!
— Але ж зараз між нашими племенами згода!
— Це мене не обходить. Нема згоди в моєму серці.
Ледве чоловік вийшов, перелякана жінка побігла до головного вождя крі і все розказала. Вождь прийшов у намет, вийняв свинець, поклав клубок вовни, як і мусило бути. Все це було зроблено таємно.
Нас, хлопців, посадили спереду, щоб ми все бачили.
Атсістамокон вже чекав на коні і розмовляв з воїнами крі. Готовий до гри, Гарний Юнак під'їхав на баскому, строкатому коні, риска в риску такому, як і той, що його колись захопив Атсістамокон.
Старші воїни нашого племені, вражені такою схожістю, голосно висловлювали свій подив. Вони складали вказівні пальці хрестом і, простягаючи до воїнів крі, гукали їхньою мовою:
— Пегуїн тапіскво міст атім! (Точнісінько такий самий кінь!)
Ті відповідали тим же знаком, що означало згоду, і поглядали на чорноногих, приязно киваючи головами.
Видовище розпочалося, і все йшло добре, аж до тієї хвилини, коли Гарний Юнак став наздоганяти Атсістамокона, котрий тікав через середину ворожого табору. Тоді стався випадок, від якого нам похолола кров у жилах.
Гарний Юнак наздогнав Атсістамокона і раптом, скинувши рушницю, випалив зблизька просто в обличчя супротивникові. Атсістамокон захитався в сідлі, кров залила йому обличчя. Вихопивши з-за пояса томагавк, він обухом зацідив супротивника по голові. Гарний Юнак звалився на землю непритомний, так само, як і в справжньому бою, десять років тому.
Всі схопилися на ноги, повні обурення. Зчинилося загальне сум'яття, бо воїни, які не мали зброї, кинулися до своїх наметів.
— Вистрелив зблизька, в самісіньке обличчя! — лунали гнівні вигуки.
— Атсістамокон упав убитий!
— Ні!
— Впав!
— Це Гарний Юнак упав!
— Атсістамокон його вдарив!
— Атсістамокон лише поранений.
— Гарний Юнак убитий!
Ми були певні, що зараз почнеться бій, цього разу вже справжній.
— До намету! — гукнув брат Міцний Голос і схопив мене за руку. — Біжімо до намету!
— А бій буде? — спитав я з страхом і надією.
— Буде! Біжи, біжи!
Він біг притьмом і тягнув мене за руку так, що я ледве встигав за ним.
— Де твій лук? — гукнув брат мені на вухо.
— Лук? — перепитав я, задихаючись.
— Ну, лук! Твій лук для стрільби!
— Для стрільби?
— Авжеж!
— У кого ж стрілятимем?
— Не будь телепнем: в них, в крі!
Зараз йому вже не треба було мене тягти: я сам біг уперед, мов шалений. Скидалося на те, що зараз почнеться добра стрілянина! А може й мені пощастить загнать стрілу якомусь ворогові, одному з цих зрадників?..
Але те збудження швидко вщухло! Ворогів у нашому таборі не було. Воїни закипіли справедливим гнівом, але зараз же прохололи. Воїни крі похопилися перші і почали вгамовувати інших, приязно гукаючи:
— Це добре! Це добре!
— Що добре?
— Добре, що Гарному Юнакові попало! По заслузі!
До Атсістамокона підбіг верховний вождь крі і, швидко глянувши на нього, вигукнув з полегшенням:
— Очі цілі? Тоді одужаєш.
В Атсістамокона текла кров з обличчя, але, мужньо зносячи біль, він лагідно усміхнувся і зневажливо махнув рукою:
— Пусте!
Він міцно потиснув простягнуту руку вождя.
— Ти добре зробив, Атсістамоконе! Вважаю, що ти по заслузі вдарив Гарного Юнака і засуджую його вчинок. Зараз від тебе залежить — чи треба його нам покарати, якщо, звісно, він ще живий.
— Це непотрібно! Я сам покарав його!
— Чую голос справжнього воїна!
Обидва глянули на Гарного Юнака, який і досі лежав у траві непритомний, оточений юрбою воїнів.
— Він мертвий? — спокійно спитав вождь крі.
— Мабуть, живий! — відповів Атсістамокон. — Я вдарив його тільки обухом.
Намагаючись залагодити прикре враження, вождь крі заявив чорноногим, що на честь їхнього племені та спільної дружби він влаштує сьогодні ввечері у своїм таборі бенкет з танцями.
— Чи ви прийдете? — спитав він.
— Прийдемо, — охоче згодились наші воїни.
Гарний Юнак незабаром прочумався. Він залишився живий і здоровий. Так само й Атсістамокон швидко отямився, і тільки на все життя позоставалися в нього на обличчі під шкірою сині зерна пороху.
Того вечора, під час бенкету в таборі крі, Гарний Юнак підійшов до Атсістамокона і сказав:
— Доля цього не хоче… Нема чого нам братися за чуби! Думаю, що ми повинні стати друзями.
І я так думаю, —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленький Бізон», після закриття браузера.