Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Марина — цариця московська 📚 - Українською

Читати книгу - "Марина — цариця московська"

283
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Марина — цариця московська" автора Валентин Лукіч Чемеріс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 235
Перейти на сторінку:
числа найдраматичніших епізодів руської історії», вона збагне значно пізніше, коли вже й сама на віки вічні отримає тавро авантюристки.

Мрії були звичайно ж дівочі (та й хто з дівчат її віку не мріє про царевича-принца із казки?), а царевич раптом і насправді з’явився — реальний і в плоті, а не якась казкова фата моргана. І це її спершу аж налякало. Принаймні, вразило. Подумала і збулося? Так, ніби царевичі тільки те й робили, що сваталися до дівчат, які по наївній молодості вірили в казки і чекали різних там принців. Та ще й на білому коні!

Маринка довго не хотіла вірити в реальність того, що відбулося. Навіть, коли з’явився Дмитрій, їй все одно ще довго здавалося, що все це — її гра, уява, мрії її красиві й наївні, і ось-ось все скінчиться, адже будь-який сон, бодай і чарівний, неодмінно скінчиться до білого ранку, а натомість почнуться звичайні сірі будні. Але час минав, а золотий сон не зникав у ранковому тумані, царевич Дмитрій, здається, надовго оселився у їхньому замку, і вона, зрештою, збагнула й переконалася: та це ж насправді! Не сон, а яв. Така ж золота, як і сон. І збагнувши, злякалася — чи не накличе вона бува на себе й на свою сім’ю лихо, зв’язавшись із царевичем чужого царства-державства? Але батько сказав, пильно дивлячись їй в очі (і був він серйозний як ніколи):

— Марино, ти маєш шанс стати царицею (вона тоді все ще всерйоз не сприйняла його слів), а я... Я маю шанс стати тестем царя. Уявляєш — ти цариця, а я — тесть царя. І батько цариці московської — кому ще таке може випасти на віку? Та й чи випаде коли-небудь? А нам, Мнішекам, випадає. Тільки не впустити б везіння, що його посилає нам доля. А заодно ми, Мнішеки, маємо шанс позмагатися славою і відомістю із самим королем Речі Посполитої. Ба навіть перевершити його у славі. Він король, а ми, Мнішеки, хоч і не королі, але... Але, одне слово, царі! Скільки в королівстві уродзонних шляхтичів, знатних і славних, а доля цей шанс посилає лише нам. Бо ми — Мнішеки! Перевершимо у відомості навіть королів!

Вона, слухаючи батька, якого завжди й у всьому звикла слухатися і вірити йому звикла, раптом відчула, що їй...

Що їй чомусь стало страшно.

Вона — цариця? Казна-що таке. Графиня — інша річ, воєводина дочка — інша річ, але тільки не цариця. Та ще самої Московії — цур йому, пек!

— Невже це... насправжки?

Батько глянув на неї якось відчужено, наче був зайнятий своїми важливими думками, і відповів, як про щось уже наперед вирішене:

— Відступати нам уже нікуди! Все вже закрутилося і всьо­му даний хід. І всім уже керує Божа воля і саме Провидіння. Московський престол буде наш! Його тимчасово займає нині боярин із захирілого роду Борис Годунов, але це — сьогодні. Завтра він буде наш — якщо ми не відступимося і не схибимо. Такі шанси доля посилає лише раз — маємо цим скористатися і взяти своє. Та й нагода зараз сприятлива. Московія бунтує проти Годуна, не хоче сприймати його за царя. Всі тільки й говорять про істинного царя, Дмитрія, і чекають його прибуття в царство. І всі вийдуть його зустрічати, як істинного царя, царя-рятівника, і впадуть до його ніг. Тож великого війська, аби здійснити експедицію на Москву, й не треба. Досить доброго загону, як натовпи московитів вийдуть навстріч з хлібом-сіллю, і в цьому криється запорука нашого успіху. Народ хоче Дмитрія, чекає на нього, ми й привеземо в Московію Дмитрія — ось вам істинний цар, любіть і жалуйте! І справу буде зроблено, тож ніякої орди для походу на Московію й не треба — і холопи, і дворяни, і бояри, і всі-всі інші тільки й чекають Дмитрія. Ось чому маємо скористатися цим шансом, який справді раз на віку буває. А може, й раз на тисячу років!

І Марині Мнішек у неповні шістнадцять років історія вже зарезервувала місце серед ста найзначніших коханок та авантюристок. Справді-бо.

У книзі «100 великих любовниц» (є й така, видана у Москві, «Вече», 2002) Марина Мнішек посіла нині 29-те місце. Після таких великих коханок (справді великих і справді коханок на відміну од неї), як Клеопатра, маркіза де Помпадур, Мерілін Монро, Нефертіті, Елізабет Тейлор, Лукреція Борджіа, Бріджит Бардо та інші. А вже після неї йдуть Айседора Дункан, Сафо (сама Сафо!), Едіт Піаф, Жорж Санд (вона ж Аврора Дюдеван), Марія Каллас, Софія Потоцька, Жаклін Кеннеді, Єва Браун, Мадонна, Інесса Арманд, Катрін Денев, Лілія Брік, Симона Сіньйоре, Лариса Рейснер і багато, багато інших. (Жаль, що з цього списку чомусь випала Роксолана, вона ж Лісовська Настя, українка з Рогатина (нині Івано-Франківщина), бранка, захоплена людоловами в ясирі, яка зуміла стати коханкою, а потім і дружиною турецького султана Сулеймана, а ставши султаншею, відіграла значну роль у політичному житті Османської імперії 20—50-х років XVI ст.) І це вона, тоді шістнадцятилітня донька самбірського старости, яка, власне, і коханців до Лжедмитрія не мала. Потрапила вона і до аналогічного видання «100 великих авантюристов» (Москва, «Вече», 2003) — разом з Лжедмитрієм I, але має окрему статтю. Перед такими авантюристами, як Ернан Кортес, Франсіско Пісарро (авантюристи з авантюристів!) та інші, а після неї йдуть такі шукачі пригод, як Генрі Морган, Степан Разін, граф Сен-Жермен, Ванька Каїн, Джованні Казанова (сам Казанова після неї!), Ємельян Пугачов, граф Каліостро, маркіз де Сад, Луї-Наполеон Бонапарт, Олена Блаватська, Сонька Золота Ручка, Григорій Распутін, Мата Харі, Борис Савінков, Сон Мен Мун, Сергій Мавроді і ще багато-багато інших їм подібних.

Навряд чи Марина Мнішек посідає серед них «законне» місце, але щось у цьому та є. Удостоїлась дочка воєводи потрапити де такої не вельми почесної когорти! За які-такі заслуги? Невже й справді було за що?

Царевич Дмитрій, живучи в Самборі у замку старости, у ті дні в основному тільки з воєводою і зустрічався. Бачилися вони чи не щодень, здебільшого в замкових покоях, хоч іноді прогулювалися й алеями саду — збоку здавалося, що

1 ... 28 29 30 ... 235
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Марина — цариця московська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Марина — цариця московська"