Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Балакучий згорток 📚 - Українською

Читати книгу - "Балакучий згорток"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Балакучий згорток" автора Джеральд Даррелл. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 53
Перейти на сторінку:
class="book">— Тільки не я, — сказав Папуга. — Я ніколи не був про горностаїв високої думки — занудні, мляві, неадекватні, примхливі. Єдиний аргумент на користь їхнього залучення на наш бік — це їхня чисельність. Скільки їх було за останнім переліком, Г. Г., не підкажете?

— Сімсот сімдесят сім, — підказав Г. Г.

— От якби нам вдалося переманити їх до себе, це було б супер! — вигукнув Пітер, і очі в нього заблищали.

— Ага, і ще єдинорогів за компанію — тоді б, мабуть, нам вистачило сили, щоб іти в наступ? — припустив Саймон.

— Хо-хо-хо! — зареготав Папуга. — Ха-ха-ха! Хо-хо-хо! Пробачте, будь ласка, але ж ця оригінальна ідея про вояків-горностаїв… Хо-хо-хо!

— Але що тут такого смішного? — здивувалася Пенелопа. — Я думаю, що сімсот сімдесят сім горностаїв все-таки нам би допомогли. Хіба вони якісь хворі, чи що?

— Чи вони хворі? Гірше! Вони просто зграя ледарів і боягузів, ось вони хто, — втрутився Етельред. — Користі з них у бою, як від гнилих бананів.

— Це надто вульгарно, але правдиво, — ствердив Папуга. — У горностаїв стільки бойового духу, скільки, скажімо, в яблуневому цвіті.

— Однак, — заперечив Г. Г., — не слід забувати про вплив рути. Я з цією рослиною не дуже часто стикався, проте з усього написаного тут випливає, що вона робить горностаїв… м-м-м… ну…

— Войовничими? — підказав Папуга.

— Саме так, войовничими, — зрадів Г. Г. — Якраз настільки, щоб нападати на василісків. І якщо це правда (а хто може засумніватися у правдивості Великих Книг?), то про це має бути згадка в Історії Горностайства.

— Але якщо рута справді робить горностаїв такими… такими… як ви там їх назвали, — сказала Пенелопа, — то, може, нам просто нарвати цієї трави та нагодувати їх, щоб приєдналися до нас?

Г. Г. спустив окуляри на кінчик носа і спідлоба глянув на дівчинку.

— Усе це чудово, моя дорогенька, — зауважив він, — але рута росте тільки на Острові Вовкулаки, а це дуже далеко звідси. До того ж, цей острів — один із найнебезпечніших і найнегостинніших куточків Країни Міфології, тож нема чого вирушати в таку далеку і небезпечну подорож по руту, якщо не переконатися напевне, що горностаї погодяться її вживати. Тут написано, що вона гірка. Я певен, їм це не до смаку. Щоправда, я міг би її підсолодити.

— Отже, перш за все треба вийти на контакт із горностаями, — запропонував Саймон. — Якщо ми зуміємо пояснити їм, яку загрозу для всіх становлять василіски, то вони, звичайно, нам допоможуть.

— Щось я в цьому дуже сумніваюся, — буркнув Папуга.

— Я теж, — сказав Г. Г., — але все-таки спробувати варто.

— А вони далеко живуть? — поцікавилась Пенелопа.

— Ні, не дуже далеко, — відповів Папуга. — приблизно за п’ять миль звідси, на мальовничому пагорбі у Пляшчаному Лісі. Вони називають цю місцевість Горностайством — іще б щось придумали!

— Ну, тоді, — сказала Пенелопа, — я пропоную ось що: зараз ми всі лягаємо спати, а завтра вранці йдемо туди на зустріч із Головним Горностаєм, чи як його там називають.

— Герцог Венслідейл! — мовив Папуга і пирхнув. — Дурнувате створіння.

— Отже, з герцогом Венслідейлом, гаразд, — вела далі Пенелопа. — Я впевнена, що коли поговоримо з ним, то нам вдасться його переконати.

Оскільки ніхто нічого кращого не придумав, усі погодилися з цим планом і понуро поплентались до ліжок.

Пенелопа довго лежала з розплющеними очима, тривожилася за те, що буде завтра. Головна проблема полягала в тому, що всі мешканці Міфології були страшенно неорганізовані, і видавалося цілком природним, що василіски, які натомість відзначалися дуже високою дисципліною, нині опинилися в кращому становищі. Але водночас вона була переконана: як тільки їм вдасться переманити горностаїв на свій бік, вони разом зможуть захопити Замок Василісків. Із цією втішною думкою дівчинка й заснула.

Наступного дня рано-вранці троє дітей сіли на своїх єдинорогів і вирушили в дорогу у товаристві Папуги, який сидів у Пенелопи на плечі, й Етельреда, який сидів у Пенелопи за плечима: ас-контррозвідник міцно тримався та старанно вдавав, ніби зовсім не боїться. Спершу вони проїжджали крізь Коркові ліси, а потім опинилися в неймовірно цікавій місцині. Червоне каміння безладно громадилось тут одне на одне, утворюючи високі хисткі колони, вежі, а поміж них росли небачені дерева зі стовбурами, схожими на пляшки для вина з довгими шийками.

— Пляшчані дерева, — пояснив Папуга, коли Пітер здивовано вигукнув. — Ще один винахід Г. Г. Ці стовбури всередині порожнисті й водонепроникні. Досить лише знати, яку ви хочете пляшку, вибрати стовбур потрібного розміру, обрубати гілля — і маєте, ось вам і пляшка! А дорогою назад витинаєте до неї ще й корок.

— Справді, погодьтеся, Г. Г. просто неймовірний — як тільки він усе це придумує! — захоплено вигукнула Пенелопа.

— О, це ще дрібнички, — легковажно кинув Папуга. — Далі на північний схід у нас росте два різновиди коробкового живоплоту.

— Аж два? — перепитав Саймон.

— Так, — кивнув Папуга, — картонні та дерев’яні. Вибирай собі яку завгодно коробку та зривай її просто з живоплоту. Разом із кришкою, звісно.

Тим часом стежка вивела їх до виступу на вершині пагорба, звідки відкривався чудовий краєвид: в долині, огорнута вранішнім туманом, лежала країна Міфологія, а довкола, скільки сягало око, сяяло золотом величезне море, то тут, то там поцятковане групками островів.

— Оце і є Горностайство, — повідомив папуга і широко повів крилом. — Якщо розглядати під різними кутами — це один із найпрекрасніших куточків Міфології. Я повсякчас повторюю Г. Г., що треба тут, нагорі, збудувати собі маленький літній будиночок для відпочинку. Горностаї не заперечували б.

Вони пройшли звивистою стежкою поміж пляшкодерев і оминули якесь хистке нагромадження каменів. І тут, просто перед ними і — що найцікавіше — спиною до них, ніби з-під землі з’явився горностай-вартовий із величезним важким списом на плечі. Горностай був вбраний в блакитну оксамитову уніформу з блискучими мідними гудзиками, на голові в нього красувався капелюх із довгим зеленим пером.

— Гей, там! — заволав Папуга. — Еге-гей!

Результат виявився негайно.

1 ... 28 29 30 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Балакучий згорток», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Балакучий згорток"