Читати книгу - "Ключ від чужого замка"

— Надто мало фактів, аби робити якісь далекосяжні висновки, Іване Семеновичу, але хочу сказати, що чуттю наших прикордонників я довіряю — у них на такі справи нюх, а в нинішній обстановці чекати можна чого завгодно…

— Це правильно — обстановочна, я нам скажу… Он учора американці про стосунки між Сходом і Заходом говорили — тільки чорна фарба. Давайте-но підсумуємо, що ми на сьогодні маємо. По-перше, — підполковник на чистому білому аркуші намалював риску, — якась там мадемуазель Мельє їде у Крим, причому в машині, припускаємо, є тайник. Для кого?

— По-моєму, це не розвідка, Іване Семеновичу. Бо навіщо ж їм гнати сюди машину з тайником, скажімо, для агента, коли для цього у них є, безумовно, й надійніші канали.

— А як везуть не сюди, а хочуть вивезти звідси?

— То все одно краще скористатися надійнішим методом — машина, як-не-як, примітна штука.

— Згоден, але не на всі сто. Якщо йдеться про великий пакунок, то абсолютно безконтрольно його можуть вивезти тільки з дипломатичним багажем. Але, як видно, матеріали ці знаходяться не в Москві, за ними треба їхати на Україну, а це вже ризик, а ризикувати кадрами з диппаспортами не будуть. От і перший висновок: у них немає цілковитої гарантії успіху, вони остерігаються провалу. У цих умовах добре обладнана тайником автомашина, свобода пересування — величезний плюс. А примітна… Зараз у Крим усі траси забиті — сезон, неважко й загубитися. Деякі з наших спеціалістів з-за кордону не те що «пежо» — мало не «роллс-ройси» привозять.

— Але все ж таки — несерійний автомобіль…

— Гадаю, його несерійність не випирає назовні, — очевидно, якісь внутрішні переробки з певною метою.

— Метою може бути вмонтований на заводі тайник…

— Так-то воно так, але мене зараз цікавить дещо інше: як ви думаєте, Ігоре Костянтиновичу, хто на Заході може дозволити собі мати несерійну модель? У кого на таку машину вистачить грошей? Адже вибір там великий, чи не простіше купити іншу марку?

— Я теж одразу про це подумав. Можна, звичайно, припустити, що це жіноча забаганка, але справді — занадто дорога. Сьогодні зранку я зв'язався з прикордонниками, вони повідомили дані з в'їзної анкети туристки — Мельє Жаннетт працює референтом-консультантом в Національному центрі наукових досліджень, живе в Парижі…

— У Парижі життя обходиться дорого, а референт-консультант не така вже й грошовита особа.

— Тим більше, Іване Семеновичу, що капіталісти вміють гроші рахувати, тому значно розумніше було взяти тур на двох чи на трьох — на самому бензині б втричі зекономили.

— Так що — вважаємо: не сходяться фінансові кінці з кінцями у француженки? — запитав Чуйко і глянув на Юркіна. Той відповів не одразу, потер двома пальцями чоло, поклав руку на стіл:

— Впевнений — не сходяться.

— Отже, за відправну точку можна прийняти таке. Хтось, маючи чималі гроші, одержані, можливо, від розвідки, хоче привезти в Радянський Союз чи вивезти звідси щось таке, для чого їм потрібна спеціально обладнана автомашина.

Чуйко підвівся, слідом за ним автоматично підхопився Юркін, але підполковник поклав йому руку на плече, посадив. Мовчки пройшовся по кабінету, поправив телефон на столі.

— Власне, ця Жаннетт мене б не так зацікавила, якби не дивний збіг. — Чуйко знову сів до столу і провів на аркуші другу жирну риску. — Сьогодні зранку розпочав поїздку по Україні кореспондент Юнайтед Пресс Інтернейшнл. Послужний список у цього американця на диво: з Сірії свого часу видворили за втручання у внутрішні справи країни, був в Угорщині, теж довго не затримався, тепер у нас. Характеризується не найкращим чином — інформацію передає відверто тенденційну, часто перекручену. Коротше, репутація в нього підмочена, і великим другом нашої країни його вважати не можна… Прикметна тут одна деталь: ще місяць тому він збирався — і офіційно про це заявив — відвідати Ленінград, а тут раптом змінив напрямок, на 180 градусів…

— Який у нього маршрут?

— Мета поїздки, як було сказано в проханні, — знайомство з промисловими гігантами Східної України — Харків, Запоріжжя, Мелітополь, Жданов, Донецьк і знову Харків.

— Чого це йому заманулося в таку спеку по металургійних заводах ходити?

— І я цього не збагну. Здається мені, що поїздки мадемуазель Жаннетт Мельє і цього американського журналіста співпали не випадково.

— Тим більше, що на відтинку Красноград — Мелітополь вони їхатимуть однією й тією ж дорогою.

— Цілком ймовірно, що цей молодик гулятиме по Харкову доти, доки мадемуазель Мельє не добереться до траси Красноград — Мелітополь. Більше того, коли й справді дії американця й Мельє скоординовані й підпорядковані одній ідеї, то рухатимуться вони по трасі паралельно, триматимуться близенько одне до одного. Якщо ж ні, то значить, десь ми з вами помилилися, товаришу майор…

— Тоді, Іване Семеновичу, Харків можна вважати лакмусовим папірцем — по тому, як довго американець там затримається…

— У тому-то й справа, що в Харкові заводи можна оглядати і місяць, і два дні. Можливо, в Харкові він і повинен одержати дозвіл на зустріч, якщо вона не за-планова заздалегідь.

— Навряд чи запланована, Іване Семеновичу: якийсь у всьому цьому поспіх відчувається: Ленінград от, приміром, відкладено…

— Можливо, вони імпровізуватимуть по ходу, а отже, або дуже термінове щось ліплять, або не впевнені в чомусь і не хочуть потрапити, як муха в окріп. Або і те, й інше разом.

Чуйко подивився на аркуш паперу в себе на столі, на бездоганно виконаний кут, узяв ручку і праворуч од кута провів ще одну жирну вертикальну риску. Ця лінія одразу поламала гармонію, стала тим дисонансом, якому противиться добрий смак.

«Що ж, — подумав Чуйко, — найгармонійніша геометрична фігура, мабуть, коло, але навряд чи дії розвідки можна перевіряти законами гармонії. Врешті, коли так вже забаглося геометричної довершеності, то з трьох відтинків можна було б побудувати симпатичний трикутник». Але те, що він хотів запропонувати Юркіну, н трикутник поки що не складалося. Чуйко підвів погляд на Юркіна.

— Ігоре Костянтиновичу, ви пам'ятаєте шведів, про яких ми з вами