Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Ключ від чужого замка 📚 - Українською

Читати книгу - "Ключ від чужого замка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ключ від чужого замка" автора Віктор Васильович Тимченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 55
Перейти на сторінку:
недавно згадували?

— Так точно, товаришу підполковник, ми аналізували цей феномен…

— І ви пригадуєте, яке найголовніше питання лишилося в нас відкритим?..

— Найголовніше питання в нашій роботі, як на мене, одне: хто в цьому зацікавлений?

— І хто — не можете сказати? — Чуйко подивився на Юркіна, і п очах його спалахнула якась іскра, котра мала означати: невже не розкусиш горішок, адже все необхідне у тебе під рукою?

Однак. Юркін не любив і не вмів вирішувати щось зопалу: знаєш відповідь — кажи, не знаєш — помовч.

— Я не думав над цим, Іване Семеновичу, було вдосталь іншої роботи.

— Та ні, Ігоре Костянтиновичу, ви неправильно мене зрозуміли. Я й сам поки що пі до чого путнього дійти не можу. І оце тільки зараз спало на думку… Ви ж, здається, на флоті служили?

— Гідроакустик підводного човна.

— Ну от, вам, акустикові, чи не найкраще відомо, як підводні човни відриваються од локаторів і гідрофонів противника.

— Шумова тінь?

— Так, коли човен йде під надводним кораблем, і шум його гвинтів невіддільний од шуму машин…

— … Тоді жоден акустик не в змозі запеленгувати човен?

— А хіба не так?

— І ви гадаєте?.. — Юркін уважно подивився на Чуйка. Той так само, як і раніше, зосереджено водив зворотним боком ручки по аркушеві паперу, потім поглянув на майора.

— Так. Це шумовий ефект, покликаний відволікти увагу. Треба зізнатися, їм, — Чуйко не уточнював, кого він має на увазі, поки що «їм» означало «противникові», — це на якийсь час вдалося. Будемо сподіватися, що не пізно виправити становище…

Чуйко натиснув кнопку селектора.

— Сергію Івановичу, зайдіть-но на хвильку до мене.

Коли Якунов переступив поріг кабінету, підполковник спитав:

— Де зараз шведи? Ми ж просили місцевих товаришів повідомити, якщо вони викинуть якийсь небезпечний вибрик.

— У Черкасах, товаришу підполковник.

— І поводять себе?..

— Так само — мов берега пустилися…

— А куди вони далі прямують?

— Кінець маршруту — Ростов-на-Дону, Іване Семеновичу.

Чуйко зиркнув на Юркіна, потім — на Якунова:

— А детальніше маршрут пам'ятаєте?

— Звичайно, товаришу підполковник: Кіровоград, Кривий Ріг, Нікополь, Запоріжжя, Мелітополь…

— Дякую вам, Сергію Івановичу, я зрозумів… Чуєте, — звернувся Чуйко до Юркіна, — знову Запоріжжя — Мелітополь.

Юркін кивнув. Ситуація справді вимальовувалася цікава.

— Дозвольте йти? — спитав Якунов.

— Так-так, я вас більше не затримую, а з цими шведами… — Чуйко лише на мить перевів подих, — думаю, не варто їм багато уваги приділяти. Зрозуміла позиція?

— Зрозуміло, товаришу підполковник… — Якунов стояв дещо ошелешений почутим, — але ж ви самі, Іване Семеновичу, тільки вчора наголошували…

Чуйко посміхнувся:

— Ну, по-перше, Сергію Івановичу, вчора минулося, — Чуйко глянув на годинник, — чотирнадцять годин двадцять п'ять, навіть двадцять шість хвилин тому. Як бачите, час не стоїть на місці, а разом з ним і події. А, по-друге, вчора, зважте, я ще й сам думав, що ці шведи поважні птиці, а сьогодні ми з майором порадились і вирішили: не поважні, принаймні не надто…

Якунов вийшов.

— Бачте, я хотів би вам сказати, Ігоре Костянтиновичу, — продовжив Чуйко, — що в мене немає жодних сумнівів з приводу того, що Запоріжжя — Мелітополь — місце зв'язку, що шведи й француженка, а разом з нею і кореспондент ЮПІ — лапки одного ланцюга. — Чуйко говорив так само розмірено, як і ходив, слово припадало в нього на кожен крок. І коли він замовкав, то й зупинявся. Зараз він постояв мить, замислившись:

— Однак усього цього я вам сказати не можу, бо сумніви в мене є. «De omnibus dubitandum», — в усьому сумнівайся. Більше того, кажуть, сумнів — рушій прогресу. Але щось ми вдарилися в лірику. Отже, вважаю, — в голосі Чуйка з'явилися металеві нотки, — що у зв'язку з надзвичайними обставинами варто почати розробку комплексу «француженка — журналіст».

Раптом Чуйко посміхнувся і перейшов на «ти», траплялося це з ним рідко, панібратства він не любив сам і не дозволяв його іншим.

— Ти знаєш, Ігоре Костянтиновичу, чого я тебе покликав: ти звідки родом?

— Із Запоріжжя.

— Ну хто ж тебе так вчив відповідати? Кажи: з траси Красноград — Мелітополь, — Чуйко посміхнувся. — Ти ж вдома, напевне, давно не був? Поїдь, поїдь у Запоріжжя — це ж найбільше місто на трасі і не виключено, що саме воно їх цікавить. Взагалі, візьмися за цю справу, а допомога буде потрібна — не відмовимо.

Юркін зрозумів: заперечувати тут нічого — це наказ.

Коли Юркін вийшов, Чуйко ще раз подивився на аркуш паперу з накресленими на ньому кутом і рискою — праворуч. І знову подумав, що дівати ту риску нікуди, і тому просто під нею домалював крапку — коло кута з'явився жирний знак оклику.


22

Юркін бував у Запоріжжі по службі частенько, але щоразу, від'їжджаючи з рідного міста, дивувався тому, що в нього знов забракло часу, аби заїхати на Хортицю чи порибалити із старими приятелями, котрих чимало лишилося в нього в Зеленому Яру. Навіть зустрітися й погомоніти з ними не випадало. Йому хотілося побачити когось із знайомих просто на вулиці, підійти, стусонути в плече і сказати: привіт, старий! Можна було зайти мало не на будь-яке підприємство і скрізь знайти однокурсників, колишніх його одногрупників по металургійному інституту. Але руки не доходили: зустрічався з керівниками заподів, секретарями райкомів партії, обговорювали проблеми, що, як говорять дипломати, становлять взаємний інтерес, але потім, після того, як питання вичерпувалися, йому незручно було питати, а чи працює у вас на підприємстві такий Василь Яременко чи така Ніна Оглобліна, котра, при всій її жіночності і привабливості, вже давно, напевно, не Оглобліна, а якась Півненко чи Рябенко.

Про все це він думав і по дорозі додому,

1 ... 29 30 31 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ключ від чужого замка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ключ від чужого замка"