Читати книгу - "Полуничний сезон"

Поки їхав у село, Турчин устиг кілька разів перебрати подумки все, що зібрали за день, і з гіркотою мусив зізнатися: не густо з фактами. Стаськове самогубство ще дужче все переплутало. Може, це звичайнісінька біла гарячка? І як його смерть пов'язати з Іванченком? А так: вона лісникові вигідна з усіх боків — і якщо вони спільники, і якщо сам вкоїв злочин, а Ярчевський до нього зовсім непричетний. Треба також помізкувати, що ж Комаха має від смерті Стаська?

Навпроти двору Ярчевських стишив біг мотоцикла. Людей там не бачив, певно, сестри вирішили ховати разом матір і брата, щоб менше витрачатися на похорони. У дворі Гавриленка — теж нікого. Правда, інспектор зараз і не збирався завертати до діда, спочатку треба було поговорити з продавщицею.

Сільмаг був на замку, довелося їхати до неї додому. Хату вона звела років десять тому, проте не таку, як, приміром, у Комахи — всього на три кімнати. Зате килимів висіло ледь не на кожній стіні, в буфеті поблискував кришталь, меблі сяяли свіжим лаком. Казали, що вона вступила у райцентрі в кооператив, записавши цю хату на матір.

— Що вас привело до мене? — приязно всміхалася.

— Треба дещо уточнити.

— Прошу, прошу. А що саме?

— Мене цікавить, чи був сьогодні в сільмазі лісник Іванченко?

— Був, аякже. Купив дві пляшки «Пшеничної», куриво.

— І відразу поїхав?

— Ні, трохи погомоніли, про все потроху, а найбільше про оте, що в Кип'ячому сталося.

— Іванченко не розпитував, що чути про вбивцю?

— Розпитував. І я в нього про це питала. Він же скрізь їздить, більше чує, знає. А я за роботою й світу не бачу.

— А Комахою не цікавився?

— Я сама йому розказала, що ви часто його допитуєте. І про Стаська розказала.

— А про Стаська що?

— Ну, що всі говорять, нібито він із Комахою наробив оте в Кип'ячому. Їх же обох, там бачили.

— Хто вам таке казав?

— Марія Бондарчучка.

— Вона бачила їх сама?

— Ні, їй казала Тетяна Бушиха, а Бушиха теж від когось чула.

Турчин і зовсім засмутився: все балачки. Мало дала і розмова з бондарем Гавриленком.

— Заїжджав, заїжджав, — кивав Гавриленко лисою головою. — Просив змайструвати діжку для огірків. Я відмовився, але він вговорив. А що він там уброїв? — Дід стишив голос і оглянувся. — Придивіться до Комахи. Є в нього замашки на чуже. Це ж він років п'ять тому убив бичка Марини Ясинської. До міліції, правда, не дійшло, бо умовив жінку. А щоб людям роти позатикати, пустив чутку, ніби ненарошне вбив: цілив у козу, а попав у бичка, який буцімто пасся за кущем.

Це вже щось важило. Зайшли в хату. Була на одну кімнату, з глиняною долівкою, провислим сволоком.

— Де сидів лісник?

— Ось тутечки, на цім місці.

Турчин відзначив: звідси добре проглядався двір Ярчевських. Випадково чи навмисне?

— Іванченко довго у вас був?

— Може, годину, а може, й більше.

Турчин прикинув: значить, лісник бачив, як Стасько вийшов з дому і поплівся в ліс. Чого його туди несло? Чи вже мав на умі самогубство?

Оперативка проходила в кабінеті Кіндратенка. Сонце світило прямо у вікна, всіх розморила спекотлива задуха. Скрипка інформував про хід розслідування вбивства у Кип'ячому. Він мав кислий настрій від того, що не міг дати один-єдиний напрямок слідству. Те, з чим він прийшов на оперативку, було суперечливе. Ось хоч би висновки експертиз: кров на возі Комахи належала худобі, а на підводі Іванченка — лосю; берізки на місці, де білували бичка, зрубані сокирою Іванченка; двадцять шостого Іванченків син нібито бачив у Кип'ячому Стаська, а люди — Іванченка. Комаха твердить, що здали м'ясо лося, а шкури з нього нема, і цигана, якому буцімто її продали, не знайшли; в Іванченка є квитанція на шкуру зарізаного бичка, проте встановити, скільки в Іванченка було худоби, не вдалося. Не допомогла й судово-балістична експертиза. З обох рушниць стріляли недавно, їх навіть не встигли змастити (чого лісники не заперечували: з Комашиної Стасько вбив лося, а Іванченко — стріляв по лисиці), набої в обох однакові — куплені в товаристві мисливців та рибалок…

В операції брало участь до десяти чоловік, у таких випадках оперативки проходять жваво, на них народжуються і вмирають версії, спалахують гострі суперечки. А нині — хоч би хтось подав голос. Кіндратенко глянув на Турчина.

— Що скаже карний розшук?

Старший лейтенант торкнувся двома пальцями своїх елегантних вусиків, підвівся й обсмикнув кітеля.

— Думка така, як у всіх: коло звузилося навколо лісників.

— А кому надаєте перевагу?

— Важко сказати… Думаю, що треба до кінця довести версію з лосем. Ймовірно, що тварину вбив браконьєр, а Комаха випадково набрів на ту яму і тепер морочить нам голову.

— А як же з сокирою? Ви допускаєте, що Стасько з Комахою могли її викрасти в Іванченка, а потім підкинути?

— Перше. Таке навряд чи можливе. В Іванченка ціла тічка собак. Друге. Навряд чи оті двоє знали щось про трасологічну експертизу.

— Все ніби логічно, — зітхнув Кіндратенко. — А от ця плутанина з кров'ю. Чи не думаєте ви, що Іванченко дещо раніше вбив лося?

— Ми перевіряли: в липні він м'яса не здавав, — сказав Скрипка, — Хіба що когось підмовив, аби здав за нього.

— Що ж, тоді доведеться перевіряти всіх, хто здавав яловичину.

— Якраз цим займаємося.

Кіндратенко поклав руку на блокнот, що лежав перед ним, обвів усіх уважним поглядом