Читати книгу - "Материками й океанами"

Однак від цієї дивної гори до моря дві тисячі кілометрів! Кропоткін, відставши від каравану, поїхав до неї.

Це був давно згаслий вулкан. Збереглись навіть залишки лави. Такі ж зрізані конуси здіймались удалині.

Отже, тут, у глибині материка, знаходиться нова, невідома вулканічна область. Це відкриття змусить кабінетних геологів переглянути багато дечого в їхній теорії походження вулканів.

Але як болісно усвідомлювати недолік своїх знань! Важливо було б визначити будову околишніх гір. А як її визначають взагалі, яким способом? Або гірські породи… На жаль, офіцерів не вчать, чим відрізняється шифер від граніту. І з рослинністю не краще. Як її описувати? Змальовувати? Адже купці з собою не возять колекції і гербарії…

Треба вчитися, заповнювати прогалини в освіті, більше читати. Читати кожної вільної хвилини.

На початку червня караван вийшов до Амуру. Козаки і «купець» переправились на російський берег.

Кропоткін чимало дізнався про природу Маньчжурії, про її населення. Тепер йому хотілось ближче познайомитися з трудолюбивим китайським народом. Він згадав, як братався в китайських сільцях з веселими землеробами, курив поганий тютюн з їхніх люльок, розумівся знаками і скрізь знаходив «анда» — друзів.

Згадував він і те, як нові друзі називали його каліченою російською мовою «топора парн» — добрий хлопець. І цей розумний, дійовий народ пригнічують іноземці, пригнічують «амбані» — начальники округів, купці, незліченні мандрівники-чиновники.

Повернувшись із експедиції, Кропоткін вирішив продовжити почате. Йому здавалося кривдним, що біля Амуру лежить величезний край, відомий не більше, ніж яка-небудь африканська пустеля. Що знає, наприклад, наука про долину річки Сунгарі, яка тече до Амуру з глибини Маньчжурії?

Можна уявити, як зрадів Кропоткін, одержавши призначення в експедицію саме на Сунгарі. Щоправда, настрій йому трохи підупав, коли він піднявся на борт малосильного пароплавчика «Уссури», і особливо коли він довідався, що експедиція не має ніякого обладнання для наукової роботи. Це здалось йому вкрай безглуздим.

Старий пароплавчик з вугільною баржею насилу долав швидкі перекати Сунгарі. Кропоткін з шостої години ранку займав своє місце на палубі, роблячи зарисовки, записуючи температуру води, визначаючи широту і довготу.

Він бачив заплавні луки, порослі величезною травою. Його захоплювала довга низка човнів, які моторно йшли під парусами: це амурські нанайці поверталися з ярмарку в місті Саньсіні.

Чудово пливти незнайомою річкою! Ось коса. Пароплавчик ткнувся в неї. Капітан бігає, чортихається. Що за біда! Поки прововтузяться на мілині, можна з'їздити на берег, напхати рюкзак зразками гірських порід, набрати пахучих рослин.

Пихкаючи, «Уссури» втискується на заставлений джонками рейд містечка Саньсіня. Тут — брудні завулки, глиняні хатини, кумирні, сила-силенна чиновників і поліцейських. Поважний мандарин з червоною кулькою на шапочці наказує розігнати жителів, які з'юрмились на березі.

За скелястим міжгір'ям — плоска рівнина і на ній місто Бодуне з китайськими пагодами. Загнуті роги їхніх дахів такі красиві в жовтому небі заходу. Безліч джонок оточує пароплав: усім хочеться подивитись «вогняний човен» росіян.

Знову горбисті береги, на крутих схилах туляться хутори. Із-за мису з'являється флотилія джонок, прикрашених клаптями яскраво-жовтої і червоної тканини. З джонок махають капелюхами, щось голосно і радісно кричать. Це китайські сплавщики, які часто бувають на Амурі; вони давно дружать з росіянами.

В серпні, коли жовтіє пшениця і наливаються дикі яблука, пароплавчик дотягся до великого міста Гіріна.

Маньчжурські власті по-своєму приготувались до зустрічі росіян. Поліцейські батогами і палицями розганяли натовп, який висипав до річки. Біля того місця, де причалив пароплав, негайно поставили чотири намети з вартовими. Купці, замкнувши крамниці і начепивши на себе старовинні з'їржавлені шаблі, розгулювали по пристані з войовничим виглядом. Населенню міста було заборонено не тільки продавати що-небудь росіянам, але навіть і розмовляти з ними.

Експедиція поспішила покинути Гірін — це гніздо маньчжурського чиновництва.

Вода в Сунгарі швидко спадала, і пароплав, тільки-но повернули назад, зразу сів на мілину. Біля ста китайців заходилось стягувати його з допомогою жердин. Але люди діяли врізнобій, не дружно. Кропоткін стрибнув у воду, схопив жердину і завів «Дубинушку».

Китайцям сподобалась пісня. Вони підхопили її високими голосами, разом налягаючи на жердини.

Пароплав здригнувся, трохи посунувся і повільно сповз із мілини.

Ця пригода допомогла встановити між росіянами і китайцями найкращі стосунки. Прості люди, які ненавиділи маньчжурські власті за те, що вони дерли з народу три шкури, охоче братались з матросами і солдатами російського пароплава.

Якось уже перед виходом на Амур «Уссури» зупинився на ночівлю біля сільця, де не було жодного чиновника, жодного поліцейського. Росіян зустріли тут особливо радісно.

При світлі паперових ліхтариків біля киплячого чайника точилися розмови про те про се.

«До якої міри ласкавим і любим стає китаєць, коли над ним не висить канчук маньчжурського чиновника… Пізно розійшлись ми по домах у супроводі китайців з ліхтарями і розлучилися друзями, — що ніколи не щастило у присутності чиновництва», — записав цього вечора Кропоткін.

Коли його потім питали, як він, не знаючи китайської мови, умудрився жваво балакати з селянами, Кропоткін відповідав:

— З допомогою знаків. І, запевняю вас, чудово розмовляли. Абсолютно всі народи розуміють, що означає дружелюбно поплескати по плечах. Запропонувати один одному тютюнцю або вогник, щоб закурити, — теж дуже зрозумілий вияв дружнього почуття.

Сунгарійських селян особливо дивувало, що молодий росіянин носить довгу бороду. Адже в Китаї дозволялось не голити підборіддя тільки тим, кому минуло шістдесят років. Навіщо ж росіянину така борода?

Кропоткін згрібав бороду в жменю і починав її з апетитом жувати: от, мовляв, якщо не буде чого їсти, то можна прохарчуватися таким способом. Китайці від душі сміялись.

За один рік Кропоткіну пощастило перетнути Маньчжурію не тільки вздовж — через Хінган, але й впоперек — по Сунгарі. Тепер він знав цю країну, яка давно цікавила вчених.