Читати книгу - "Обережно, діти!"

Якби ми знали, що баба Настка спустить пса, ми б ніколи не подалися до її саду.

Нам на допомогу прийшов Анетчин пес Бровко. Він звідкись приніс кільце ковбаси і поклав біля порога. Жовтий пес відразу занюхав ковбасу і побіг на запах. Виявляється, можна підкупити будь-якого пса. Навіть якщо його господинею є зла баба Настка.

Я ще так швидко ніколи не злазив з дерева! Навіть не думав, що скаже бабуся, коли побачить мої розірвані штани.

Ми ще жодного разу так не обіймали Бровка, як сьогодні. Тільки після обіду моя бабуся весь час допитувалася, чи я не бачив ковбаси. Я сказав, що з’їв її. Бабуся довго дивилася на мене своїми великими очима.

– Сам? – перепитала вона.

Я нічого не відповів, але дав собі слово, що більше ніколи не лазитиму в чужий сад, хай якими смачними будуть там яблука. Я навіть пообіцяв собі, що коли зароблю гроші, куплю бабі Марині два кільця ковбаси, а не одне.

До вечора я просидів у хаті. Мені зовсім не хотілося дивитися у вікно. Я знав, пес Мефодій не вміє розповідати, але зустрітися з бабою Насткою мені аніскілечки не хотілося.

Уже почало темніти. Павло котив по дорозі гарбуза. Анетка постукала до мене у вікно.

– Я ненадовго, – сказав я бабусі і без особливого ентузіазму поплентався на вулицю.

Павло сам вирізав гарбузові очі, ніс і рот. Ми викотили гарбуза на дорогу, запалили у ньому свічку. Як тільки наближалася машина, ми відразу тікали в кукурудзу.

Машини щоразу зупинялися і об’їжджали гарбуза. Дехто виходив із машини й голосно лаявся такими словами, які вчителька забороняє вимовляти дітям.

Я дивився на годинник, бо пообіцяв бабусі довго не затримуватися.

– Ще одна машина, і розходимося, – скомандувала Анетка.

Я навіть зрадів такій пропозиції.

На останню машину ми чекали досить довго. Нарешті здалека засвітилися фари, і ми знову заховалися в кукурудзу. Коли я присів, відчув, що сиджу на їжаку. Мене добряче запекло, але про це не сказав нікому. Я ж не дівчинка. (Зате з того часу я завжди дивлюся, куди сідаю.)

Навіть не пам’ятаю, чи виходив із машини водій і чи лаяв нас дорослими словами. Я поспішав додому.

Ввечері я випив склянку молока і ліг у ліжко. Місяць дивився на мене крізь шибку. Можливо, в цей час дивиться на нього баба Настка? Я вирішив завтра забити дірку в її паркані. Не знаю, коли заснув. Знаю тільки, що мені довго снилися паркан, яблуня, пес Мефодій та голки від їжака.

Зранку я обірвав маленьку яблуньку, що росла в нас під вікном, щоб висипати під яблуньку бабі Настці. Мама казала, ніколи не можна брати чуже. Я добряче обдряпав руки, навіть розірвав футболку. Павла не кликав на допомогу, ще висміє! У селі інші закони. Я зібрав яблука в кошик, що на кухні, і потягнув до паркана баби Настки. Наступного дня дірки в паркані вже не було. Тільки бабуся Марина ніяк не могла зрозуміти, що робить біля паркана кошик, який вона несе на Великдень до церкви, та ще й із зеленими недостиглими яблуками. Вона недовго сварилася. Значить, ще не бачила обірвану яблуньку.

Мій план з авторалі луснув. Обливання шампанським і власна «Формула-2» відміняється. Павлів тато назавжди зачинив машину в стодолі. Софійка має рацію, коли каже: не мрій про те, чого не можеш купити собі сам. Поки що мені вистачає тільки на жуйку.

– Тато поїде аж за два тижні, – зітхнув Павло, розхитуючи ногами.

– За два тижні я вже буду вдома, – зітхнув я і виплюнув на траву кісточку.

– Знову неправильно, – сказав Павло. – Дивися ще раз. – Павло вкотре показав мені, як треба правильно плюватися кісточками. – Давай ще раз.

Мені вже набридло, але я спробував. Через ці кісточки я вже допивав друге горня сливового киселю.

– Тепер уже краще! – підвів гордо голову Павло.

Навіть якби він не сказав, що краще, я б на третє горнятко не погодився.

Ми сиділи у Ксеньки в саду. Це її бабуся наварила киселю й пішла на поле.

– Я також хочу, – підійшла до нас Катруся.

– Тобі не можна, – показала їй язика Ксенька. Ти ще мала.

– Ніяка я не мала! – насупилася Катруся.

– Для такого напою дорослих – замала, – поглумилася Ксенька.

Вона завжди глумиться з Катрусі, коли нікого нема вдома.

– Але дітям можна ним намаститися. Це називається – маска, – видала Ксенька геніальну ідею. Аж сама здивувалася.

– А що скаже бабуся? – глянула на неї Катруся.

– Бабуся буде дуже задоволена. Від нього гарна шкіра.

Катруся відразу погодилася. Анетці ця ідея зовсім не подобалася. Вона не допомагала. Ксенька відвела Катрусю до хати і через декілька хвилин прибігла до нас. Вона плескала липкими руками в долоні.

– Впоралася!

– А де Катруся? – запитала Анетка.

– Сохне, – відповіла Ксенька й продовжувала плювати на траву сливові кісточки.

Моя шкіра на руках стягувалася й морщилася, мов висохла сливка. Ми милися біля криниці. Дмитрик полив мені на руки води. На ноги теж. Ксенька витерла руки в платтячко. Я теж витер руки в її платтячко. Ксенька почала за мною гнатися. Я біг швидше. Потім ми вирішили грати в доганялки. Найспритніша була Анетка. Вона завжди може втекти.

– Падоньку святий, а ви що з дитини родзинку зробили! – верещала бабуся, тримаючи за руку Катрусю. У Катрусі руки аж до ліктів були в киселі.

Ксенька наздогнала нас на дорозі. Вона мусила пообіцяти бабусі, що більше не буде. Катруся сказала, що все розкаже мамі.

Ми сиділи на горбочку за селом і жували дикий щавель. Досі я думав, що дикими бувають тільки звірі. Мама іноді варила зелений суп із щавлю. Суп мені смакував більше, ніж цей щавель. Я глянув на Ксеньку. Вона голосно чмакала. Мені здалося, що вона – не тільки пилосос, але ще й «кухонний комбайн». Добре, що я тоді з нею не одружився! Цього разу я їй цього не сказав.

Ми дивилися вниз на косовицю. Між розкиданого сіна стрибали горобці й дві сороки. Тепер я вже відрізняю сороку від ворони. Раніше вони були